Читати книгу - "Кременецький звір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Щось таки сталося, і ви не хочете мені говорити, — нервово покусувала губи Ярина.
— Можливо, — Голота провів руками по вусах, повернувшись до дівчини.
— Я маю знати...
— Ярино, ви маєте доста, аби написати будь-що.
— Але...
— Усе інше може коштувати вам голови, — Голота різко перервав дискусію. — Якщо ви й далі лізтимете у самісіньке пекло, то хтозна, чим це закінчиться. Ви бачили, що тут коїться?
Від самовпевненості Ярини не лишилося й сліду. Вона швидко відвела очі і кутики її губ здригнулися. Останні дні вона прожила, боячись навіть вийти надвір.
— Будинок моєї мамці у Варшаві у Старому місті. А ще ми часто гостюємо у тітки у Львові, неподалік Ринку... — дівчина затнулася. — Вам кожен покаже...
Голота подивився на Ярину, а тоді відступив на крок назад і вклонився. Карета негайно рвонула з місця. Голота прослідкував за нею очима, а тоді повернув і почовгав до монастиря, будівля якого чорною скелею врізалася в рожеве небо. Вершечок прихистку василіянів осяяло світло, яке за хвилину почало заливати все місто. Охайний, ляльковий Кременець, що сховався між відногами гір, засипаний снігом аж по черепичні дахи, здавався в цю мить казковим містом із солодощів та печива. Однак Голота не звертав на те уваги. Він надто втомився. Просидів зі Сташкою всю ніч, поки монахині мало не силоміць відправили його відпочити. Роль доглядальника зовсім виснажила чоловіка, його обличчя застигло немов у сновиди, а плечі тяглися додолу. Голота весь час дивися собі під ноги й підняв очі лише коли дійшов до монастирських мурів. Втомлено сперся на ворота, погрюкав кулаком по дубових дошках і кивнув знайомому брату, який висунув сонну мармизу в віконце, а за мить відчинив хвіртку.
— Слава Ісусу Христу, пане Богуславе. Щось ви пізно. На тижні раніше приходили.
— Краще пізно, брате Петроніє, ніж ніколи, — кволо усміхнувся Голота сторожу, що явно був не проти перекинутися кількома словами із завжди веселим та говірким пожильцем. Та цього разу ліценціат не був налаштований на розмову, не надто ввічливо відвернувся від брата Петронія й пішов собі стежкою до келії.
Голота встиг лише зробити кілька кроків, як на нього насунулася величезна тінь. Богуслав сахнувся, однак підняв очі й побачив величезного брата, що вартував будиночок настоятеля.
— Іди з богом, сину мій, злякав мене, аж серце ледь не стало! Бігаєш ти, як олень, не скажеш, що в тобі фунтів триста чи чотириста живого м’яса. Це ж треба так вимахати на пісній монастирській їжі.
Циклопічний василіянин, одначе, люто грав щелепами й навіть не думав іти. Він стискав кулаки, а тоді наче виплюнув:
— Отець Бернард сказав, як побачу тебе, щоб ти до нього йшов.
— Зараз? — здивовано запитав Голота.
Брат кивнув, і вони пішли до маленького будинку, що притулився до монастирської огорожі. Голота переступив поріг, перехрестився й став біля Бернарда, що, шморгаючи носом, швидко щось писав. Сухопарий, сивий, аж білий абат лиш тоді підняв голову, коли Голота присунувся до нього впритул.
— А, це ви, ліценціате. Сідайте... Що сталося, що за переполох стоїть у місті? Я за вами посилав, бо ви з останніх пір знаєте всі новини.
— Дівчину-знахарку мало не вбили в Сангушковому маєтку, — Голота був надто втомлений, аби пояснювати щось детально.
— Як це сталося? — зацікавлено запитав абат.
— Вона була наодинці з Міхалом... Ми з лікарем повернулися, а там така катавасія. Сташка в крові, Міхал непритомний.
— Хтось удерся й напав? Розбійник? Злодій? Як він потрапив до будинку?
Голота лише знизав плечима. Несподівано йому обридло грати в цьому маскараді, він був надто втомлений, аби виплітати мережива вишуканих розмов, саме тому роздратовано скривив губи, аби сказати Бернардові щось різке, але останньої миті стримався.
— Чари, магія, вовкулаки, привиди... Що завгодно. Зараз у цьому місті все цілком можливо.
— Бідна дівчинка. Я щоночі бачив, як вона перелазила через огорожу й ішла до вас, ліценціате...
— То вона лікувала мене.
— Знаю. Інакше я не допускав би. Вона виживе?
— Лікар сказав не плекати надій. Я залишив її з почаївськими черницями.
— Її забрали з будинку?
— Так, я наполіг. Там стаються надто дивні речі...
— Невже?
Голота промовчав, а настоятель, побачивши, що гість не налаштований на подальшу розмову, швидким рухом долоні відпустив його. Збираючись на службу, Бернард уже наче й не помічав ліценціата, тож той вклонився й посунув геть. Але пройшовши вже майже до дверей своєї келії, зупинився, по-злодійськи окинув оком пустельне подвір’я. Ним, не обертаючись, до церкви йшли абат та його охоронець. Голота хвилю повагався, кусаючи губи, а тоді прожогом кинувся до будиночка Бернарда...
Голота заскочив до середини й секунду, важко дихаючи, дивився навкруги. Що він хотів знайти або побачити — не знав і сам, бо керувався якимось дивним імпульсом, що чи не силою кинув його сюди. Поштовхом, що завжди допомагав Голоті вгепатися в найдурнуватіші історії. Цього разу щось в абатовій оселі було не так, і саме це змусило Голоту повернутися.
«Псякрев, треба швидше забиратися звідси, бо мало не буде», — згадав Голота волохаті лапи брата Титана й поспіхом пробігся очима по помешканню.
З першого погляду було очевидно, що нічого таємничого в келії нема. Ніяких чорних зловісних скринь, шаф чи секретних пакунків. Це було типове монастирське житло, що нічим не відрізнялося від сотні інших помешкань монахів. Голота обдивлювався все навколо, але оку навіть ні за що було зачепитися. Проте він знав: щось таки у кімнаті видалося йому дивним. Але чим було те «щось» — Голота й гадки не мав. Біблія в шкіряній обкладинці, картина з муками святого Еразма на голій стіні, убогий тапчан у дальній кімнаті. У келії було порожньо.
«Треба тікати, бо той брат Циклоп зробить з мене шкварки», — знову згадав Голота здоровенні кулаки василіянина. Механічно узяв до рук Біблію, погортав її, а тоді поклав і знов пильно глянув на дивну картину з муками святого. Придивляючись, він несподівано відчув протяг, що йшов по підлозі... За хвилину Голота з усіх ніг вибіг з келії і зробив це дуже вчасно. З-за дерев повільно виходив брат-здоровило. Він дивом не помітив непроханого гостя, який упав у кущі, поповз до муру, а тоді злодійкувато став навкарачки й озирнувся. Наступної миті Голота повільно розпрямився, статечно випнув груди й пішов стежкою, зберігаючи
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кременецький звір», після закриття браузера.