Читати книгу - "Чаклун та сфера. Темна вежа IV"

Звідти витягла якусь скриньку і підняла її кришку, і без того трохи підняту. Обличчя відьми залило м’яке рожеве світло, і Сюзен зойкнула. На якусь мить старече лице перетворилося на личко молоденької, хоч і жорстокої дівчини. То було лице свавільної дитини, яка неодмінно хоче наробити в житті якомога більше капостей. Мабуть, такою й була в молодості ця стара карга. Рожеве світло линуло від якоїсь скляної кулі.

Кілька секунд стара захоплено роздивлялася кулю. Її губи ворушилися, наче відьма балакала з нею чи співала. Мішечок, який Сюзен принесла з міста, досі звисав у неї з рота, але опускався дедалі нижче й нижче. А потім (було видно, що їй довелося зробити над собою чимале зусилля) вона зачинила скриньку, і рожеве світло враз згасло. Сюзен наче на душі полегшало: щось у цій кулі їй дуже не подобалося, хоча вона й не могла сказати, що саме.

Карга провела долонею над срібним замком посеред кришки, і з-під її пальців вирвалася криваво-червона іскра. (Роблячи це, відьма не випускала з рота мішечок.) Потім поклала скриньку на ліжко, опустилася на коліна й почала водити руками над землею коло краю ліжка. Вона лише злегка торкалася землі долонями, але на ній, наче накреслені, проступали лінії. Згодом вони темнішали, перетворюючись на борозни.

Дрова, Сюзен! Знайди дрова, поки вона не спохопилася, де це ти так довго ходиш! Заради свого батька, шукай дрова!

Сюзен підібгала поділ сукні до самої талії (щоб стара ненароком не помітила бруду чи листя на платті й не почала розпитувати, де це вона так забруднилася) й поповзла попід вікном, блискаючи в пітьмі білими бавовняними панталонами. На безпечній відстані од вікна вона звелася на ноги й поквапилася на інший бік хижі. Там під старою шкурою, що смерділа пліснявою, знайшлася дровітня. Сюзен набрала з півдесятка полін і, згрібши їх у оберемок, рушила до вхідних дверей.

Коли вона протиснулася боком, щоб пронести дрова так, аби не впустити жодного поліна, стара вже була в кімнаті з вогнищем. Вона похмуро вдивлялася у камін, де тепер ледь жевріли останні жарини. Мішечка з монетами ніде не було видно.

— Десь ти затрималася, міско, — сказала Рея, не відводячи погляду від каміна, наче те, що Сюзен забарилася, було не надто важливо. Але разом із тим нога відьми під брудним краєм сукні сердито стукотіла по підлозі, а брови були зсунуті на переніссі.

Сюзен перетнула кімнату, намагаючись роздивитися, куди ступає, понад оберемком дров, які несла в руках, — хотіла бути готовою до підступів кота, що, поза сумнівом, вештався десь поруч, готовий щомиті кинутися їй під ноги.

— Я побачила павука, — збрехала Сюзен. — Махала на нього фартухом, щоб прогнати. Просто я їх ненавиджу, вони такі бридкі.

— Скоро ти побачиш щось набагато бридкіше, — вишкірилась своєю кривою посмішкою Рея. — Хай-но тільки мер Торін задере свою нічну сорочку, і ти побачиш щось тверде, як палиця, і червоне, мов корінь ревеню! Ги-ги! Ого, дівчино, та ти нанесла стільки дров, що ціле вогнище Ярмаркового дня розпалити можна!

Рея взяла у Сюзен кілька товстих палиць і байдуже вкинула у жарини. В буркотливу темінь комина здійнялися яскраві іскри. «Стара дурепо, та ти геть усе розкидала. Зараз ти попросиш мене прибрати», — подумала Сюзен. Але Рея простягнула до вогнища свою покручену руку, промовила якесь слово (звук її голосу йшов із надр гортані), і дрова, неначе просочені олією, спалахнули веселим полум’ям.

— А решту поклади он там, — сказала відьма, показуючи на ящик для дров. — І гляди мені, не розкидай, міско.

«Та ну, як можна, тут же така чистота!» — подумки обурилася Сюзен. Їй довелося закусити губу, щоб не розсміятися, бо сміх нестримно рвався на волю.

Напевно, Рея це відчула. Коли Сюзен випросталася, стара дивилася на неї суворо й підозріливо.

— Гаразд, дівчино. Нумо до справи. Ти знаєш, чому ти тут?

— Я тут з волі мера Торіна, — повторила Сюзен, знаючи, що насправді це не відповідь. Їй стало лячно, ще моторошніше, ніж тоді, коли вона зазирнула у віконце й побачила стару каргу над скляною кулею. — В його дружини скінчився цикл, вона ніколи не зможе народити йому дітей. Він хоче мати сина, поки сам ще не…

— Та годі вже патякати дурниці. Цицьки й дупа, яка не чвакає в руках, — от що йому треба. А ще щоб було куди пхати свою іграшку так, аби вона звідти не випадала. Якщо з цього вийде син… що ж, він віддасть його тобі, щоб ти з ним цяцькалася, поки не наспіє йому час іти до школи. Після цього ти його більше ніколи не побачиш. А якщо народиться дівчинка, тоді він, мабуть, забере її в тебе і віддасть своєму новому посіпаці, тому кульгавому з дівчачими косами, щоб він її втопив у найближчій баюрі для напування худоби.

Від переляку Сюзен не знала, що сказати, тільки дивилася на відьму широко розплющеними очима.

Помітивши, що її слова справили належне враження, стара розреготалася.

— Шо, правда не до вподоби? Мало кому вона подобається, міско. Твоя тітка завжди була хитра. Будь певна, вона витягне з Торіна та його скарбниці все, що зможе. Але тобі там ніякого золота не перепаде, якшо не будеш пильнувати! Ги-ги! Ану знімай сукню!

«Не зніму», — крутилася їй на язиці відповідь. Але що на неї після такого чекає? Відьма вижене її з хати (добре, якщо залишить їй людську подобу, не перетворить на ящірку чи жабу), потім її відправлять на захід голу й босу, не дадуть навіть тих двох золотих, з якими вона сюди прийшла? І це лише дрібниці порівняно з рештою напастей, які впадуть їй на голову, бо найгірше те, що вона дала слово. Спершу вона опиралася, проте коли тітка Корд покликала на допомогу ім’я її батька, здалася. Втім, як завжди. Насправді в неї просто не було вибору. А вагатися, коли в тебе немає вибору, не можна.

Вона обтрусила фартух, до якого спереду прилипли шматочки кори, розв’язала його і зняла з себе. Охайно склала, поклала на маленьку лавку біля вогнища й розстебнула сукню до пояса. Спущене з плечей, плаття впало додолу. Сюзен підняла його, згорнула і поклала на фартух, намагаючись не думати про те, як жадібно у світлі місяця роздивляється її Рея з пагорба Коос. Підлогою, крадучись (повільно, бо заважали зайві ноги), пройшовся кіт і всівся біля хазяйчиних ніг. Надворі шаленів вітер. Біля вогнища було тепло, але Сюзен мерзла, неначе гуляв холодний вітер