Читати книгу - "Екзорцист"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ну й що з цього? — буркнула Кріс.
Невиразне роздратування, що його вона відчувала досі, ставало дедалі сильнішим.
— Ну, виникає запитання, місіс Макніл. Приходити сюди приблизно десь за чверть сьома, а вже через двадцять хвилин іти геть…
Кріс знизала плечима.
— Ой, ну але ж це був Берк, — сказала вона. — Якраз у його стилі.
— А чи також у його стилі, — поцікавився Кіндермен, — було вчащати в бари на М-стрит?
— Ні. Зовсім ні. Принаймні я такого не чула.
— Ні, я теж так подумав. Я це перевірив. А отже, у нього не було жодної підстави для того, щоб опинятися на тих сходах угорі біля вашого будинку, після того як він того вечора звідси пішов. І ще хіба в нього не було звички їздити на таксі? Чи він би не замовив звідси тачку, перед тим як виходити?
— Так, замовив би. Принаймні він завжди так робив.
— Тоді виникає запитання… Хіба ні?.. Чому і як він там опинився того вечора? І чому в жодному таксопарку того вечора не зареєстровано викликів із вашого дому, за винятком одного, коли таксі забирало звідси міс Спенсер рівно о шостій сорок сім?
Кріс ледь чутно вимовила:
— Я не знаю.
— Я в цьому й не сумнівався, — сказав їй детектив. — А справа тим часом стає дедалі серйознішою.
Кріс відчула, що їй важко дихати.
— У якому сенсі?
— Висновок патологоанатома, — вів далі Кіндермен, — аж ніяк не означає, що Деннінґз не міг померти внаслідок нещасливого випадку. Одначе…
— Ви хочете сказати, що його вбили?
— Ну, виглядає, що положення… — Кіндермен завагався. — Ви мені вибачте, — застеріг він, — але це буде не надто приємно.
— Кажіть.
— Положення, у якому була голова Деннінґза, і характерні розриви м’язів шиї…
— О Боже! — скривилася Кріс, заплющивши очі.
— Так, я попереджав, що це неприємні речі. Мені дуже шкода. Справді. Але зрозумійте, що такі наслідки… я гадаю, що не вдаватимуся, мабуть, у деталі… Цього б ніколи не могло статися, якби містер Деннінґз не впав із якоїсь відстані перед тим, як торкнутися сходів, скажімо, з двадцяти-тридцяти футів, і аж тоді покотився сходами вниз. Тому, якщо чесно, існує велика ймовірність того, що… — Тут Кіндермен повернувся до Шерон. Вона приголомшено слухала, широко розплющивши очі й склавши руки на грудях. — Ну, але дозвольте спочатку дещо у вас запитати, міс Спенсер. Коли ви пішли, він, містер Деннінґз, був де? З дитиною?
— Ні, він збирався щось випити тут, у кабінеті.
— А ваша дочка могла б пригадати, — звернувся він до Кріс, — чи заходив того вечора містер Деннінґз до її кімнати?
— Чому ви це питаєте?
— Чи ваша дочка могла б це пригадати?
— Яким чином? Я ж вам казала, що вона була під потужною дією заспокійливого і…
— Так, так, ви це мені казали, правильно, я пам’ятаю, але, можливо, вона прокидалася?
— Ні, не прокидалася, — заперечила Кріс.
— А коли ми розмовляли минулого разу, вона також була під дією цього препарату?
— Так, також.
— Бо мені здалося, що я побачив її того дня біля вікна.
— Ні, ви помилилися.
— Можливо. Мабуть. Я не певний.
— Слухайте, але чому ви це все запитуєте?
— Просто існує велика ймовірність, як я вже казав, що покійник був такий п’яний, що міг спіткнутися й випасти з вікна спальні вашої дочки. Хіба ні?
— Ніколи в житті. По-перше, це вікно постійно зачинене, а по-друге, Берк був завжди п’яний, але по ньому цього й видно не було. Берк навіть фільмуванням керував напідпитку. Як він міг спіткнутися й випасти з вікна?
— Можливо, ви сподівалися того вечора якихось гостей?
— Якихось гостей? Ні, зовсім ні.
— А чи є у вас друзі, які могли б прийти без попередження?
— Ніхто, крім Берка.
Детектив опустив голову й похитав нею.
— Так дивно, — утомлено зітхнув він. — Незрозуміло. — Тоді подивився на Кріс. — Покійний приходить у гості, перебуває тут тільки двадцять хвилин, так вас і не дочекавшись, а тоді залишає в будинку саму дуже хвору дівчинку? І як ви кажете, малоймовірно, щоб він випав із вікна. При цьому є лише один шанс із сотні або й тисячі так ушкодити шию під час падіння. — Він кивнув на книжку з чаклунства. — Ви читали в цій книжці про ритуальні вбивства?
Похоловши від дедалі сильнішої підозри, Кріс тихенько зронила:
— Ні.
— Може, у цій книжці й немає, — провадив Кіндермен. — Проте… ви вже мені пробачте, але я згадав це лише для того, щоб ви трохи замислилися. У бідолахи Деннінґза в’язи були скручені достоту так, як це роблять під час ритуального вбивства так звані демони, місіс Макніл.
Кріс стала цілком блідою.
— Якийсь божевільний убив містера Деннінґза і… — Кіндермен замовк. — Що сталося? — запитав він, зауваживши її раптову блідість і напружений погляд.
— Ні, нічого не сталося. Продовжуйте.
— Вельми вдячний. Я взагалі не хотів цього казати, щоб не завдавати вам болю. До того ж суто технічно ще й далі не можна не допускати можливості нещасного випадку. Але я так не думаю. Мої відчуття? Моє припущення? По-перше, я думаю, що його вбив якийсь кремезний чоловік. А по-друге, травми його черепа та інші згадані мною речі дають привід із великою певністю припускати… припускати, а не стверджувати… що вашого режисера спочатку вбили й тільки після цього виштовхнули з вікна вашої дочки. Але ж тут нікого не було, крім вашої дочки. Тож як це могло статися? А це могло статися лише в одному випадку: якщо хтось сюди прийшов після того, як дім залишила міс Спенсер, але перед тим, як повернулися ви. Хіба не так? Тому я ще раз прошу вас сказати мені: хто міг сюди прийти?
Кріс похилила голову.
— Господи, дайте подумати!
— Ох, мені так жаль. Це неприємні речі. Можливо, я й помиляюся. Але подумайте, гаразд? Хто міг би сюди прийти, скажіть, будь ласка?
Похмура Кріс іще якийсь час міркувала, а тоді підняла голову.
— Ні, вибачте мені. Мені просто ніхто не спадає на думку.
Кіндермен перевів погляд на Шерон.
— Може, тоді ви, міс Спенсер? До вас хтось сюди приходить?
— О ні, ніхто.
— А чи той вершник знає, де ти працюєш? — запитала в неї Кріс.
Кіндермен звів брови.
— Вершник?
— Приятель Шерон, — пояснила Кріс.
Шерон похитала головою.
— Він ніколи сюди не приходив, — сказала вона. — Крім того, він був у Бостоні на якійсь конференції того вечора.
— Він комівояжер? — запитав Кіндермен.
— Юрист.
— Ага. — Детектив знову глянув на Кріс. — Ваша прислуга? У них бувають гості? — поцікавився він.
— Ні, ніколи. Узагалі.
— Ви
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Екзорцист», після закриття браузера.