Читати книгу - "Єретики Дюни"

— Ти відповіла на деякі мої питання, а на інші ні, — дорікнула Шіана. — Сказала, що чекала мене, але не пояснила. Чого ти мене не слухаєшся?

— Дурне питання, дитино.

— Чого ти постійно називаєш мене дитиною?

— А ти не дитина?

— У мене вже є місячні.

— Та ти все ще дитина.

— Священники мене слухаються.

— Вони тебе бояться.

— А ти ні?

— Я ні.

— Добре! Коли всі лише тебе бояться, це набридає.

— Священники думають, що ти послана Богом.

— А ти так не думаєш?

— Чого б я мала так думати? Ми… — Одраде не договорила. Ввійшла вісниця-аколітка. Її пальці затанцювали в беззвучному спілкуванні: «Чотири священники підслуховували. Їх убито. Усі були слугами Туека».

Одраде помахом руки відіслала вісницю.

— Вона розмовляє пальцями, — промовила Шіана. — Як вона це робить?

— Ти ставиш надто багато недоречних питань, дитино. І ти не сказала мені, чому я мушу вважати тебе Божим знаряддям.

— Шайтан мене щадить. Я ходжу пустелею, а коли приходить Шайтан, розмовляю з ним.

— Чому ти називаєш його Шайтаном, а не Шай-Хулудом?

— Усі ставлять мені те саме дурне питання!

— То дай мені свою дурну відповідь.

На обличчя Шіани повернувся похмурий вираз.

— Це через те, як ми з ним зустрілися.

— А як ви зустрілися?

Шіана схилила голову вбік, якусь мить дивилася на Одраде, тоді відповіла:

— Це таємниця.

— І ти знаєш, як зберегти таємницю?

Шіана випросталася і кивнула головою, але Одраде помітила в цьому русі невпевненість. Ця дитина знала, коли її ставлять у безвихідне становище!

— Чудово! — промовила Одраде. — Збереження таємниці — це одна з найважливіших наук Превелебної Матері. Я рада, що нам не доведеться цим перейматися.

— Але я хотіла б навчитися всього!

Яка нетерплячість у голосі. Дуже слабкий емоційний конт­роль.

— Ти мусиш навчити мене всього! — наполягала Шіана.

«Час для батога», — подумала Одраде. Шіана наговорила й показала своєю поведінкою достатньо, щоб навіть аколітка п’ятого рівня мала цілковиту певність, що тепер зможе її контролювати.

Вдавшись до повної сили Голосу, Одраде сказала:

— Не говори зі мною таким тоном, дитино! Не говори, якщо хочеш чогось навчитися.

Шіана завмерла. Простояла так більш як хвилину, поглинаючи те, що з нею сталося, тоді розслабилася. За мить усміхнулася з теплим і відвертим виразом обличчя.

— О, я така рада, що ти прийшла! Останнім часом було так нудно.

***

Немає нічого складнішого за людський розум.

Лето ІІ, Журнали із Дар-ес-Балята

До ночі, яка на цих географічних широтах Гамму настає швидко, залишалося майже дві години. Громаддя хмар затіняло Твердиню. За наказом Люцілли Дункан повернувся на внутрішній дворик, де мав відбути інтенсивний сеанс самостійної практики.

Люцілла стежила за гхолою з галереї, з якої вперше його побачила.

Дункан виконував восьмикратні бойові обертання, розроб­лені Бене Ґессерит. Кидав своє тіло на траву, перекочувався, перевертався з боку на бік, зривався вгору, а тоді падав униз.

«Гарний приклад цілковито випадкових ухилянь», — подумала Люцілла. Вона не побачила в його рухах жодної усталеної схеми, а швидкість була блискавичною. Йому майже шістна­дцять стандартних років, він уже близький до плато своїх можливостей у прана-бінду.

Ретельно контрольовані рухи його тренувальних вправ стільки всього розкрили! Він швидко відгукнувся, коли вона вперше запровадила ці вечірні сеанси. Перший крок Таразиних інструкцій виконано. Гхола її полюбив. Це безсумнівно. Прив’язався до неї, як до матері. І цього вдалося досягти, не завдавши йому серйозного ослаблення, хоч як Теґ непокоївся стосовно цього.

