BooksUkraine.com » Фентезі » Бенкет круків 📚 - Українською

Читати книгу - "Бенкет круків"

166
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Бенкет круків" автора Джордж Мартін. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 265
Перейти на сторінку:
У них плащі такі самі білі, як і в мене».

Королевич Рейгар похитав головою. «Мій царствений батько боїться не так нашого родича Роберта, як вашого батька, тож і воліє тримати тебе при собі, щоб лорд Тайвін не зміг йому нашкодити. В таку годину я не можу забрати в нього цю підпору».

Джеймі відчув, як у горлі піднімається гнів. «Я не підпорка. Я — лицар королівської варти».

«То вартуй короля,— кинув йому сер Джон Дарі.— Вдягаючи плаща, ти дав обітницю коритися».

Рейгар поклав руку на плече Джеймі. «Після битви я збираюся скликати раду. Прийдуть переміни. Я давно їх намітив, але... ну, нема сенсу варити юшку, як ще й риби не піймали. Поговоримо, коли я повернуся».

Це були останні слова, які Джеймі почув від Рейгара Таргарієна. Під брамою вже зібралася армія, ще одна підходила до Тризуба. Отож королевич Драконстонський сів верхи, вдягнув високого чорного шолома й виїхав назустріч долі.

«Він і гадки не мав, наскільки він був правий». Після битви прийшли переміни.

— Ейрис гадав, нічого з ним не може статися, доки він тримає мене біля себе,— мовив Джеймі до батькового тіла.— Кумедно, правда?

Лорд Тайвін, схоже, теж так думав: усмішка його стала наче ще ширша, ніж була. Так ніби мертвим йому бути навіть подобалося.

Дивна річ, але Джеймі не відчував горя. «Де мої сльози? Де лють?» Чого-чого, а люті Джеймі Ланістеру ніколи не бракувало.

— Батьку,— мовив він до небіжчика,— ти сам казав мені, що сльози для мужчини — ознака слабкості, тож не очікуй, що я плакатиму за тобою.

Вранці прийшло з тисячу лордів і леді, щоб попрощатися, і ще кілька тисяч простолюду — по обіді. Прийшли в темному одязі, з похмурими обличчями, однак Джеймі підозрював, що чимало з них таємно тішилися з падіння великої людини. Навіть на Заході лорда Тайвіна більше поважали, ніж любили. А Королівський Причал ще не забув Сплюндрування.

З усіх жалобників найбільше збентеженим видавався великий мейстер Пайсел. «Я служив шістьом королям,— мовив він до Джеймі після другої служби, підозріливо принюхуючись до трупного смороду,— але сьогодні тут лежить людина, видатнішої за яку я не знав. Лорд Тайвін не носив корони, але він був саме таким, яким має бути король».

Без бороди Пайсел здавався не тільки старим, а й немічним. Поголити його — жорстокішого покарання Тиріон і вигадати не міг, подумав Джеймі, який добре знав, як воно — втратити те, що робило тебе собою. Пайсел мав розкішну бороду — білу як сніг і м'яку як поярок, яка вкривала щоки й підборіддя і спускалася мало не до пояса. Промовляючи, великий мейстер полюбляв погладжувати її. Вона надавала йому якоїсь аури мудрості та приховувала всі недоліки: обвислу шкіру на старечому підборідді, маленький буркітливий рот, якому бракувало зубів, бородавки, зморшки й незчисленні старечі плями. І хоча Пайсел намагався відростити свою втрату наново, нічого не виходило. На зморщених щоках і маленькому підборідді росли якісь ріденькі кущики, що під ними проглядалася плямиста рожева шкіра.

