Читати книгу - "Руфін і Прісцілла, Леся Українка"

«Умри, Прісцілло, не давайсь на ганьбу?»

Руфін

(подумавши)

Я міг би се.

Прісцілла

Тепер же погадай:

те, за що я несу своє життя,

мені дорожче і від слави Риму,

і від моєї цноти. Але ти

за мене тільки мав би наложити

своїм життям, і то за марне тіло,

а не за душу. Се ж і рівнять не можна!

Руфін

Мені не жаль свого життя за тебе!

Прісцілла

Жаль чи не жаль, проте твоє життя

потрібне ще для слави Риму й честі

твойого роду. Небагато в Римі

таких, як ти, лишилось громадян.

Загинувши, ти виймеш з підмурків

столиці світу камінь найпевніший

і тим її погибель прискориш.

Ніяка чесна римлянка не стала б

тебе призводить до такої жертви.

Руфін

А ти мене до неї все ж призводиш,

хоч не словами, то проте ділами,

хіба ж ти вже не римлянка, Прісцілло?

Прісцілла

У тих ділах уже немає римлян

чи варварів. Ми всі там громадяни

небесної держави, а не Риму,

не Вавілону, не Александрії,

чи як там звуться ще столиці людські.

Нехай загинуть всі столиці світу,

нехай загине Рим, коли судилось,

аби настало всюди царство боже.

Руфін

(з приглушеною досадою)

Такого я зовсім не розумію!

Прісцілла

А я не розумію, чим призвожу

тебе до жертви,- адже я благаю

тебе не буть для мене провожатим?

Руфін

Се дуже прикро пояснити, люба,

але ж... ти не дитина і свідомо

поводитись повинна в кождій справі.

Тож поясню: ти, як дружина шлюбна,

піддана під опіку чоловіка,

і за свої діла не ти сама,

а й чоловік твій теж відповідає.

Прісцілла

(стривожена, але пануючи над собою)

Чому ж, коли засуджено Сабіну,

патриція Кріспіна Секста жінку,

за «християнську змову», як то звалось,

то чоловіка і на суд не брали?

Руфін

Бо він її тоді формально зрікся

і виявив, що відколи вона

до секти прилучилась, то не стала

всіх шлюбних обов’язків виповняти

супроти нього.

Далі знову скорочено діалог Руфіна і Прісцілли, після слів Руфіна «Запевне ні!»:

Руфін

Запевне ні! Але чому, Прісцілло,

в той час, як я було рушав до війська,

могла ти, як і всі жінки, сидіти

безпечно дома. Ти ж не поривалась

іти на бій, як ті германки мужні,

хоч ти казала - і тому я вірю -

що ти весь час проводила в тривозі

і в думах про непевну долю війська.

Прісцілла

Я добре тямила, що для такої

війни я не вдалась, я на заваді,

а не до помочі усім вам стала б,

якби до бою з вами подалась.

Та й то скажу, якби тоді не слави

шукали ви, мов того вітра в полі,

а відбивали тут облогу вражу

напасників, боронячи життя

і честь народу римського,- я стала б,

та певне й всі матрони чесні стали б,

на мурах помагати обороні

незгірше від германок. От тепер

іде свята війна за оборону

небесної держави, і боротись

ми всі за неї мусим до загину -

чоловіки й жінки, старе й мале,

хто чим здолає, хто вогнистим словом,

хто вчинками проречистими. Горе

зрадливому, що схоче відплатитись

яким земним надбанням від повини

великої. Лиху полову спалить

господь своїм вогнем - довічний сором

і каяття палитиме такого, поки замучить.

Руфін

(з подивом, повним пошани, дивиться на жінку)

Вперше зрозумів я,

до чого тяжко, склавши руки, ждати,

чи вернеться одважний друг живим

з такого бою, де немає місця

тому, хто стать під корогви не може.

Прісцілла

Ти міг би стать під нашу корогву!

Кажу тобі, що й у гурті Христовім

такі, як ти, навдивовижу: серцем

ти наче голуб, розумом як змій,-

апостолів шукав межи такими

собі Христос. Адже колись із Савла

бог Павла виявив,- невже Руфін

далеко меншого не вартий чуда?

Руфін

Сказати правду, я не бачу дива

ніякого в настанні Павла з Савла.

Все, що мені доводилось читати

з листів сього сірійського рубаки,

упевнило мене, що не змінилось

нічого в ньому після того «чуда»,

крім літери єдиної в іменні.

Прісцілла

Що ти говориш?!

Руфін

Тільки думку щиру.

Адже в його листах, у кожнім слові,

загонисту вояцьку вдачу видно:

він словом бив, неначе кат бичем,

дарма, що про любов умів балакать.

Я не дивуюся, що десь в Корінфі

чи в іншім грецькім місті цілу бійку

і бешкет він вчинив за справу віри,

немов преторіанець за образу

орла імперії або значка

свойого легіону. Тільки й зміна,

що перше цезар був для нього богом,

а потім став Христос. Замість орла

почав він знак ягняти шанувати…

Прісцілла

(вражено )

Се зміна не мала!.. І не люблю я,

коли ти так ущипливо говориш

про те, що я навчилась поважати.

Се ж навіть і не личить філософським

виборним вихованцям так робити,-

спокій і до сперечника пошана

найперша їх повинність і оздоба.

Руфін

(просто і щиро)

Се правда. Вибач і не гнівайсь, люба,

за те, що помогла мені вернутись

на шлях, вторований учителями

і друзями премудрості. Не гнівайсь,

але таки признатися я мушу:

мені не до душі писання