«Моя тінь на цьому гхолі, але він і не прохач, і не залежний послідовник, — запевнила вона сама себе. — Теґ даремно турбувався через це».

Ще цього ранку вона сказала Теґові:

— Хай що диктують йому сильні сторони, він продовжує поводитися вільно.

Подумала, що Теґові слід би зараз побачити його. Ці нові тренувальні рухи були значною мірою власним витвором Дункана.

Люцілла придушила схвальний вигук від особливо спритного стрибка, який переніс Дункана майже на середину дворика. Гхола розвинув нервово-мускульну рівновагу, яка за певний час припасується до психологічної рівноваги, не меншої, ніж у Теґа. Культурний вплив такого здобутку викликатиме благоговійний острах. Глянь на всіх, хто інстинктивно віддав свою вірність Теґові, а через Теґа — Сестринству.

«Мусимо подякувати за це Тиранові», — подумала вона.

До Лето ІІ жодна поширена система культурних узгоджень не втримувалася достатньо довго, щоб наблизитися до рівноваги, яку Бене Ґессерит вважали ідеалом. Саме ця рівновага — «пропливання вздовж леза меча» — зачарувала Люціллу. Тому вона так беззастережно віддалася проєктові, цілісного взірця якого не знала і який вимагав від неї виконання того, що викликало інстинктивне відторгнення.

«Дункан такий юний!»

Наступний крок, якого вимагало від неї Сестринство, був чітко окреслений Таразою: сексуальний імпринтинг. Ще цього ранку Люцілла стояла перед дзеркалом оголена, добираючи міміку та рухи тіла, які мала б використати, щоб виконати Таразин наказ. Ввівши себе у стан спокою, бачила, що її обличчя скидається на лик доісторичної богині кохання — щедрої тілом і обітницями розкоші, які змусять збудженого чоловіка кинутися в її обійми.

У роки навчання Люцілла бачила древні статуетки Першочасів, маленькі кам’яні фігурки жінок з широкими стегнами та обвислими грудьми, які обіцяли достаток молока для немовляти. З власної волі Люцілла могла створити юнацьку симуляцію цієї стародавньої форми.

У дворику під Люціллиною галереєю Дункан на мить зупинився. Здавалося, що він обдумує подальші рухи. За мить кивнув сам собі, високо підстрибнув і обернувся у повітрі, приземлившись на одну ногу, як газель, тоді відштовх­нувся нею і закрутився у піруеті, що більше скидався на танець, ніж на бій.

Люцілла стиснула губи в тугу лінію рішучості.

Сексуальний імпринтинг.

«Таємниця сексу — це зовсім не таємниця», — подумала вона. Його корені заглиблюються у саме життя. Це, звичайно, пояснювало, чому перше наказане їй Сестринством спокушання закарбувало в пам’яті чоловіче обличчя. Розпорядниця схрещення казала їй, що цього слід очікувати й не перейматися через це. Але Люцілла усвідомлювала, що сексуальний ім­принтинг — обосічний меч. Можна навчитися пливти вздовж леза меча, а можна й порізатися об нього. Інколи те чоловіче обличчя з першого наказаного спокушання непрохано поверталося до її свідомості. Люцілла почувалася збентеженою через це. Спогад так часто з’являвся у вершинний момент близькості, і потрібні були значні зусилля, щоб його приховати.

«Це тебе зміцнює», — запевняли її Розпорядниці схрещення.

А все ж бували миті, коли вона відчувала, наче перетворила на тривіальність те, що мало зостатися таємничою містерією.

Люціллу накрило почуття гіркоти через те, що вона мусила зробити. Вечори, коли вона стежила за тренуваннями Дункана, були наймилішою порою дня. Розвиток юначих м’язів показував виразний прогрес у наростанні м’язової чутливості та нервових зв’язків — усі чудеса прана-бінду, якими славилося Сестринство. Та наступний крок майже постав перед нею, і вона не могла більше заглиблюватися у спостереження за своїм підопічним.

Знала, що ось-ось має прийти Майлс Теґ. Дунканове тренування знову переміститься до кімнати вправ