Читати книгу - "Москва ординська. Книга 1"

знищений на річці Сіть. Про це свідчать щоденникові записи статс-секретаря Катерини II О. В. Храповицького: «Показував я ріку Сіть у Ярославській губернії. Вона впадає в Мологу, а Молога у Волгу. На Сіті вбито (Великого «Суздальського Князя» Юрія, якого згадує монах Юліан, та ще з десяток інших князів.—В.Б.)… Думали (Катерина II.—В.Б.), що він перейшов Волгу значно нижче, щоб атакувати Татар, але ріка Сіть свідчить, що… (князь.—В.Б.) тікав до Твері. Цим відкриттям не дуже задоволені для складання історії» [20, с. 245].

Отже, «один князь із усім народом і сім’єю підкорився володарю татар». То був князь Ярослав Всеволодович. «А другий з небагатьма людьми рушив до особливо надійних місць», де й був знищений з усіма своїми супровідниками. То був Юрій Всеволодович.

Монах Юліан вів розмову саме про «Суздальських князів», хоча народ називав «Мордуканами». І тут дивуватись не варто, бо всі племена ведін (весь), меровія (марі), мордукани (мордва), пойдовія («пермяки» колись називались «петрасами», як визначив професор М. Г. Сафаргалієв) були споріднені й говорили однією мовою. Тому Юліан зазначав належність «Суздальських князів» і до племені ведін, і до мордуканів.

Племена жили змішано в ті часи, а володіння Суздальського князівства поширювались на землі багатьох племен: меря, весь, мордва, мурома, мещера.

Князь, який «підкорився володарю татар», не міг бути рязанським, тому що рязанський князь був знищений, а його столиця Рязань зруйнована вщент. Татари за часів Золотої Орди так і не дозволили відновити стару Рязань. Та й монах Юліан, свідок тих далеких часів, досить чітко виокремив «суздальського князя».

Так свідки минулого — угорець Юліан та посол французького короля В. де Рубрук, спростували російський імперський міф про великий спротив ханові Батию в Рязанській і Ростовсько-Суздальській землях. Князі не чинили опору: вони завчасно тікали або здавались на милість хана Батия.

А тепер повернемось до нашого питання про володаря Ростовсько-Суздальської землі після її завоювання військом хана Батия. В. де Рубрук повідомив, що «государь» землі Моксель разом із своєю дружиною у складі війська хана Батия пішов до Європи, де й загинув. Отож, правити Ростовсько-Суздальською землею не міг.

Раніше зазначалось, що вся Мещера з 1238 року належала восьмому брату хана Батия — Чилаукуну, або, за російськими писемними джерелами, Бахмету (Уковичу). Хани-оглани, тобто царевичі з роду Чингісхана, завжди селились у своїх володіннях разом із частиною свого роду чи навіть кількох родів. Тож рід хана Бахмета треба пов’язувати з племенем ширинів. В «Бархатной книге» князів та дворян російських так подано цей ханський рід:

«В лето 6706 (1198) Князь Ширинский Бахмет Усейнов сын пришел из большие Орды в Мещеру, и Мещеру воевал, и засел ее, и в Мещере родился у него сын Беклемиш. И крестился Беклемиш, а во крещении имя ему Князь Михайло, и в Андрееве городке поставил храм Преображения Господа нашего Иисуса Христа, и с собою крестил многих людей. У Князя Михайло сын Князь Федор. У Князя Федора сын Князь Юрьи» [24, ч. II, с. 239].

Звичайно, посилання на 1198 рік хибне, бо військо хана Батия «Мещеру воювало і засіло її» у 1238 році.

За російськими офіційними джерелами, саме у князя Юрія був син Олександр, який у 1382 році продав частину своїх земель (володінь) так званому Дмитрію Донському. Раніше наводились слова професора Саранського університету М. Г. Сафаргалієва про володіння Бахмета Мещерою та продаж якоїсь її частини Дмитрію так званому Донському.

