BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Полковник Данило Нечай. У 2 чч. Частина 1 📚 - Українською

Читати книгу - "Полковник Данило Нечай. У 2 чч. Частина 1"

158
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Полковник Данило Нечай. У 2 чч. Частина 1" автора Юліан Радзікевич. Жанр книги: Пригодницькі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 72
Перейти на сторінку:
сказати...

Але не було вже кому казати, бо Нечай спішно відійшов, не чекаючи на Климовського. По обличчі чорнокнижника пробігла погідна усмішка. Погладив бороду, поглянув на небо, потім, побачивши Красносельського, підійшов до нього зі словами:

— Чолом вашмосці, пане сотнику. Дуже по битві fatigatus?

— Fatigatus sum — усміхнувся Красносельський, що любив латину. — Я не спав уже дві ночі.

— То сьогодні Morpheus вашмосці допише.

— Не знаю — відповів, усміхаючися сотник. — Війна, вашмосць, війна.

При цих словах безрадно розвів руками.

— Війна — повторив Климовський. — І як довго?

— Usque ad finem.

Тим часом Нечай увійшов до хати й застав Христю саму в світлиці біля арсеналу батька.

— Христе! — відізвався, стаючи в дверях.

Вона підвела очі та зробила рух, наче хотіла підійти до нього. Але здержалася.

— Христе! — повторив Нечай. — Чи ти?.. Чи ти?..

Нечай зам’явся, не знаючи, як сказати те, що в нього було в душі. По хвилині підступив ближче, взяв її руку в свої долоні і твердо, скоро, рішуче говорив далі:

— Я тобі, Христе, обіцяю, що доти не спочину, доки не висвободжу твого батька, якщо він між живими, та не покараю Забуського так, як він на це заслужив. Віриш мені, Христе?

— Вірю, Даниле. Я завжди тобі вірила й вірю. Я знаю, що ти все зробиш, щоб видобути тата з рук цього зрадника.

— Христе! — Очі Нечая палали. В обидві свої руки взяв долоні Христі.

— Христе! Аджеж я для тебе дав би останню краплину крови, аджеж я для тебе дав би своє життя... Чи ти знаєш, Христе, що ти мені миліша над усе в світі?

І вона сама не знала, коли і як дісталася в дужі його обійми, як прилягла до його широких грудей і почула його уста на своїх.

У Київ

Молодий Олешич помер іще того самого дня по полудні. Рішено похоронити його у великій братській могилі, де зложено вже тлінні останки всіх козаків, що впали під Брищем, разом із сотником Дочилом.

Тому, що Нечай не міг залишатись довше в Загір’ї, бо всі його кінні сотні стяглися вже до тієї ж оселі, похорон Олешича відбувся ще того самого вечора.

Прибита горем пані Олешичева не хотіла вже клопотатися ніякими домашніми справами й сиділа тихо, без слів.

Христя мусіла взяти на себе ввесь той тягар, що його так радо й невтомно несла досі її мама.

Був вечір. У столовій кімнаті зібралося багато старшин. Були з ними Климовський і Нечай. Ніхто не був охочий говорити, бо й слів потіхи не можна було знайти. Їли холодне м'ясиво з хлібом, попивали медом і мовчали. Накінець Нечай підійшов до пані Олешичевої, сів біля неї на ослоні і, з трудом добираючи слова, почав говорити:

— Божа воля, — пані-матко. Може Бог дасть, що поверну вам пана Олешича живого, бо, що він живе, я того певний. Може знайду також убивника вашого Адама й дам йому годящу за це плату. Не час сьогодні говорити, про що хотів би я, бо війна тількищо почалася. Ще далеко нам до кінця. Ви знаєте, пані-матко, що мені треба завтра вранці вирушити в похід, тож наші дороги мусять тепер розійтися. Ви тут оставатися не можете, бо де Забуський, того ніхто не знає.

— Я тут остануся — відізвалася пані Олешичева.

— Останетеся ви, останеться Христя. А що, як той зрадник криється десь близько в лісах, чи дебрах і, знаючи, що я мушу вас покинути, кинеться на вас так, як шуліка на легку здобич? Ви, пані-матко, того зрадника не знаєте так, як я його знаю. Може він і вернувся до князя Яреми і схоче з новими людьми наїхати на Загір'я. Тоді що ви зробите? Вам треба рушати також, таки завтра вранці, в Київ.

— У Київ?

— У мене є тітка в Києві. Вона вам дасть захист і опіку. Дам вам своїх людей, щоб вас туди завезли і може...

Нечай поглянув у бік Климовського.

— ...Може пан Климовський відпровадить вас також. Добром, що залишиться, не турбуйтеся. Багато речей із собою не беріть. Із вами підуть також мої вози зо здобутим добром і вози ще деяких старшин. Усе моє добро — ваше. Воно вистачить на достатнє життя для цілої родини на довгий, довгий час. Його я вам даю під опіку й користування.

— Як ми можемо від тебе брати, Даниле?

— А чи ж я тут не приїздив, як до родини? А чи ж не вважав я вас, як свою родину? Маю я кого на світі, кого любив би так, як вашу Христю люблю? Я казав їй те і мені здається, що і я їй не байдужий. Казав я вам, пані-матко, що війна буде важка, забарлива й довга. Поляки збирають сили, посполите рушення от-от збереться, пани теж свої корпуси зводять разом. Тому я тепер не прошу про вашу згоду на вінчання з Христею. Нехай почуває себе вільною, свобідною.

— Але...

— Я не маю нікого на світі, крім братів і тітки, про яку згадував. Моїх братів ви знаєте. Знаєте, що вони допомоги від мене не потребують. Тітка має від мене стільки, що не потребує клопотатися про насушний хліб. Тому то завтра вдосвіта, як на світ благословлятиметься, треба вам бути готовими. Кого з людей хочете взяти, беріть. Я вам час-до-часу пішлю посланця та може й батька.

— Бог тобі за це відплатить, Даниле.

— А ти, Христе, — Нечай підняв голову й поглянув на Христю, що мовчки стояла кого мами — а ти, Христе, згідна з тим, що я кажу?

— Так, Даниле.

Нечай підвівся з лавки та підійшов до Климовського.

— Пане Климовський — почав — я знаю, що не маю права тобою розпоряджатися, тому не будь гнівний на мене за мої слова. Дорога до Києва далека, ввесь край у вогні і, коли нема пана Олешича тут, то васць один може найкраще заступити й перебрати опіку над жіноцтвом.

— Поїду — відповів коротко Климовський.

— Але це ще не все, пане Климовський — усміхнувся Нечай. — Ти чи не один між нами, що маєш заграничні школи. Всі ми тебе шануємо за розум, досвід і серце. Зваж, вашмосць, що війна тільки розгоряється і твого знання нам тут буде потрібно. Це й причина,

1 ... 44 45 46 ... 72
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Полковник Данило Нечай. У 2 чч. Частина 1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Полковник Данило Нечай. У 2 чч. Частина 1"