Читати книгу - "Полонені вогняної безодні, Борис Захарович Фрадкін"

— Катю, — сказав він уголос. — Катю, я, здається, не можу…

На очі його набігли сльози. Він затих на хвилину, а потім з нелюдською впертістю знову взявся до роботи. Голову його трохи звело над пультом, очі побачили ряди перемикачів. Усього тридцять сантиметрів дзеркальної поверхні… Плоскі лопатки перемикачів поряд.

Здавалося, минула ціла вічність, раніш ніж лице його опинилося біля перемикачів. Він повз до них дуже обережно. Підставивши ліве плече під корпус гравіметра і цим утримуючи себе на пульті, Микола Миколайович почав намацувати зубами потрібну лопатку. Вчепившись ними в холодну грудочку пластмаси, він дав трохи заспокоїтися серцю. Щелепи зсудомило, зуби ладні перегризти платівку.

Дектярьов повільно обертав важіль. Ніс і губи заважали йому. Ясна так щільно притиснулись до напрямного паза, вздовж якого рухалася планка, що з них потекла кров.

Нарешті почулося клацання.

— Все! — гукнув Дектярьов. — Все… Підземохід здригнувся, двигун спочатку зітхнув, відтак застугонів, набираючи потужність. Запрацювали автомати прямолінійного курсу.

Зуби Миколи Миколайовича зслизнули з лопатки перемикача, його скинуло з пульта. Та, падаючи, він уже не бачив, не відчував, що повільно опускається на стелю. Низ і верх помінялися місцями. Підземохід ПВ-313 ліг на курс до земної поверхні.

Темрява, густа й непрониклива, зімкнулася над геологом.

Якось на світанку жителі невеликого містечка Лайвертона, що лежало на краю пустелі Гібсона в Західній Австралії, прокинулись від раптових підземних поштовхів. В історії міста досі не було відомо жодного випадку землетрусу. Червона піщана пустеля, вкрита бідною, випаленою на сонці рослинністю, лежала непорушна і мертва.

Перші поштовхи жителі відчули о п'ятій ранку. Перелякані чоловіки, жінки, діти вискочили на вулиці. Кам'яниста земля гула під ногами.

Охоплений панікою натовп, який тільки з чуток знав про страхіття землетрусу, сунув геть із міста.

І тут перед очима людей постало незвичайне видовище. Поблизу з-під землі раптом бризнув сніп вогню. Оглушливий гуркіт розлігся над пустелею, над дахами будинків. Яскраве блакитне полум'я утворило чашу, яка збільшувалася в розмірах і оберталася спочатку повільно, потім з шаленою швидкістю. Каміння, пісок, вирвані з корінням кущі — все це розплавлене, спалене, обвуглене злетіло, на величезну висоту.

Жителі Лайвертона кинулися назад у місто, шукаючи захисту від сліпучого світла, від граду каміння та пилу, що осідав.

А ті, хто не зміг бігти, сховалися у вибалках, встромивши лице в пісок і затуливши голову руками. Коли ослабнув вогняний смерч, люди побачили, як піднялася земля в тому місці, де народилася підземна блискавка. Величезна циліндрична башта почала виповзати наверх. Зразу припинився кам'яний град, згас вогняний вихор. Але стугін посилювався в міру того, як башта підіймалась усе вище.

Досягнувши висоти двох десятків метрів, вона почала повільно падати на бік. Минуло ще кілька хвилин, і сталеве вогнедишне страховище виповзло на знівечену й обпалену землю.

Люди несміливо наблизилися до гігантського корабля. У світлі рожевого світанку вони побачили на корпусі великі літери «СРСР — ПВ-313».

Аннігіляція (від латинського слова nihil — ніщо) — перетворення в ніщо, знищення; точніше — перетворення однієї форми матерії в іншу.