Читати книгу - "Аеніль"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Пора йти, а то не встигнемо.
Евагор кивнув, і вони вийшли з кімнати. За кілька хвилин вже стояли у коридорі з навчальними класами відділення алхіміків перед масивними дверима, інкрустованими дорогоцінним камінням, що значно відрізнялися від інших.
— Мейсон щоразу лопає зі злості, коли тут проходити, — усміхнулася Ірене. Вона намагалася жартувати, але її жарти останнім часом були холодними і невеселими.
— Так, він може стати хоч головою Синедріону, але в ці двері зайти не зможе. І розуміє, що хоч і очолює формально наше відділення, але справжній голова сидів тут, за цими дверима.
— Прикро, що майстер Стесагор пішов від нас… Так невчасно… Мені так не вистачає зараз його підтримки, — ледь чутно промовила Ірене.
Евагор не знайшов, що сказати, і поклав долоню у центр кола на дверях. Каміння перелилося різними барвами, немов по ньому пройшов промінь світла, і двері безшумно відчинилися.
— Ви впевнені, що я можу зайти з вами? — спитала Ірене.
— Я вже сто разів тобі казав — так! — роздратовано буркнув Евагор і зайшов у кімнату першим.
Ірене обережно ступила за ним. Одразу по цьому двері за ними так само безшумно зачинилися.
Кімната не була великою. Вона мала форму квадрата. Стіни й підлога вкриті мармуром, різними відтінками і кольорами, що утворювали загадковий геометричний малюнок. Склепінчаста стеля продовжувала цей малюнок, у результаті чого кімната була схожа на одну цілісну картину, чи, швидше, якусь схему. У центрі на підвищенні стояв великий мармуровий стіл та стілець.
Ірене зіщулилася і пробурмотіла:
— Тут так холодно. Схоже на гробницю.
— Так і має бути. Кімната сумує за майстром.
Ірене стривожено озирнулася по сторонах, глянула на заглибини в стінах, які вписувалися у загальний візерунок і містили полиці з книгами та звичними алхімічними препаратами. Принаймні зовні це були звичні пляшечки і камінчики. Насправді Ірене знала, що тут знаходяться такі речі, яких більше немає ніде в Академії. А може й у всій Ері.
Евагор підійшов до столу і сів за нього. Ірене, що стояла коло стіни, швидко обернулася і стала біля столу, напроти Евагора, на великій мармуровій плиті, що ледь помітно піднялася, коли Евагор сів.
Евагор усміхнувся і промовив:
— Це зайве…
— Ні, — рішуче сказала Ірене. — Ми маємо берегти традиції Клану, майстре.
Евагор посерйознішав і подивився на стіл. Там лежав лише один аркуш паперу. Він підняв його і прочитав:
— «Уста блакитні і зелені твої очі…»
Здивовано він перевів погляд на Ірене. Та теж була здивована.
— Це все? — тихо перепитала вона.
— Так. — Майстер поглянув на інший бік аркуша, але там було чисто. Він перевів погляд на Ірене, але та завмерла і дивилася вгору. Евагор теж підняв погляд. З темного склепіння на стіл щось повільно опускалося. Коли факели на стінах освітили предмет, обоє присутні були здивовані. Це була скрипка. Вона опустилася і лягла по центру мармурового столу. Звичайна дерев’яна скрипка, без якихось особливих прикрас і позолоти.
— Що це означає? — спитав Евагор.
Ірене задумливо оглянула скрипку і сказала:
— Це щось важливе. Якщо майстер Стесагор вирішив згадати у своєму заповіті лише цю річ. Точніше, ці слова. Це якийсь ключ.
— До чого?
— Це має бути щось важливе. Щось, що матиме значення для нас саме у цей час. Бо ж наш клан має дуже багато таємниць, дуже багато могутніх і страшних речей, але майстер вирішив нам показати тільки це. Отже, все інше нам нині не потрібне. Тільки ж, що це… Я нічого не чула про чарівні скрипки. Тим більше щось, що б пов’язувалося з нашим кланом. Хіба що це…
— Що?
— Містерія? Чи її частина… Коли я вивчала історію клану, то в одному з древніх рукописів знайшла згадку, що наш клан володів однією з містерій, ключем до неї. Може, це воно й є? Адже саме зараз, коли Звір темних у будь-який момент вирветься з-під їхнього контролю, чи не єдиний спосіб врятувати Академію — це Симфонія.
— Е… Що це? Про містерії я щось чув, бо за ними полюють темні, та й на Синедріоні щось про це говорили. Що вони давно втрачені, але їх необхідно знайти і передати під контроль Синедріону, бо саме вони у темні часи забезпечували захист Академії від наймогутніших темних чар і створінь. Але що таке Симфонія?
— Містерій кілька, згадується про три, але, можливо, їх і більше. І поодинці це дуже могутні чари, але справжню силу вони мають лише разом, коли складають Симфонію. Якщо ця скрипка має відношення до містерії, то стає зрозуміло, чому у назві цих чар використано музичний термін. Можливо, що містерії — це чарівні музичні інструменти, або щось, що з ними пов’язано.
— Де ти чула про Симфонію? Я про це ніколи не чув, хоча мав би бути в курсі усього.
— Вибач, але не можу сказати… Про це справді мало хто знає в Академії, можливо, що, крім мене, знав лише майстер Стесагор, а можливо, й він не знав.
— Не знав? Як це? Він знав усе, що стосується Академії, жодної таємниці від нього не сховалось. Він знав не менше, ніж лорди темних і чорних кланів.
— Думаю, що він знав, що знаю я… Майстер якось говорив, щоб я берегла свої таємниці, особливо те, про що не знаю. Казав, що краще, щоб таємниця була втрачена з останньою людиною, яка її знала, ніж щоб стала доступною не тим людям.
— Дивно… Звідки ти про це дізналась?
— Мені не хочеться згадувати про це… Це ще з мого дитинства, до Академії. І я давала обітницю нікому не розповідати… Але… колись, можливо, я матиму можливість розповісти, не порушуючи обітницю. — Ірене відвела погляд. На її очах з’явилися сльози, яких майстер Евагор не бачив.
Прозвучав удар годинника на головній вежі.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аеніль», після закриття браузера.