З’ясуємо дещо стосовно князя ширинського «Бахмета Усейнова сына». Звернімо увагу на оцей додаток «Усейнов сын». Річ у тім, що він пояснює його походження, оскільки «Усейнов» походить від слова «Саїн». А слово «Саїн» додавалось до імені хана Батия.

Казахський історик К. Даніяров так пояснює його значення: «Батию-хану було присвоєно сучасниками друге ім’я — Саїн, тобто Благородний» [29, с. 121].

Як бачимо, хан Бахмет благородного походження, із роду Чингісидів. У ті часи в Золотій Орді «посісти землю» ніхто не мав права, крім них.

Інші історики перекладають слово «саїн» як «високородний».

Цікаво зазначити, що тільки після Бахмета Беклемиш прийняв християнську віру, тобто благородний хан залишався язичником і, звичайно, як і всі його брати: Батий, Берке, Беркечар, Бувал та інші, мав багато дружин (жінок) і наложниць. У хана Бахмета була не одна гілка спадкоємців, від кожної дружини залишився свій рід нащадків.

Московська православна церква не могла відкрито говорити про ці факти, бо виходило, що її національні поводирі з’явились лише у середині XIII століття від звичайних язичників. Зрозуміло, що хан Чилаукун (Бахмет) тримав свою ставку в столиці Мещерського улусу (князівства) — Володимирі. Зрозуміло й інше: якщо в улусі (князівстві) був володар — Чингісид-онук самого Чингісхана, то не може бути й мови про князів-Рюриковичів: їх усіх або знищили, або зробили звичайними другосортними найманцями.

За російською історіографією, першим князем Ростовсько-Суздальської (Мещерської) землі після навали війська хана Батия був так званий Ярослав Всеволодович. Хоча, за свідченням В. де Рубрука, той загинув у 1241 році «в Германії». Маємо отаку собі нісенітницю.

Ось що пише ВРЕ щодо Тверського князівства: «В начеле 40-х гг. 13 в. вел(икий) князь Владимирский Ярослав Всеволодович выделил Т(верское) к(няжество) из состава Переяславского (Зелесского) княжества своєму сыну Александру Невскому. В 1247 его получил др(угой) сын Ярослава — Ярослав Ярославович и с тех пор Т(верское) к(няжество) находилось в руках его потомков… В 60-е гг. 13 в. кн. Ярослав Ярославич, заняв Владимирский великокняжеский стол, стремился проводить широкую объединит(ельную) политику. Ее продолжил Михаил Ярославич (правил в 1285—1318), занявший в 1305 владимирский стол» [2, т. 25, с. 329].

Нахабно брехали московити. Загинувши «в Германии», Ярослав Всеволодович не міг призначити свого сина Олександра Тверським князем. Тим більше, що, за свідченням Плано Карпіні, Олександр сидів в аманатах (заручниках) у хана Батия. І дослідження «Країни Моксель, або Московія» це підтвердило.

А так званий Олександр Невський 1230—1232 року народження «на початку 40-х років» ще не доріс до княжого титулу. Не забуваймо, що «на початку 40-х років» вся «Володимирська земля» стала власністю роду Чингісидів («Бахмета Усейнова сына»), тож Ярослав Всеволодович не хазяйнував у ній. Московська історіографія штучно вигадала для себе так званих князів: Ярослава Ярославовича, Олександра Ярославовича, Михайла Ярославовича та їхніх нащадків, які нібито після завоювання Ростовсько-Суздальського князівства військом хана Батия правили «Великим Володимирським князівством». Такого після 1238 року бути не могло. Існував «Мещерський улус князя Уковича».

Що цікаво, московські так звані «общероссийские летописные своды» жодним словом не згадують ні про завоювання ханом Бахметом «Мещерської землі», ні про його князівство (улус), ні про його нащадків. Немовби їх