«Пане Джеймі, за свій вік я бачив чимало жахливого,— сказав старий.— Війни, битви, жорстокі вбивства... В дитинстві у Старгороді я пережив сіру чуму, яка забрала половину міста й три чверті Цитаделі. Лорд Гайтавер попалив усі кораблі в порту, зачинив брами й наказав своїм гвардійцям вбивати всіх, хто спробує втекти,— чоловіків, жінок, немовлят. Коли чума вщухла, його прикінчили. Того самого дня, коли він дозволив знову відчинити порт, його стягнули з коня й перерізали горлянку йому, а заодно і його малолітньому сину. І досі у Старгороді неуки плюються на саме його ім'я, однак Квентон Гайтавер вчинив саме так, як було потрібно. І ваш батько був з таких людей. Чинив саме так, як потрібно».

«Саме тому в нього такий задоволений вигляд?»

Від трупного смороду у Пайсела сльозилися очі. «Шкіра... коли шкіра висихає, м'язи скорочуються і підтягують кутики вуст угору. Отож це не посмішка, а просто... всихання плоті,— він покліпав, змахуючи сльози.— Перепрошую. Я страшенно втомився». Важко спираючись на ковіньку, Пайсел помалу подибав із септу. Він теж помирає, збагнув Джеймі. Не дивно, що Серсі вважає його нікчемою.

Схоже, люба сестричка половину двору вважає або нікчемами, або зрадниками: Пайсела, королівську варту, Тайрелів, самого Джеймі... навіть сера Іліна Пейна, мовчазного лицаря, що служить катом. Він — виконавець королівського правосуддя, тож відповідає за підземелля. Насправді без'язикий Пейн передоручив підземелля своїм підлеглим, але Cepci все одно винуватить його у втечі Тиріона. «Це я винен, а не він»,— мало не сказав їй Джеймі. Натомість пообіцяв вичавити все, що можна, зі старшого тюремника — згорбленого старого на ім'я Реніфер Лонгвотерз.

«Бачу, вас цікавить моє прізвище? — прокудкудакав старий, коли Джеймі прийшов його допитати.— Прізвище давнє, це правда. Не мені хвалитися, але в моїх жилах є і королівська кров. В нашому роду була королівна. Батько розповідав мені цю легенду, ще як я під стіл пішки ходив». Якщо судити зі старечих плям на голові й білих волосків на підборідді, було це дуже-дуже давно. «Вона була найбільшим скарбом Дівосклепу. Лорд Дубовий Кулак, великий адмірал, закохався в неї, хоча був одружений з іншою. У них народився син, і королівна дала йому байстрюче прізвище Вотерз; хлопець виріс видатним лицарем, а потім лицарем став і його син, який додав до прізвища префікс „Лонг“, щоб ніхто не подумав, наче він теж байстрюк. Отож у мені є трохи від дракона».

«Так, я мало не переплутав вас з Ейгоном Завойовником,— відповів на це Джеймі. Прізвище „Вотерз“ дають усім байстрюкам у Чорноводій затоці, а старий Лонгвотерз, певно, нащадок якогось маломожного лицаря, й аж ніяк не королівни.— Але справа в тому, що в мене є важливіші турботи, ніж ваш родовід».

Лонгвотерз схилив голову. «Зниклий в'язень».

«І щезлий в'язничник».

«Рюген,— підказав старий.— Тюремник. У його віданні був третій рівень — чорні камери».

«Розкажіть мені про нього». Джеймі не міг не запитати. Клятий фарс! Він давно здогадався, хто такий Рюген, навіть якщо про це не здогадується Лонгвотерз.

«Нечесаний, неголений, говорить малограмотно. Так, зізнаюся, мені він не подобався. Коли я тут з'явився дванадцять років тому, Рюген уже служив. Посаду він отримав ще за короля Ейриса. Мушу зазначити, що він тут нечасто бував. Я у своїх звітах про це доповідав, мілорде. Сумлінно доповідав, слово даю — слово людини королівської крові».

Ще раз згадає про королівську кров — і я її зараз проллю, подумав Джеймі. «Хто читав

1 ... 43 44 45 ... 265
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бенкет круків», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бенкет круків"