Читати книгу - "Тільки ми, Ліка Радош"

Коли зайшла до квартири зіткнулася з мамою, що, мабуть, йшла по чергову порцію гарячого чаю. Коли тато у відрядженні мама стає дещо метушлива і часто лягає вже поза північ. Попри те, що скільки років разом живуть, стільки він і їздить на ці бурові, мама досі в його відсутність сумує і хвилюється, тому і сон не береться.

Тільки глянула на мене, одразу усе зрозуміла.

- Тобі також зроблю кружечку чаю. – киває мені на свою пусту чашку. – Ходи, розповідай. Що трапилось? На тобі лиця нема. З Стасом посварились, чи що? – запитує поки я знімаю верхній одяг і чоботи.

- Та ні мам. З Оксаною. – і на очах з'являються давно стримувані сльози.

Ніхто їх не зупиняє, тому рушають в свою дорогу, омивають все моє лице. Мама пригортає мене до себе та тихо заспокоює ніби маленьку. Веде на кухню. І вже там, за столом з горнятком теплого чаю все розповідаю мамі. І про наше знайомство з Станіславом, як я плуталась в тому хто ж йому подобається, як ми почали зустрічатися. Як наше спілкування з Ксенею змінилося, як тяжко мені було їй розповісти про наші стосунки. І як з її боку сипалося багато заперечень, тільки б ми розійшлись з Плутаром. І все аж до сьогоднішнього дня.

Мама довго слухала мене. Думала зараз скаже, що я не правильний вибір зробила, коли стала на бік хлопця. І що друзями потрібно дорожити. Та я помилилася.

- Так буває, донечко. З часом люди розходяться своїми дорогами, коли між ними не залишається зовсім нічого спільного.

- Ти про що? – спокійно запитую. Моя істерика закінчилась, мабуть, я вже видихлась так переживати про те, чого вже не змінити.

- Про те, що ви з Оксаною дуже різні. І останнім часом це ставало все більше помітно. І ваша дружба трималася тільки на звичці, що ви зі школи були разом. І обом здавалося, що ви повинні далі дружити і протримати цей зв'язок все життя. Та ваші інтереси за останні два роки кардинально відрізнялися. Вона тягла тебе за собою, де тобі було не дуже зручно. А там де ти почувалася, як риба в воді, Оксані було відверто нудно. І з часом ви все одно віддалилися б одна від одної. Просто це відбулося б не настільки різко і кардинально. А щодо твого Стаса. То час покаже, що він собою являє. Але ситуація з Оксаною повторилася б в будь-якому випадку, хто б поряд з тобою не був. Бо справа не в ньому. Справа в ній.

В словах мами була правда. Ми з Оксаною так по різному дивилися на світ, що дивно було, як досі знаходимо спільну мову. Хоча чому дивно? Я просто часто замовчувала свою думку, щоб уникнути лишнього конфлікту. Просто цього разу не могла закрити очі на те, що вона витворила.

Розмова з мамою мене заспокоїла. Можливо і правда, і ми з часом кожна пішла б своєю дорогою. Проте, розчарування і розуміння того, що більше як було уже не буде, залишило свій легкий наліт смутку.

Я мало уявляла, як ми будемо далі спілкуватися з Оксаною, адже навчаємося в одній групі. Проте за порадою мами все-таки вирішила відпустити ситуацію. Буде як буде.

Коли вже наговорилась і наскаржилась своїй рідненькій на подружку пішла вмощуватися в ліжко.

Звичайно, перед тим як лягти спати, передзвонила Стасу. Він сьогодні виступив моєю стіною, об котру я змогла обпертися, коли сил стояти вже не могла.

Дивно якось. Він зовсім нова людина в моєму житті. Знаємо одне одного менш як три місяці. А вже так багато місця займає в моєму серці, в моїй голові, в моїй душі. Не знаю, що б я робила зараз, якби не знала, що він поряд, що він зі мною і підтримає мене в будь-якому випадку.

Ми зовсім трішки погомоніли. Намагалися не торкатися теми сьогоднішніх подій. Говорили тільки про нас. Про плани на ближче майбутнє. Плутар розповідав, що нового в них сталося на роботі, як хлопці одне з одного кепкували. Я ж ділилася своїми враженнями від нових предметів, що з'явилися в новому семестрі, і про викладачів. Так ніби нічого сьогодні надзвичайного не сталося.

Просто почався новий етап мого життя.