Читати книгу - "Бенкет круків"

«Деякі з них ідуть скарбничому, деякі — старшому нашіптувачу. Всі проходять через наглядача й через виконавця королівського правосуддя. У підземеллях завжди був такий порядок,— Лонгвотерз почухав носа.— Та коли Рюген був потрібен, він завжди був на місці, нічого не можу йому закинути. Чорні камери мало використовуються. Поки сюди не помістили меншого брата вашої милості, у нас деякий час утримувався великий мейстер Пайсел, а перед ним — зрадник лорд Старк. Було ще троє в'язнів, з простолюду, однак лорд Старк віддав їх Нічній варті. Я вважав неправильним звільняти цих трьох, але всі папери були оформлені належним чином. Про це я теж писав у звіті, запевняю вас».

«Розкажіть мені про тих двох тюремників, які заснули».

«Тюремників? — Лонгвотерз пирхнув.— Ніякі вони не тюремники. Звичайнісінькі ключарі. Корона виділяє жалування двадцятьом ключарям, мілорде, двадцятьом, але за весь час, що я тут працюю, їх ніколи не було більш як дванадцять. А ще нам належиться шестеро тюремників, по двоє на кожному рівні, але насправді їх тільки троє».

«Ви і ще двоє?»

Лонгвотерз знову пирхнув. «Я — старший тюремник, мілорде. Тюремники — мої підлеглі. Я відповідаю за облік. Якщо мілорд воліє, може подивитися мої облікові книги — у мене все збігається,— Лонгвотерз зазирнув у велику книгу в шкіряній палітурці, розгорнуту перед ним.— На сьогодні у нас четверо в'язнів на першому рівні й один на другому, це без вашого брата,— старий нахмурився.— Бо він утік, ну звісно. Так і є. Я його викреслю». Діставши перо, він заходився його нагострювати.

Шість в'язнів, думав Джеймі, в той час як жалування платиться двадцятьом ключарям, шістьом тюремника, старшому тюремнику, наглядачу й виконавцю королівського правосуддя. «Я хотів би допитати цих двох ключарів».

Реніфер Лонгвотерз, покинувши нагострювати перо, з сумнівом звів очі на Джеймі. «Допитати їх, мілорде?»

«Ви мене чули».

«Чув, мілорде, звісно, чув, але... мілорд має право допитувати, кого схоче, це не моя справа йому щось забороняти. Але, сер, вибачте за нахабство, однак не думаю, що вони зможуть відповісти. Вони мертві».

«Мертві? За чиїм наказом?»

«За вашим власним, я гадав, або... мабуть, за королівським? Я не питав. Це... це не моя справа — ставити під сумнів дії королівської варти».

То було мов сіль на рани: Серсі для своєї кривавої роботи використала підлеглих Джеймі — їх і своїх дорогоцінних Кетлблеків.

«Ви — безголові бовдури,— гарчав пізніше Джеймі на Бороса Блаунта й Озмунда Кетлблека в підземеллі, де смерділо кров'ю і смертю.— Ви що накоїли?»

«Тільки те, що нам наказали, мілорде,— озвався сер Борос; він був нижчий за Джеймі, але кремезніший.— Її світлість наказала. Ваша сестра».

Сер Озмунд зачепився великим пальцем за пояс із мечем. «Вона звеліла, щоб вони заснули навіки. Отож ми з братами про це подбали».

Ну певна річ! Одне тіло лежало долілиць на столі, так наче чоловік задрімав на бенкеті, тільки під головою розтеклася калюжа крові, а не вина. Другий ключар встиг підвестися з лавки й витягнути кинджал, перш ніж хтось протяв йому ребра довгим мечем. Його кінець був не такий швидкий і значно брудніший. «Я просив Вейриса, щоб ця втеча нікому не нашкодила,— подумав Джеймі,— а повинен був просити брата й сестру».

«Це лихий учинок, сер».

Сер Озмунд знизав плечима. «За ними ніхто не заплаче. Майже певен, що вони тут замішані, так само як і той, який пропав».

Ні, кортіло сказати Джеймі. Вейрис підсипав їм у вино снодійне, щоб вони заснули. «Якщо так, то ми б могли витрусити з них правду...» Вона злягалася з Ланселем і з Озмундом Кетлблеком, а може, і зі Сновидою — від неї всього можна сподіватися... «Був би я людиною підозріливою, міг би зацікавитися, чому ви так поквапливо подбали, щоб цих двох уже ніколи не змогли допитати. Ви змусили їх замовкнути навіки, щоб приховати власну участь?»

«Ми? — Кетлблек мало не задихнувся.— Та ми зробили тільки те, що наказала королева. Даю вам слово побратима».

У Джеймі сіпнулися відсутні пальці, й він мовив: «Викличте сюди Озні й Осфрида і приберіть цей безлад, який ви тут лишили. І наступного разу, коли моя сестра накаже вам когось убити, спершу йдіть до мене. А в інший час — не потрапляйте мені на очі, сер».

...У сутінках Великого септу Бейлора ці слова ще відлунювали у Джеймі у вухах. Над головою в нього всі вікна вже почорніли, стало видно слабеньке світло далеких зірок. Сонце давно сіло. Сопух посилювався, незважаючи на ароматичні свічки. Цей запах нагадав Джеймі про перевал під Золотим Зубом, де Джеймі в перші дні війни одержав блискучу перемогу. А на ранок після битви круки бенкетували на тілах і переможців, і переможених, як після Тризуба бенкетували на тілі Рейгара Таргарієна. «То скільки ж вартує корона, якщо короля їсть ворона?»

І просто зараз над сімома вежами й високою банею Великого септу Бейлора кружляють круки, підозрював Джеймі, ляпаючи чорними крилами в нічному повітрі — шукаючи, як потрапити всередину. «Кожна ворона в Сімох Королівствах мала б віддати тобі данину, батьку. Від Кастамеру до Чорноводдя — ти завжди добре їх годував». Ідея ця потішила лорда Тайвіна: посмішка стала ще ширшою. «Кляте пекло, та він усміхається, як молодий на шлюбній постелі!»

Це було так абсурдно, що Джеймі розреготався вголос.

Відлуння полетіло через трансепти, крипту і вівтарі, так наче небіжчики, поховані в цих стінах, зареготали разом з ним. «А чом би й ні? Це все абсурдніше за балаган: я стою на чатах біля батька, якого сам допоміг убити, й посилаю людей ловити брата, якому сам допоміг звільнитися...» Джеймі наказав серу Адаму Марбранду обшукати вулицю Шовкову. «Зазирніть під кожне ліжко — ви добре знаєте, як полюбляв мій брат борделі». Щоправда, золоті плащі охочіше зазиратимуть повіям під спідниці, ніж під ліжка. Цікаво, подумав Джеймі, скільки байстрюків народиться в результаті цих марних пошуків?

Думки його несамохіть перекинулися на Брієнну Тартську. «Дурна уперта потворна дівка!» Цікаво, де вона? «Отче, дай їй сили». Майже молитва... та чи звертався Джеймі до бога, до Отця Небесного, чия височенна золочена подоба зблискувала у світлі свічок на тому кінці септу? Чи ця молитва звернена до тіла, яке лежить перед ним? «Хіба не байдуже? Ніколи вони не слухали мене — ні той, ні той». Відтоді як Джеймі доріс до меча, його богом став Воїн. Інші чоловіки за життя встигнуть побувати синами, чоловіками, батьками, та тільки не Джеймі Ланістер,