BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Долина Гнівного потоку, Бенно Фелькнер 📚 - Українською

Читати книгу - "Долина Гнівного потоку, Бенно Фелькнер"

179
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Долина Гнівного потоку" автора Бенно Фелькнер. Жанр книги: Пригодницькі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 106
Перейти на сторінку:
гармидер і колотнеча були її стихією, там вона розквітла, ніби чудова квітка на болоті. Красуня з жагучими очима, з високою чорною зачіскою, обвішана коштовностями, вона ніч у ніч вистоювала за своїм прилавком, оббитим дзеркалами, кружляла в танці то з одним, то з другим шукачем, поводилася як королева серед відчайдушних пияків і перед націленими в неї пістолетами. І хоч у її салоні бували грабіжники поштових карет і шулери, вбивці і фальшивомонетники, ніхто ніколи не пограбував її ані на гріш, ніхто школи не зачепив навіть волосинки в неї на голові! Коли б її хто скривдив, весь табір обернувся б на вулкан, що дихає полум’ям! Отака була Доротея.

Тепер вона постаріла, поогряднішала, коси її посивіли, а слава поблякла, проте золото і метушня круг нього ще раз привабили її до себе. Вона в’їжджала в Долину Гнівного потоку, як і личило Доротеї. Шукачі, зачаровані ореолом, що оточував цю жінку, пойняті нетерплячкою, задоволені, що зможуть нарешті розважити душу, п’яні з радощів, що мають уже в руках ключ до багатства — повні золота гаманці, кинулись їй назустріч. Сотні людей обступили віз, на якому сиділа Доротея з трьома своїми танцюристками. Шукачі горлали, сміялися, вимахували руками, співали й притупували в лад мелодії.

Доротея, вбрана в мусянжового кольору сукню, в парчевій хустці, накинутій на плечі, з оздобленим блискучими камінцями черепаховим гребінцем у косах, сиділа, мов на троні, у жовтому, підфарбованому під слонову кістку кріслі, що стояло на широкій скрині. їй видно було всіх, і всім видно було її. Безресорний віз підстрибував на кам’янистій дорозі, і Доротеїні прив’ялі, нарум’янені щоки безперестанку двигтіли. Вова була зворушена зустріччю, в її чорних, як ніч, і досі блискучих очах виступили сльози. Обличчя її пломеніло радістю, сама вона була немов п’яна.

Позад Доротеї стояла велика музична скринька, така заввишки, як шафа. Доротея про все подумала заздалегідь. Рудий чоловік у самій сорочці крутив корбу, одна з дівчат заклала велику, подірявлену, як сито, бронзову платівку, що проти сонця заблищала, наче місяць уповні, Доротея дала знак, і гримнула музика. Поміж скелями луною покотилася мелодія польки. Шукачі закричали, заверещали, застрибали навколо воза, як кагал чортів. Полетіли вгору капелюхи, забахкали постріли. Тих людей важко було признати за мешканців цього світу — так вони вили, такі були розкошлані, зарослі, спітнілі, в подертій, замазюканій одежі.

Доротея прибула в долину. А метрів за тридцять позад неї їхав цілий її табір. Ще й через багато років люди згадуватимуть про той день.

Боер стояв перед своєю будівлею. Він був спантеличений: з такою конкуренткою годі боротися.

Гол саме йшов до Бренкера, коли побачив людський вир, що наближався до нього. Табір корктаунців теж майже спорожнів, навіть жінки пішли поглянути на Доротею, а особливо, коли зачули музику. Гол спинився коло шерифа, що стояв перед наметом, і перечекав жінок. Навіть підморгнув веселій Бетті, що разом із Рут ішла між його сином і ковбоєм Джімом. Ед Фінні, мабуть, ще раніше подався на видовисько разом з іншими ковбоями. Це була неабияка подія для молоді — та й для старих також!

Боєр низько вклонився жінкам. Гай Джілберт, що саме переходив вулицю, теж привітався і, коли Бетті махнула йому рукою, притишив ходу.

— Ми підемо на відкриття танцювальної зали! — сказала йому Бетті. — Ви теж там будете?

— Навряд, — усміхнувся Гай. — Я танцюю, як ведмідь.

— Якщо тільки й біди, то приходьте. Може, ми вас навчимо?

— Хто це — ми? — запитав він, мовби нічого не розуміючи.

— Ну, Рут і я!

— А! То ви теж підете? — запитав техасець Рут.

Тієї миті надкотилася юрба й розділила їх. Рут здивовано глянула на нього, похитала головою і відповіла:

— Бетті завжди…

Гай серед галасу не дочув її слів і лишень сказав:

— Шкода…

Натовп поглинув їх. Гай Джілберт ще раз ззирнувся з дівчиною і почав вибиратися з людського виру. Рут узяла під руки Джо Слейтера й Бетті.

Шериф Бренкер похитав головою, наче сам не вірив, що все це йому не сниться.

— Думав, що її вже давно міль поїла, і ось на тобі, ви тільки гляньте на неї, Голе!

— Цікаво, чи Док ще й досі з нею? — мовив Слейтер.

— Ай справді! От він би нам пригодився, якщо не дуже спорохнявів.

Доротея була вже близько і, побачивши блискучу шерифську зірку на Бренкерових грудях, помахала рукою над галасливим морем голів. Але нікого не впізнала у хмарі куряви.

— Вона, мабуть, добре вас знає, правда, Голе? — запитав Бренкер.

— Чи добре? — буркнув Гол. — Як вам сказати. Я до неї гарно ставився, вона таки непогана. А вас?

— Я тоді був один із багатьох. Вона мене не пам’ятає. Але тепер…

— А он і Док! — перебив Слейтер. — Усі добрі духи воскресають!

Він переступив з ноги на ногу. Видно було, що він залюбки побіг би до воза, де серед скринь і діжок сидів старий чоловічок з двома якимись людьми. Проте валка вже спинилася, й натовп стіною оточив підводи. Доктор і Доротея були нерозлучні.

— Ходімо до намету, — сказав Бренкер. — Доротея скоро прийде сюди відрекомендуватися.

Гол Слейтер ще раз кинув оком на Дока, що вдоволено розмовляв з людьми коло воза, й подався за Бренкером. Довго їм не довелося чекати. Доротея поспішила найперше зав’язати дружні стосунки з шерифом. Коли вона ввійшла до намету, Гол Слейтер миттю обернувся до неї спиною. Доротея велично подала Бренкерові руку, унизану перснями.

— Ви захоплені чи розгнівані, що я з’явилася, шерифе?

— І те, й те, — відповів Бренкер. — Але з усіх шинків і картярських гнізд ваше мені найприємніше — так би мовити, найменше зло. Прошу, сідайте, леді.

— Дякую за щирість, шерифе, все-таки я добачаю у ваших словах собі комплімент, — мило всміхнулася вона.

— Я завжди шанував вас, Доротеє, — просто сказав Бренкер. — На Заході ви всюди мали добру славу, тож мені

1 ... 43 44 45 ... 106
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Долина Гнівного потоку, Бенно Фелькнер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Долина Гнівного потоку, Бенно Фелькнер"