Читати книгу - "Розколоте небо"

– Варю, – радісно сказав Андрій, наздогнавши її. – Я такий радий, що ти одужала! Я молив за тебе Бога.

– Дякую, – мовила, не дивлячись на нього. – Йди своєю дорогою, бо люди почнуть чесати язиками.

– Нехай! Мені байдуже. Головне, що ти вже здорова.

– Дякувати Богові. Андрію, ти хочеш, щоб у мене знову були неприємності?

– Ні! Що ти?! Які неприємності?

– Досить з мене того, що Василь недолюблює Маргаритку.

– Тому що вона моя донька?

– Я вже тобі казала, що ні!

– Скажи мені правду, прошу тебе!

– Ще раз повторюю: Маргаритка не твоя донька! А те, що вона народилася на восьмому місяці, нічого не значить. Я до останнього дня працювала на городі, в полі, по господарству. Ясно? А тепер відійди від мене, – попросила Варя. – І зрозумій нарешті: не можна змінити долю, тож спробуй змінити себе.

Вона так і не поглянула в його бік. Андрій іще довго дивився їй услід, проводжаючи закоханим поглядом тоненьку постать.

Варя йшла босоніж курною дорогою, гордо несучи немовля. Вона весело здоровкалася з перехожими і розквітала у задоволеній усмішці, коли її вітали з новонародженим. Вона раділа життю, нехай нелегкому, наповненому і тяжкою працею, і тривогами, і сумнівами, і щемливими та болючими водночас спогадами про минуле. Її радувало все навколо: і сонце, яке важкою помаранчевою діжею ліниво закочувалося за верхівки дерев, і мугикання ситих корів, які поспішали до своїх дворів, і старенький дідусь на призьбі, що тримав у зубах люльку, і навіть оті пузаті гарбузи, яким було мало городу, так перелізли через тин і зависли з іншого боку. Хотілося, щоби все навколо раділо і Варі, яка подарувала цьому яскравому світові нове життя, і тому маленькому згорточку, який вона обережно притискала до грудей.

Але не все навколо було так райдужно. Ось покинута хата Бондарчуків, далі – Пономаренків, а там сумно глипає забитими вікнами ще одна – Сидоренків. В одних щільно зачинені віконниці, в інших вікна – зяючі темні діри або ж забиті старими дошками. Нещодавно хати були веселіші, бо в них жили люди, там було життя. Нові закони та порядки змусили людей покинути рідні гнізда і цілими родинами їхати у світи, шукаючи нового життя. Усі вони – і Бондарчуки, і Пономаренки, і Сидоренки – були добрі господарі, але спіткала їх одна біда. Усі ці родини не мали змоги сплатити непосильні податки, тож, не чекаючи покарання, тихенько розпродали свої господарства й поночі втекли з села разом із дітьми. Усі вони сподівалися знайти роботу у містах. Плекали надію влаштуватися на новобудовах або шахтах, а чи вдалося? Чи знайшли краще життя? Ніхто не знає…

Варя застала Ольгу вдома. Та сиділа посеред двору на колоді й схлипувала.

– Що трапилося? – Варя підійшла до сестри, сіла поруч.

– Іван! – крізь сльози сказала Ольга.

– Що з ним трапилося? – стривожилася Варя.

– Що? Що? Жеребець клятий, у гречку стрибнув!

– Ти можеш пояснити?

– Він… він… – схлипувала жінка. – Він гуляє.

– Як то?

– Як усі жеребці! – Ольга перестала хлипати, витерла подолом очі. – Зрадник він! Ось що.

– Ти спіймала його на гарячому?

– Ні, але спіймаю!

– Балачок наслухалася?

– Якби ж то! Впевнена, що хтось та знає, куди він бігає, але ніхто нічого не каже.

– Тоді звідки ти взяла, що він тобі зраджує? – Варя посміхнулася кутиками вуст.

– Я вже давно помітила, що він охолов до мене, – Ольга стишила голос. – Це почалося, коли я втратила дитину.

– Олю, ти мене вибач, але й не дивно, – у тон їй сказала Варя. – Ти іноді з ним поводишся грубо, не лагідно. То стусанів надаєш, то привселюдно пошлеш під три чорти.

– А якщо я така є? Бачили очі, що вибирали – їжте, хоч повилазьте! Одружувався, то казав, що кохає. А шестеро дітей хто мені зробив? Я його і обперу, і нагодую, і в постіль чисту вкладу. Ти гадаєш, я не можу бути лагідною і пристрасною?

– Я не те хотіла сказати. Тож про зраду лише здогадки?

– Якби ж то! – скривилася Ольга. – Почав вечорами десь пропадати, то до того зайшов, то там просили підсобити. А вчора… – у неї знову покотилися сльози, – прийшов додому, аж світиться, збираємося спати, почали роздягатися, а у нього… У нього сорочка й спіднє в жіночій крові! Ну ти ж розумієш? І хватило совісті так повернутися?! І та лахудра навіть не запрала!

– А Іван як це пояснив? – запитала Варя, однією рукою обнімаючи сестру за плечі.

– А ніяк! Очі вирячив і стоїть червоний як рак. А що йому? Очі у Сірка позичив і лупає ними, безсоромний! Ой, що мені робити? Як ту зміюку вивести на чисту воду? – заголосила Ольга.

– Навіть не знаю, що порадити, – зітхнула Варя.

– Я знаю, до кого він бігає! Кажуть, Одарка знову вагітна! Ось тобі і вдова! П’ятеро дітей має й шостого незабаром у пелені принесе! Мій жеребець там точно побував! Я прослідкую за Іваном, я його вистежу! А їй не тільки патли, а й оті великі цицьки повідриваю! – збуджено затараторила Ольга. Варя розсміялася. – А тобі смішно? Так? З горя сестри насміхаєшся!

– Дурненька ти моя! – сміючись, промовила Варя. – Ех, ти! Дурний піп тебе хрестив, сестричко! Навигадувала казна-що! Подумай сама: якщо Одарка вагітна, то звідки у неї жіноча кров?

– А й справді! – полегшено видихнула Ольга й усміхнулася. – Злість зовсім затьмарила розум. Одарка ні за що могла б ходити з розбитою мордою. Все одно потрібно з’ясувати, чи насправді вона чекає дитину.

– От і дізнавайся. Краще не слідкуй за чоловіком, а будь із ним лагіднішою, – сказала Варя. – То ми підемо дітей знайомити з Сашком чи так і будемо сидіти на цій колоді?

Розділ 36

Доки Павло Серафимович запрошував Трохима повечеряти разом з ними, Марічка бавила Маргаритку та Соню, Варя вклала спати немовля й одразу ж кинулася допомагати матері.

– Йшла б до свого чоловіка, – зауважила мати.

– Він зараз у хліву почистить і підійде сюди, – сказала Варя.

А у чоловіків знову розмови про непосильні податки.

– Хіба ж можна так із людей знущатися?! – обурено сказав Трохим. – Маю не так багато землі, а повинен здати шістнадцять пудів зерна! Але ж не вся земля під житом. Є ще й городина, й садок. Як без того всього?

– Навіть не знаю, хто ті закони пише. Напевно, той, хто ні разу не працював у полі і не знає, як що росте, – зітхнув Павло Серафимович. – А ще, сусіде, додай до всього грошові податки.