Читати книгу - "Айвенго (укр)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Сер лицарю, – здогадуючись, про що може йтися, вигукнув Седрик, – сподіваюся, послуга, про яку ви просите, стосується лише вашої особи. У справах, які торкаються честі мого дому, втручання стороннього мені здається не зовсім пристойним.
– Я й не збираюся втручатись у ваші сімейні справи, – зі спокійною гідністю заперечив король, – доти, доки ви самі не погодитеся, що я маю право на це. Досі ви знали мене як Чорного Лицаря, тепер я відкрию вам своє справжнє обличчя!
Лицар відкинув каптур свого плаща, який до цієї хвилини приховував його обличчя.
– Ричард Левове Серце!.. – пробурмотів украй здивований Седрик, відступаючи.
– Так, благородний Седрику, я англійський король. І найзаповітніша моя думка, найсильніше бажання – бачити, що сини Англії, до якого б народу вони не належали, живуть у мирі… Але я бачу, ти, саксе, і не думаєш опуститися на коліно перед твоїм королем?
– Перед норманською кров’ю мої коліна ніколи не вклонялися, – уперто відповів Седрик. – Я завжди віддавав належне твоїй хоробрості й багатьом іншим гарним рисам. Але я знаю також і те, що твої права на англійську корону сумнівні…
– Я прийшов сюди не для того, щоб сперечатися про мої права, саксе, – спокійно промовив Ричард. – Озирнися навкруги, сер Седрику, і назви ім’я того, хто був би готовий посперечатися зі мною за корону нашої держави!
– І ти з’явився сюди тільки для того, щоб спитати мене про це?!
– Помиляєшся, – заперечив Ричард. – Присягаюся святим хрестом, нічого подібного в мене й на думці не було. Я прийшов, цілком певний, що один благородний чоловік може покластися в бою на іншого, не побоюючись зради… А тепер повернімося до мого прохання. Я висловлю його так само прямо, як ти щойно відмовився визнати в мені законного короля. Прошу тебе простити лицаря Вілфреда Айвенго. Поверни йому свою батьківську любов і дім. Скажу чесно, у вашому примиренні я й сам зацікавлений – Айвенго мій відданий друг і наближений. Твій учинок чимало сприятиме припиненню розбратів між моїми підданими.
– Це… це Вілфред? – спитав сакс, повертаючись до супутника короля.
– Батьку! – закричав Айвенго, кидаючись до ніг Седрика. – Прости мене!
– Прощаю, єдиний сину мій! – Голос Седрика зрадницьки затремтів, однак за секунду знову зміцнів, і в ньому з’явилися суворі ноти. – Встань із колін, Вілфреде, і відкрий обличчя… Вислухай мене. Я дав слово лицареві-норману і виконав обіцянку… однак скажу тобі прямо: якщо хочеш бути сином Седрика Сакса, більше не надягай у моєму домі строкатого норманського одягу та шапок із пір’ям. Потомок славетного саксонського роду не повинен вбиратися, як заморський павич… Мовчи! Я здогадуюся, про що ти хочеш просити мене… І думати забудь про це! Щонайменше поки протягом двох років леді Ровена носитиме траур за своїм нареченим. Таким є звичай, і всі наші саксонські пращури попереверталися б у своїх гробницях, якби ми, усупереч давньому закону, оголосили про новий союз, іще не поховавши того, хто був воістину гідним її руки. Дух благородного Ательстана не зміг би заспокоїтися…
Седрик не встиг закінчити свою промову.
Двері розчахнулися, і наступної миті на порозі виник ніхто інший, як покійний господар Конінгсбурга – блідий, зморений, з мутним поглядом. Довгий саван, який тягнувся по кам’яним плитам підлоги, робив його схожим на привида, який щойно вибрався з могили.
Розділ 39
Неймовірна поява Ательстана приголомшила всіх присутніх.
Седрик, похитнувшися, прихилився до стіни та беззвучно заворушив губами, творячи молитву. Айвенго перехрестився, а король Ричард, немов у лихоманці, розмірковував: витягти меч або кинутися вперед, щоб підтримати привида, готового вже впасти на підлогу. Однак привид самостійно подолав поріг покою, зробив два-три кроки і, важко зітхнувши, опустився на лаву.
Між тим на нижніх поверхах головної вежі здійнявся неймовірний галас, долинали крики: «Хапайте підступних ченців! У в’язницю їх! Зачиняйте браму!»
– В ім’я Господа! – зібравшись на силі, нарешті мовив Седрик, звертаючись до того, кого він прийняв за привид Ательстана. – Якщо ти живий, благородний друже, скажи нам щось, але якщо ти безтілесний дух – відкрийся, у чому причина твоєї появи і що старий Седрик може зробити для того, щоб твоя душа заспокоїлася!
– Зачекай, Седрику, дай трохи віддихатися, – промовив привид, стримуючи глухий стогін. – Ти питаєш, чи живий я? Рівно настільки, наскільки може бути живою людина, у якої макової росинки в роті не було протягом трьох днів! Ці дні здалися мені трьома нескінченними століттями…
– Благородний сер Ательстане, – вигукнув король Ричард, – як це може бути?! Я на власні очі бачив, як ви мертвим упали від руки храмовника Бріана де Буагільбера в Торкілстоні. І Вамба був свідком того, що ваш череп розрублено мечем мало не до брів!
– Вамба і збреше – не дорого візьме, а ви просто помилилися, сер лицарю, – пробурчав Ательстан. – Череп мій більш-менш цілий. У клятого храмовника здригнулася рука, і удар прийшовся плазом, а оскільки голова моя не була нічим захищена, я звалився оглушений. Якийсь час я ще чув гуркіт битви і тріск пожежі, а потім надовго знепритомнів. – Господар замку скосив очі на двері, з-за яких досі долинали лемент і тупіт безлічі ніг, та посміхнувся. – Ось так… Опритомнів я уже в труні. На щастя, у відкритій. Труна стояла перед вівтарем у церкві монастиря Святого Едмунда. Нічого собі, подумав я – і спробував був вибратися з труни, але тут звідкись набігли перелякані ченці й почали заштовхувати мене назад. Не скажу, щоб вони надто вже зраділи моєму воскресінню, кому хочеться залишитися без щедрих дарів і спадщини, а я їм у своїй духівниці відписав чимало…
– А що ж настоятель? – обурено спитав Айвенго.
– Абат з’явився вслід за ними та звелів читати наді мною молитви, вирішивши, що все це – жарти сатани. Сил у мене не було навіть поворухнутись, я гинув від спраги та ледве вмовив їх дати мені ковток вина. А після цього вина я заснув іще міцніше… добре, що у братії рука не піднялася мене остаточно отруїти. Ох і натерпівся ж я!..
– Зачекайте, благородний Ательстане! – вигукнув Ричард, – кажіть по порядку. Ваша історія цікавіша за роман!
– Який тут уже роман… Вас би на моє місце, сер лицарю, – похмуро пробурмотів привид. – У вино святі отці, ймовірно, підсипали якоїсь гидоти. Я спав як убитий, а коли знову розплющив очі, то відчув, що ноги мої та руки зв’язані, а сам я перебуваю в цілковитій темряві – судячи
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Айвенго (укр)», після закриття браузера.