Читати книгу - "Житія Святих - Березень, Данило Туптало"

В Антіохії Сирійській соборну церкву побудували Великий цар Константин і син його Констант і великими красотами прикрасили, і називали її люди золотою церквою, бо не лише всередині золотописним розписом і золотоблисною мозаїкою була прикрашена, а й зовні. І верх її весь позолочений, і посуд церковний, його ж без ліку, — все із золота і срібла чистого, ще ж і маєтків багато церкві тій царі дали на прогодування клиру великого. Серед клиру тої великої соборної церкви був одним із пресвітерів цей святий Теодорит. маючи довірене йому начиння, і всю утвар, і багатства церковного охорону. Він з юности сповнене чеснот проходив життя і у правовір'ї беріг серце своє, виконуючи написане: "Серцем віриться для правди, устами ж ісповідується для спасення". І догоджав Богові постом, молитвами, милостинями, турботою про спасення душ людських і непорочним священицтва служінням. Коли помер цар Констант, син Константина, настав після нього Юліян Відступник. Він, приймаючи царство, показував себе благочестивим християнином і вигнаних Константом-царем єпископів із вигнання повертав. Коли зміцнів на царстві, відкрито відрікся перед усіма Христа, якого ж давно вже відрікся таємно, віддавши себе бісам і хитрості відьмацькій. І почав гонити Церкву Христову, хоч і не цілий християнський люд винищуючи, проте найголовніших християн із духовного чину та з мирян сановитих брав і, мучачи, убивав, храми Божі забирав у християн і в капища ідолів своїх перетворював. Утвар же церковну всіляку і маєтки грабуючи, казав окаянний: "Не годиться християнам що-небудь із багатства мати, бо Христос їхній убогими їм бути велить: "Не примножуйте, — каже, — золота ані срібла". У той лютий час і Антіохійська соборна церква, через красу свою золотою наречена, спустошена була, всю-бо дорогу красу її в царські скарбниці забрали і маєток церковний розграбували, клириків розігнали і святого Теодорита замучили. Було ж це так.

Мав цар Юліян дядька, тезоіменного собі, який Юліян називався, був матері його братом рідним, — його поставив князем і катом над східними краями. Був же той Юліян, дядько царевий, християнином спершу, але небожеві своєму, цареві Юліяну Відступнику, догодити хотівши, відрікся Христа й ідолам поклонився. І прийшов в Антіохію перед царем, мав із собою ще одного із царських сановників, на ім'я Фелікс, який над царськими скарбами учинений був. Знаючи, що велике в соборній церкві багатство, взяв посудохранителя церковного — блаженного цього Теодорита-пресвітера (инші всі клирики зі страху втекли і сховалися хто де міг). Цього-бо й поспішив взяти, бо мав церковні скарбниці у руках своїх, у нього ж ключа забрав, а самого, міцно зв'язавши, у в'язниці замкнув. Пішов зі скарбником царським Феліксом і з великою озброєного воїнства силою до Божої церкви, щоб забрати красу її, золото, і срібло, і всі дорогі ре чі і в царські внести скарбниці. Увійшов бо у святиню Божу як злодій і розбійник, з такою великою безстрашністю і безсоромністю церковну красу грабував, святині Господній безчестя чинячи й оскверняючи її, що при самому Престолі Божому окаянник той насмілився випускати нечисту природну воду. Коли посуд церковний з вівтаря винесли і на землі на купу поклали, сів на те на наругу, образливе з уст своїх нечистих злослів'я вимовляючи на Господа нашого Ісуса Христа. Один із тих, що були там, на ім'я Євзой, умовляв того безстидника не робити такого безчестя святині Господній і Христа не ображати — він же вдарив його сильно по голові, кажучи, що християни не мають ніякого щодо себе Божого промислу, а зовсім Його опіки позбавлені. Так нечестивий той князь церкву Божу пограбував та осквернив, потім кинувся мучити служителя Божого Теодорита святого. Поставив його, зв'язаного, на нечестивому своєму судищі і сказав до нього: "Нащо, Теодорите, при Константині-цареві храми богів древніх зруйнував, прикрасив гроби померлих і церкви над ними звелів збудувати?" Відповів святий: "Церкви божественні і гроби святих прадіди збудували і прикрасили, бо прославив Бог святих своїх, знайшовши достойних собі. Тобі ж дивуюся, княже, що з християнина зробився ідолослужителем". І звелів ігемон бити по лиці святого. Мученик же сказав: "Грішиш, Юліяне, ідолів кам'яних і дерев'яних богами називаючи". Тоді звелів кат оголеного святого повісити на дереві і кігтями залізними стругати його по цілому тілові. Коли дерли його десь три години і кров струменями текла, лице його світилося радістю, бо жодного не відчував болю. І сказав до нього кат: "Окаянче, принеси жертви богам, щоб я звільнив тебе від боргу, яким ти заборгував перед церковним майном, погано його витрачаючи. Якщо ж не принесеш жертви, то через насильницьку смерть викинеш душу свою". Відповів святий: "Ти — окаянний беззаконник, і цар твій, бо покинули Христа і пристали до антихристита, — будете горіти вогнем вічним. Я ж нікому нічим не зобов'язаний, лише Господу моєму Ісусові Христу істинну берегти віру аж до останнього подиху". Тоді знову кат сказав до нього: "При ймеш від мене, Теодорите, честь і золота багато, лише відречися розіп'ятого того волхва, його ж називаєш Сином Божим". Відповів мученик святий: "Золото твоє з тобою нехай буде на згубу, я ж уповаю на Господа мого, який дає рабам своїм замість тлінного нетлінне, замість земного небесне". І звелів кат двома свічками обпалювати ребра мученикові. Він же, коли печений був, очі свої звів до неба і молився — і зразу обидва слуги, що обпалювали, впали на землю наче мертві. Юліян же, із поспіхом наказавши підняти слуг із землі, сказав до них: "Чому покинули обпікати нечестивого християнина, дріманню й невважанню віддалися?" Слуги ж, до тями прийшовши, відповідали катові: "Ти нечестивий і осліплений душею, бо не бачиш раба Божого, якого ангели Божі захищають. Ось-бо чотири ангели говорять з ним, нам же погрожують грізно не торкатися до святого його тіла. Не злослов, злослове, але знай, що великим є Бог християнський і ми в Нього віримо". Кат же, осоромлений, звелів слуг тих вкинути у глибину морську, і коли вели їх на потоплення, возвав до них святий христовий мученик, кажучи: "Ідіть, діти мої, у путь блаженну з миром, швидше, і я піду за вами і порадію з вами в радості вічній у Царстві Небесному". Коли померли слуги через потоплення, мученицький вінець прийняти сподобилися від Христа Бога, в якого ж вірили. До святого ж Теодорита-мученика нечестивий той князь Юліян, прискочивши, кричав: "Принеси жертви богам". Святий же пророчого дару сповнився і сказав до нього: "Ти, найзлочестивіший і окаянніший від усіх людей, скоро нутрощі свої їстимеш