Читати книгу - "Невидимець (збірка)"

Ейді утримався від наміру й замислився.

— Це моя справа, куди я йду, — нарешті повільно проказав він. Слова ще не злетіли йому з вуст, як чиясь рука обхопила його за шию, а спиною він відчув тиск коліна, і його потягло назад. Він незграбно витягнув револьвер, вистрелив навмання, а за мить Невидимець ударив його в обличчя і вихопив з рук револьвер. Ейді даремно схопився за невидиму ногу, адже та тут-таки вислизнула, спробував підвестись, але знову впав.

— Чорт забирай! — вигукнув Ейді.

Голос засміявся.

— Я б вас убив просто зараз, але не хочу марнувати кулі, — сказав він. За шість футів від землі Ейді побачив у повітрі револьвер, націлений на нього.

— Ну? — мовив Ейді, сідаючи.

— Вставайте, — звелів Голос.

Ейді підвівся.

— Увага, — мовив Голос, а тоді люто провадив: — Ніяких ігор. Пам’ятайте, що я ваше обличчя бачу, а ви мого — ні. Ви повинні повернутись у будинок.

— Він не впустить мене всередину, — сказав Ейді.

— Шкода, — сказав Невидимець. — З вами я не сварився.

Ейді знову облизав губи. Він відвів погляд від дула револьверу — і вдалині побачив море, дуже синє і таємниче у промінні денного сонця, і гладенькі зелені долини, і білі скелі, і багатолюдне місто — і раптом збагнув, як він любить життя. Його погляд повернувся до маленького металевого предмета, що завис між небом і землею за шість ярдів від полковника.

— Що мені робити? — понуро запитав він.

— А мені що робити? — запитав Невидимець. — Ви приведете підмогу. Тому вам залишається повернутись.

— Я спробую. Якщо він впустить мене в дім, ви обіцяєте не атакувати двері?

— З вами я не сварився, — повторив Голос.

А тим часом Кемп, випустивши Ейді, поквапився нагору і тепер, плазуючи серед розбитого скла й обережно зазираючи через підвіконня в кабінеті, бачив, як Ейді домовляється з Невидимцем.

— Чому він не стріляє? — пошепки запитував себе Кемп. Револьвер ворухнувся, і Кемпові в очі стрибнув сонячний зайчик. Затуливши очі рукою, Кемп спробував роздивитися джерело сліпучого світла. — Ну звісно! — вигукнув він. — Ейді віддав револьвер.

— Пообіцяйте не атакувати двері, — тим часом провадив Ейді. — Не святкуйте швидку перемогу. Дайте людині шанс.

— Повертайтесь у будинок. Кажу вам прямо, я нічого не обіцятиму.

Здалося, ніби Ейді несподівано прийняв рішення. Він розвернувся й повільно рушив до будинку, тримаючи руки за спиною. Кемп збентежено спостерігав за ним. Револьвер зник, потім знову з’явився на очі, знову щез — уважно придивившись, можна було побачити маленький темний предмет, що прямує за Ейді. А потім усе трапилось дуже швидко. Ейді відстрибнув убік, розвернувся, спробував схопити цей маленький предмет, промахнувся, закинув руки і впав долілиць, зітхнувши. Кемп не чув звуку пострілу. Ейді скорчився, тоді підвівся на одній руці, знову впав — і тепер лежав нерухомо.

Деякий час Кемп продовжував витріщатися на спокійну й безтурботну позу Ейді. День був спекотний і тихий, здавалося, ніщо не рухається у цілому світі, окрім пари жовтих метеликів, що ганяються один за одним у кущах між будинком і воротами. Ейді лежав на газоні біля воріт. Жалюзі на всіх будинках вздовж дороги до пагорбу були опущені, але в одній невеликій зеленій хатині виднілася біла фігура: там, вочевидь, спав якийсь літній чоловік. Кемп перевірив околиці будинку — чи не видно десь револьверу, але той зник. Кемп перевів очі на Ейді. Починалася серйозна гра.

Потім почувся дзвоник і стукіт у парадні двері — дедалі гучніший, але, згідно з інструкціями Кемпа, слуги зачинились у своїх кімнатах. Після цього запала тиша. Кемп сидів дослухаючись, а потім по черзі почав обережно визирати з усіх трьох вікон. Наблизившись до сходів, він почав тривожно дослухатись. Озброївшись коцюбою зі спальні, він знову вийшов оглянути засуви на вікнах нижнього поверху. Все було ціле і надійне. Він повернувся у башту. Ейді так само нерухомо лежав на краю гравійної доріжки. Тим часом на дорозі з’явилися хатня робітниця і два полісмени.

Все було смертельно спокійно. Троє людей, здавалося, наближаються дуже повільно. Кемпу було цікаво, чим зараз зайнятий його противник.

Знагла він здригнувся. Внизу щось розбилося. Повагавшись, він знову спустився вниз. Раптом у будинку залунали важкі удари і тріск деревини. Почулося, ніби щось ламається, а тоді зринув різкий металічний скрегіт залізних засувів на віконницях. Повернувши ключ, він відчинив двері до кухні.

Тільки-но він це зробив, всередину влетіли тріски віконниць і осколки шибки. Він приголомшено застиг. Сама віконна рама в цілому була неушкоджена, але від шибки залишилося хіба кілька зубців. Віконниці ж потрощили сокирою, а тепер ця сокира з розмаху опускалась на віконну раму й залізні засуви, що її захищали. Аж зненацька сокира відскочила убік і зникла. Зовні з’явився револьвер: спершу лежав на стежці, а потім маленька зброя підстрибнула в повітря. Кемп сховався. Постріл пролунав запізно, і над головою в Кемпа тільки промайнула тріска з дверей, що вчасно зачинилися. Грюкнувши дверима, він почув надворі крики та сміх Грифіна. Потім удари сокирою відновилися — Невидимець продовжував колоти і ламати.

Кемп стояв у коридорі, силкуючись думати логічно. За хвилину Невидимець буде на кухні. Ці двері не зможуть його затримати, і тоді…

У парадні двері хтось знову подзвонив. Мабуть, полісмен. Кемп побіг у хол, накинув ланцюжок і відсунув засуви. Перш ніж зняти ланцюжок, він звелів дівчині заговорити, а тоді в будинок, спотикаючись, ввалилося троє людей, і Кемп знову грюкнув дверима.

— Невидимець! — вигукнув Кемп. — У нього револьвер… із двома кулями. Він убив Ейді. Чи, може, поранив його. Невже ви не бачили його на газоні? Він там лежить.

— Хто? — запитав один з полісменів.

— Ейді, — відповів Кемп.