Читати книгу - "Оповіді визволителя"

Почалося з того, що в 1965 році помер товариш Георге Георгіу-Деж — великий друг Радянського Союзу, за сумісництвом — головний комуніст Румунії. Тут же місто Ліски Воронезької області було перейменоване в Георгіу-Деж. Відповідно, мешканці міста стали зватися георгіудежчанами і георгіудежчанками. У нас існувала чудова традиція величати міста і селища новими іменами на честь великих борців за щастя трудового народу. Відповідно до цієї традиції мешканці міста Єжово-Черкеська звалися (правда, недовго) ежовочеркесчанами і ежовочеркесчанками, міста Орджонікідзе — орджонікідзовчанами і орджонікідзовчанками, Карло-Лібкнехтовська — карлолібкнехтовчанами і карлолібкнехтовчанками.

Отже, великий вождь Румунії пішов до кращого світу, і за його місце боролися відразу три претенденти-важкоатлета: товариші Георге Апостол, Іон Георге Маурер і Ківу Стойка. Ніхто з них не бажав бачити свого суперника новим вождем Румунії. Тому, коли один з них намагався видертися на комуністичний трон, двоє інших хапали його за ноги і тягли донизу. Нікому з них видертися на трон не вдавалося, тільки ж трон порожнім довго тримати не прийнято. Сіли три відповідальних товариша за круглий стіл, ситуацію обговорили і домовилися Румунією правити втрьох. А щоб трон не був порожній, вирішили посадити на нього безмозку ляльку, яку можна буде смикати за мотузки. Для такої ролі потрібно було знайти якогось нікчему — тихого, сіренького, непомітного, бездарного, мало на що здатна чоловічка.

Чоловічок такий на прикметі був. Звали його Ніколає Чаушеску. Ось його спільними зусиллями і піднесли.

Подібну помилку розумні і сильні люди повторюють століттями і тисячоліттями. Всі вони забувають, що нікчемність на троні страшніша за будь-якого деспота. Бо ж сказано: не дай Бог свині рогів, а холопу панства.

Холопу дали панство. Сіренький холоп на троні освоївся миттєво.

І покотилися партійні голови.

Товариш Георге Апостол був поставлений керувати профспілками, що означало найглибше падіння. За цим сталося призначення на ще нижчу посаду. Далі — ганебне вигнання з висот влади з формулюванням «за моральний розклад».

Товариша Іона Георге Маурера відтіснили з перших ролей, потім відправили на пенсію.

Товариш Ківу Стійку також втратив всі свої посади. Причому досить швидко. І наклав на себе руки.

Принаймні, так було офіційно оголошено. Не беруся доводити, що самогубство було насильницьким зі сторонньою допомогою, однак і можливості цієї не відкидаю.

А на вершині влади безроздільно вгніздився той самий сіренький Ніколає Чаушеску.

Його несло. Перебуваючи на посаді Генерального секретаря Румунської комуністичної партії, він став Президентом Румунії, Верховним головнокомандувачем і прем’єр-міністром. Щоб зайве не витрачати народні гроші на вибори, Чаушеску оголосив посаду президента довічною.

Чаушеску любив ордени. Він став тричі Героєм Румунії і Героєм соціалістичної праці Румунії.

Цього виявилося замало. Він присвоїв собі титул Кондукетора (рум. conducâtor — «ватаг», «вождь»), який аналогічний титулам дуче, дожа, фюрера нацистської Німеччини і каудильйо в Іспанії часів Франко. Соратники по боротьбі змагалися у винаходженні ще більш гучних титулів для свого улюбленого ватажка: Геній Карпат, Батько Вітчизни, Повноводний Дунай розуму, Творець епохи небаченого поновлення, Герой з Героїв, Перший персонаж у світі, Працівник з Працівників, Джерело нашого світла, Великий будівничий світлого завтра і прочая, і прочая. Найвірніші послідовники оголосили, що Румунія існує лише до того часу, поки живе товариш Чаушеску; не буде Чаушеску, не стане й Румунії.

Великий будівничий світлого завтра обіцяв народу Румунії достаток в найближчому майбутньому. Починав, як прийнято у комуністів, з себе: не розкидаючись порожніми обіцянками, Чаушеску забезпечив собі гарне життя в сьогоденні. У нього було 39 резиденцій, 23 палаци, 3 окремих корпуси в кращих санаторіях, 28 мисливських будиночків з обслугою і охороною, з камінами, лазнями, басейнами і всім іншим, необхідним для повноцінного відпочинку головного працівника країни. Працівник з Працівників заявив, що особисто йому нічого не потрібно; все, що у нього є, належить народу Румунії.

Герой з Героїв був схиблений на власній безпеці. Під час урочистого обіду у Її Величності королеви Великобританії Повноводний Дунай розуму наказав своєму холопу скуштувати їжу перед тим, як самому до неї доторкнутися.

Батько Вітчизни не забував про свою рідню. Дружину Олену він ввів до Політвиконкому Центрального Комітету Румунської комуністичної партії і призначив першим заступником прем’єр-міністра, тобто своїм першим заступником. Юридично Олена Чаушеску стала другою людиною в країні.

Посаду вождя Перший персонаж у світі планував у спадок передати синові. Така вже натура борців за загальну рівність: коли запустиш у владу чужинця, чи ж буде він так ревно служити народу? Чи ж не краще владу на нащадка переписати? Він вже точно відхилень від генеральної лінії не допустить. У Північній Кореї комуністична династія існує вже в третьому поколінні: від батька до сина, від сина до онука. В Азербайджані — від батька до сина. І в дружній нам Сирії.

Ніку Чаушеску, синок Джерела нашого світла, готувався прийняти від батька важкий тягар влади. Умінням і старанням, вірним служінням Румунії Ніку зумів піднятися на посаду першого секретаря Комуністичної спілки молоді Румунії, ставши ватажком кадрового резерву комуністичної партії і Державної безпеки. І в самій комуністичній партії був він не останньою людиною. Партією керував Центральний Комітет, а Центральним Комітетом керував Політвиконком (по-нашому — Політбюро). Ніку Чаушеску став членом Центрального Комітету, потім — кандидатом в члени Політвиконкому.

Родичі Творця епохи небаченого поновлення по-братськи розділили ключові пости в Державній безпеці, в міністерствах оборони, внутрішніх справ, торгівлі, далі — скрізь.

Народ безтямно любив Кондукетора. У листопаді 1989 року відбувся XIV з’їзд Румунської комуністичної партії. Делегати побили світовий рекорд. Промову Великого будівельника світлого завтра вони переривали бурхливими оваціями, що довго не змовкали, — не двічі і не тричі, а цілих 62 рази. При цьому кожного разу всі дружно підводилися. До речі, настільки пристрасна всенародна любов завжди чомусь виходила боком для всіх великих творців народного щастя. Рівно через місяць Працівник з Працівників і його дружина-заступник були повалені, спіймані і розстріляні біля стіни солдатського сортиру.

Однак це сталося пізніше. А до того світлого дня Румунія чверть століття під прапором Генія Карпат, під керівництвом його Найбільшого Друга і Соратника і його Нащадка йшла своїм особливим шляхом від перемоги до перемоги.

У зовнішній політиці Геній Карпат гнув свою лінію. Від Радянського Союзу він відколовся вже на другому році свого правління. І пішов своїм шляхом.

У серпні 1968 року народу Чехословаччини необхідно було допомогти знайти шлях у темряві. Зібралися комуністичні начальники Східної Німеччини, Польщі, Угорщини та Болгарії і вирішили послати вісім дивізій зі складу своїх армій на виручку братам по класу. Вожді Радянського