Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

Очі Френсіса звузилися до крихітних лужок.

 - Там нічого немає, я перевіряв. А тепер відповідай. Хто ти такий? З якого ти дому? Чому за тобою полюють?

Джеймс розгублено провів руками по ковдрі, але поряд не було нічого, що могло б допомогти. Він відчайдушно вчепився пальцями в ліжко.

- У мене всі вдома, а в тебе схоже ні! Хто на мене полює?

Френк схилив голову набік.

- Поясни, якого біса тут відбувається, - зажадав Джеймс, озброївшись подушкою.  - Або я покличу охорону і тебе виведуть звідси.

Гість вишкірився і склав пальці у замок. Посмішка, що на секунду торкнулася його губ, одразу ж і розтанула. Він підвівся зі свого місця і повільно попрямував до Джеймса.

- Не бачу іншого виходу, Джеймсе Брістоул, щоб змусити тебе говорити, - він важко зітхнув, наче йому треба було зайнятися чимось неприємним. - Може, мені варто тобі щось зламати? - глузливо пригрозив відвідувач.

Джеймс кинув у Френка подушкою, але та навіть не долетіла.

- Одне з двох, Джеймсе. Або ще півроку в лікарні, або ти мені розповідаєш, хто ти такий.

- Що ти залагодив одне й те саме! Що означає, хто я? Я Джеймс Брістоул, твій однокласник, і тобі чудово про це відомо!

- Ти або ідіот, або нічогенький актор. Хто ти: маг, перевертень, друїд?

- Друїд? Серйозно? Ароше, ти справді з глузду з'їхав? Який ще друїд?

- Я мав рацію, ти ідіот, - зітхнув Френсіс і закотив очі. Він відійшов від ліжка так само плавно і граціозно. Підняв жалюзі, впускаючи в палату мізерне сонячне світло. Джеймс глянув на подушку на підлозі, з тугою подумав про рапіру і про всяк випадок відсунувся подалі. Арош це не зупинило, наступної секунди він схопив зап'ястя Джеймса своєю крижаною рукою і повернув руку до світла.

- Хм, дивно, - пробурмотів Френсіс, ретельно оглянувши долоню, і відпустив Джеймса.

- У цій кімнаті, крім тебе, нічого дивного немає! - Огризнувся Джеймс.

- Можу закластися що ні, - розгублено пробурмотів Арош і оглянув кімнату. - Кепські наші справи, Брістоуле.

- Що таке? Що ти там побачив?

Джеймс розглядав руку вздовж і впоперек, але так нічого надзвичайного і не побачив. Краєм вуха він чув незрозумілий писк, десь поруч, але не міг зрозуміти що це був за звук.

- Запитай краще чого я там не побачив. Ти дійсно не розумієш, що відбувається, і, що набагато гірше, на тобі немає печатки, - помітивши подив на обличчі Джеймса, Френсіс терпляче пояснив. - Уяви, що ти втратив свій паспорт. Ось, молодець, бачу усвідомленість в очах.

- І навіщо мені ця печатка? - Джеймс розглядав свою долоню не менше хвилини, але нічого нового там не побачив. Писк, що йшов від цілої купи електроніки, підключеної до нього, посилився.

- Для того ж, навіщо і паспорт, Брістоул. Увімкни мозок.

- Ти забрався в чужу палату і несеш нісенітниці. Ти що, безсмертний, щоб так нахабніти?

Френсіс Арош схилив голову набік.

- Не зовсім. А ось ти, мабуть, так.

Джеймс потягся за книгою, щоб кинути їм у непроханого гостя. Несподівано в очах потемніло і він провалився у рятівну чорноту.

- Отямився?

Джеймс здригнувся. Не встиг він розплющити очі, як тут же побачив Френка, що сидів у кріслі навпроти.

- О, ні, ти все ще тут. Я тебе прошу, піди. Залиш мене в спокої.

Арош не зрушив з місця. Джеймс від такого нахабства ледве тримав себе в руках. Він зосередився на своїх вдихах і видихах, щоб заспокоїти серцебиття і не наговорити ще більше грубостей, що крутилися у голові.

- Як почуваєшся?

- Краще, я гадаю, - Джеймс миттю глянув на підлогу, збірка оповідань Бредбері сиротливо валялася на підлозі. Він перевів погляд на Арош. - Значить, це мені не наснилося.

Френк ствердно кивнув. Він підійшов до ліжка, піднявши руки перед собою, ніби в спробі здатися.

- Навіщо ти тут, Френсісе? - знову запитав Джеймс.

- Треба було відвідати захворілого друга, - відповів Френк. Не дивлячись на Джеймса, він уважно вивчав показання приладів, ніби щось у цьому тямив.

- То ми друзі? Після того, що ти мені зараз наговорив, скажеш спасибі, якщо я не подзвоню мозкоправам.

Вкотре вилаявши себе за довгого язика, Джеймс роздратовано і з подивом спостерігав за тим, як штучна усмішка Френка сповзає з його губ.

- Як ти себе почуваєш? - Знову повторив гість, проігнорувавши питання Джеймса.

- Огидно. І чим довше я стирчу тут, тим гірше мені стає, ніколи стільки не знаходився під замком. Це просто вбиває.

- Що заважає тобі вийти звідси? - спокійно спитав Френк, і на секунду Джеймс ніби втратив нитку розмови, і зустрівся з вимогливим поглядом Арош.

- Дроти, - Джеймс знесилено похитав головою, - Але це нічого, у мене дійсно незабаром намічається прогулянка, коли це буде ще невідомо, але... - Про те, як саме він зібрався пересуватися, Джеймс не збирався розказувати.