Читати книгу - "Житія Святих - Березень, Данило Туптало"

з великими сльозами, за себе і за цілий світ, усім розумом своїм у богомислії вправляючись. їжу ж малу у час, для себе звичний, приймав з руки келаря, а з того, що посилав Бог через християн у монастир братам: золото і срібло, їжу і вино, нічого ніколи не брав. І було йому про тих, що беруть милостиню, видіння таке. Одного дня старійшина града увійшов до монастиря того принести милостиню і дав всім по срібному. Прийшов і до затворника, несучи золотого, і просив старця взяти його. Засоромився ж старець поважного мужа, взяв золотого і поклав його у кишеню свою. Тоді вночі, закінчивши своє звичне правило, ліг на рогозині, хотівши трохи заснути. І був у піднесенні, і бачив себе, що стояв з иншими монастиря того братами в широкому полі. Ціле ж поле сповнене було тернини, і юнак якийсь страшний (був же то ангел Господній) прийшов, примушував усіх монахів монастиря того, кажучи: "Жніть терня". Прийшов також до нього і мовив: "Підпережися і жни терня ". Коли ж затворник не хотів і відмовлявся, сказав ангел: "Не маєш виправдання, найнявся-бо вчора з тими монахами, що з тобою, взяли в того христолюбця по срібному, а ти золотого взяв, і більше маєш трудитися від инших, жнучи терня, бо більший найм узяв. Це ж терня, що бачиш, — діла того чоловіка, у якого ти вчора милостиню взяв. Підійди-бо і жни з иншими". Коли збудився зі сну затворник і про бачене роздумав, став сумний. І, пославши, прикликав того, що дав йому милостиню, і просив його, щоб взяв свого золотого. Христолюбець же не хотів взяти і казав до затворника: "Візьми його собі, отче, чи кому хочеш віддай". Тоді сказав старець: "Не хочу чужих гріхів терня жати, не можу і свого багацько гріховного терня винищити". Кинув золотого того з келії своєї і замкнув віконце. Муж той, довідавшись про причину відмови старця від милостині його, почав виправляти життя своє і більшу убогим і жебракам робити милостиню, згадуючи Писання, що милостинею і вірою гріхи очищуються.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Павла Ісповідника, єпископа Плусіядськогограда у Витинії який у час іконоборної єресі багато зла за честь святих ікон витерпів і у вигнанні постраждав.

Місяця березня в 8-й день

Пам'ять преподобного отця нашого Теофілакта Ісповідника, митрополита Никомидійського

У дні церковного збентеження від іконоборної єресі прийшов зі східних країв у Царгород цей благочестивий муж Теофілакт і потоваришував з великим світилом церковним — святим Тарасієм, ще мирянином і сенатором, у царських палатах найпершим діл таємних правителем. Тоді помер цар Лев Копронимович, іконоборець, син його Константин з матір'ю Іриною воцарився, а Патріярх Павло, прозваний Милостивим, добровільно покинув престол свій. Тарасій святий замість нього на патріяршество возведений був, він і Собор Вселенський сьомий зібрав, прокляв іконоборну єресь. Тоді блаженний Теофілакт, разом зі святим Михаїлом Синадським, покинувши світ, чернече прийняли життя і послані були від святішого Тарасія в монастир при гирлі Евксинського Понта створений, де в чернечих трудах чинили подвиг, багато в чеснотах встигли і до Бога в молитвах своїх здобули відвагу. Колись-бо у час жнив спека велика була, і через безводдя від спраги великої вони знемагали — помолилися до Бога, і посудина мідна суха, щоб воду точити, зробилася достатньою на потребу: чинить-бо Господь волю тих. що бояться Його, і молитов їхніх слухає. І було це чудо подібне на давнє, що в пустелі було, коли спраглому Ізраїлю Бог вивів воду із каменя, і на друге, коли помираючий від спраги Самсон із сухих костей осла виточив живої води джерело. Після того, коли добродійне життя цих преподобних отців, наче зоряне сяйво, засвітило, святіший патріярх Тарасій достойними їх вважав високого архиєрейського сану. Михаїла-бо, освятивши, у Синад послав, а блаженного Теофілакта в Ни комидії митрополитом поставив. Яке в Никомидії Теофілакт святий показав про словесне Христове стадо старання, про убогих же, і сиріт, і вдів турботу, розповідають божественні храми, лікарні і притулки для подорожніх, що він створив, і незліченна по всі дні від нього творена милостиня. Сам-бо служив хворим, сліпим, кривим і немічним. Обходячи ж убожниці і площі градські, носив посудину теплого окропу і, де бачив прокажених, своєю рукою омивав їх і очищав, зовсім не гидуючи служити їм. Тоді святіший Тарасій із життя цього відійшов, а після нього Никифор премудрий прийняв престол Константинопольської церкви, тоді знову ж піднялася буря іконоборної єресі, яку богомерзенний цар Лев Вірменин підняв. Скликав святіший патріярх Никифор вибраних архиєреїв: Омеліяна Кизицького, Євтимія Сардійського, Йосифа Тесалонійського, Євдоксія Аморійського, Михаїла Синадського — а з ними і цей блаженний Теофілакт, никомидійський митрополит, пішов до злочестивого царя. І багато із божественних книг повчивши, ті святі отці переконували царя не робити бентеги Церкві Христовій тією єрессю, яка ж сьомим Вселенським Собором проклята. Але не могли переконати скаженого царя, сповненого отрути зміїної, який люттю і гнівом на них дихав. Тоді, коли замовкли святі отці, блаженний Теофілакт мовив до царя: "Знаю, що. Боже довготерпіння ображаючи ані не дбаючи про своє спасення, давньому святих отців переданню противишся і бентежиш Церкву - Але прийде на тебе несподівано згуба люта, і нагла біда, подібна на бурю, і не знайдеш того, хто визволить тебе від неї". Те чуючи, цар більшої люті сповнився і всіх із безчестям від себе відігнав, в ув'язнення в різні місця засудив їх: святішого патріярха Никифора — на Тасострів, святого Михаїла, єпископа Синадського, — у Євдокіяду, инших деінде, святого Теофілакта Никомидійського — у Стровул-град, який у Ківеріотах поморських. І там Христовий ісповідник, благочестя великий поборник, у скруті і кривді великій перепровадив решту життя свого, десь тридцять літ, і переставився до Гос пода. Цар Лев Вірменин загинув злою і несподіваною, за пророцтвом святого, смертю: у день Різдва Христового в церкві, під час утреннього співу, від своїх воїнів мечами посічений був. А після нього був Михаїл, Балбос названий, тоді син Михаїловий Теофіла ~ іконоборні царі закінчилися. Коли ж Теодора-цариця із сином своїм Михаїлом (який був того імени третій) скипетр царства прийняла, і святий Методій на патріяршество був возведений, і беззаконна єресь зовсім загинула, а православ'я засіяло, — чесне преподобного отця нашого Теофілакта тіло з вигнання у Никомидію було принесене і покладене в церкві, яку він збудував на захист Никомидійському градові, на честь же і славу Христу, Богові нашому.

У той самий