Читати книгу - "Дивовижна одіссея Феді Кудряша, Владлен Олексійович Суслов"

— Корисна річ, погоду завбачає. Он бачиш: на шкалі написано «ясно», «змінно» «дощ», «буря»… Зараз у нас штиль, і стрілка показує «ясно»… А якщо піде дощ, стрілка пересунеться на цю поділку.

—І правильно показує?

— Звичайно… А взагалі, чого йому валятися в рюкзаці? Хай краще на стіні висить.

Федя прилаштував барометр над скринею. Кудряш витяг з мішка новенький тільник.

— На, Ніанг, це тобі.

— Що ти, що ти? — запротестував той. — Мені не можна… Я ж негр і не маю права носити таку гарну річ…

— Дурниці! Скільки можна тобі говорити? Ти така ж людина, як усі — як я, капітан, Адальберто. Носи на здоров'я і нікого не бійся.

Федя натяг на обімлілого від радості Ніанга смугастий тільник.

— Ось тобі ще й значки, — і, не роздумуючи, він зняв з себе половину сувенірних значків та приколов їх до тільника.

Ніанг сяяв від щастя. Він тільки те й робив, що погладжував блискучу емаль значків та цмокав губами.

— А тепер пообідаємо. Подивимось, що в нас є. Ага… Концентрат «Гороховий суп»… Що ж, годиться. Консерви «В'язь у томаті»… Теж добре. А це?.. Кисіль із журавлини… Чудово! Виходить обід із трьох страв. Галети нам будуть замість хліба… Це теж знадобиться, — Федя сунув до кишені коробку ментолових леденців. — Тепер до Габріеля, візьмемо в нього води, щоб приготувати з концентратів суп і кисіль…

Кухар наточував довжелезного ножа. Скінчивши, став різати на шматки солонину. Від неї неприємно несло тухлятиною. З неслухняних рук п'яного Габріеля шматки м'яса падали на палубу, та це його аж ніяк не турбувало. Він сяк-так витирав їх об засмальцьований фартух і кидав у казан.

Феді мимоволі згадалась рідна домівка, чиста світла кімната. Дзвонить будильник: чверть на восьму. Федя зіскакує з постелі, вмикає радіо, робить зарядку… Потім — під душ. Як приємно підставити спину під його прохолодні струмені і насухо розтертись волохатим рушником! Федя одягається, а мама вже кличе його до столу снідати… На сковорідці плавають у маслі, апетитно поблискуючи підрум'яненими боками, його улюблені пиріжки з яйцями й цибулею. Поряд — чашка гарячої кави. У вазі — запашні ванільні сухарики… Сніданок скінчився. Хлопчик довго сперечається з мамою, відмовляючись від бутерброда з ковбасою, який вона так настирливо намагається покласти йому в портфель. А він, як знахідка, той бутерброд, під час великої перерви…

Федя ковтнув слину. До горла підкотив гарячий клубок, боляче защеміло серце. Де-то зараз тато й мама?

Уперше Федю охопила така нестерпна нудьга за домівкою, що на очі навернулися сльози.

— Що з тобою, Федю, ти захворів? — неначе здалеку, долетів до нього сповнений тривоги голос Ніанга.

— Нічого, нічого, — взяв себе до рук Кудряш, — просто трохи голова закрутилась… Уже пройшло…

Федя попросив у Габріеля води. Ледве піднявши спухлі повіки, той окинув хлопчика з ніг до голови каламутним поглядом.

— А-а, це ви, герцог! — мабуть, бажаючи вклонитись, він похитнувся і ледве не попав рукою в казан з окропом. — Усі п'ють, гуляють, в-ваша високість, а Габріелю — знай своє: стій готуй юшку… — поскаржився кок.

Федя повторив своє прохання.

— Даруйте, а навіщо вам… вода?…

— Я хотів би приготувати собі обід.

— Невже вам мій обід не до вподоби? — образився Габріель. — Виходить, я не вмію готувати?

— Ні, що ви, — заспокоїв його Федя, — готуєте ви добре! Просто…

— Ніхто краще за мене не зготує на карателі,— гордо заявив Габріель, — і нічого відмовлятись від моїх обідів… — Похитуючись, він узяв шмат солонини і, понюхавши, поморщився. — Тьху, як смердить! Та нічого… Побільше перцю, часнику, цибулі… і від юшки, хе-хе-хе, наших хлопців за вуха не відтягнеш. Я їх добре знаю. їм аби побільше…

— А мікроби?! — вирвалось у Феді. Він тут же пожалкував, що допустився нечемності, але слово не горобець — вилетить, не спіймаєш.

— Мі… мікроби… Я, зізнатися, ніколи їх не їв… Боцман мені їх не видавав, — Габріель гикнув. — Мабуть, сам, негідник, потихеньку тріскає разом з капітаном…

Зваривши концентрати, Федя відніс суп і кисіль у каюту. Ніанг дивився на нього як на чарівника, що робив дивовижні і незрозумілі маніпуляції.

— От і все! — весело сказав Федя. — Сідай до столу, будемо обідати.

Хлоп'ята ще не встигли доїсти суп, як до каюти поквапливо зайшов Дієго. Він щось хотів сказати, але так і завмер з розкритим ротом, пильно втупившись в Ніанга. Якийсь час Дієго тільки лупав очима, не знаходячи слів. Нарешті він оволодів собою і криво посміхнувся.

— Справа ваша, герцог, але, по-моєму, ви даремно розбещуєте чорношкірого. Певен, що батько ваш не схвалив би цього.

Федя ледве стримався. Він готовий був відповісти: «Ніанг мій товариш, і значки я йому подарував, забирати їх назад не збираюсь», але тут же передумав. Навіщо загострювати стосунки, тим паче, що це може відбитися на Ніангові. Капітан може побити його, відняти майку і значки… Треба бути дипломатом.

— Ви ж подарували мені Ніанга, — промовив Федя. — А в нас при дворі в Променистеанії прийнято, щоб служники були пристойно одягнені. І за двірцевим церемоніалом їдять вони разом з нами.

Дієго тільки знизав плечима.

— Раз у вас так прийнято, тоді приношу свої вибачення.

Капітан підійшов до столу і з неприхованою цікавістю окинув його зором.

— Що це ви їсте? — спитав він.

Ясна річ, Федя мусив запросити Дієго до столу.

Закотивши рукави камзола, капітан узявся за гороховий суп. Не минуло й хвилини, як миска спорожніла.

— Скажу без перебільшення, суп чудовий! Такого я не їв навіть при дворі його величності короля Іспанії.—Облизавши ложку, Дієго