Читати книгу - "Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю"

Якщо серце твоє осяяне світлом любові — байдуже, де ти молишся, в мечеті чи в синагозі. Якщо ім’я твоє вписане у книгу любові, не лякає тебе пекло і не зачаровує рай.

Центральна площа Ісфахана Мейдан Нахш-е Джахан — величезна. На її південному боці розташована славнозвісна мечеть Імама, чия бірюзова брама з двома високими мінаретами прикрашена вражаючої краси каліграфією. За брамою відкривається розкішний купол мечеті, оздоблений емаллю різних відтінків синього, бірюзового та жовтого. Північний бік площі в спекотний полудень тремтить, наче марево. Відстань до нього — 510 метрів. Там височіє портал Кейсаріє — ворота королівського базару.

На східному боці центральної площі знаходиться мечеть шейха Лютфулли. На відстані 165 метрів на іншому боці площі погляд зачаровує прикрашена синьою мозаїкою висока брама палацу Алі Капу, з двоповерхового балкону якого понад чотириста років тому шах Аббас разом зі своїми гостями спостерігали за грою в поло на площі, попиваючи вино і насолоджуючись життям. Мейдан Нахш-е Джахан надалі залишається одною з найбільших площ світу й недарма належить до світової спадщини ЮНЕСКО.

Ісфахан розташований на висоті 1585 метрів над рівнем моря, посеред пустелі, але є справжньою оазою для рільництва. Місто стоїть на березі річки, в чудовій місцевості, на перетині торговельних шляхів, проте захищене від чужинських армій. Ісфахан протягом усієї своєї довгої історії завжди був визначним економічним і культурним центром. Передусім Ісфахан є одним з найкрасивіших місць ісламської архітектури.

У XVII ст. в Ісфахані процвітали витончена персидська філософія, поезія, мистецтво мініатюри. До того ж місто переживало золоту добу декоративно-прикладного мистецтва: вироби з металу, текстильні вироби, килими та кераміка були винятково високої якості. Краса міста та його рівень культури були настільки приголомшливими, що мандрівники назвали Ісфахан половиною світу, Esfahan, nesfe jahan. Цей вислів, на думку тогочасного історика Іскандера Мунші, пояснюється тим, що «побачивши Ісфахан, легко уявити собі весь світ».

Марнославне пояснення Мунші розумієш, познайомившись із містом ближче. Склепінчастий вхід павільйону Алі Капу веде від центральної площі до садів королівського палацу, де проводив багато часу шах Аббас з правлячої династії Сефевідів. Сидячи на прекрасному ґанку і споглядаючи садові ставки, шах часто розмірковував над величною історією Ісфахана.

Уже у 1050 р., за часів Малік-Шаха I, Ісфахан був столицею держави Сельджуків. У місті вісімнадцять років жив поет і астроном Омар Хайям, запрошений Маліком для участі у заснуванні обсерваторії. До Хайяма в Ісфахані тринадцять років працював Авіценна, відомий і талановитий афганський філософ.

Шах Аббас, перебуваючи при владі одинадцять років, настільки був закоханий в Ісфахан, що в 1598 р. вирішив зробити його столицею. Завдяки зусиллям енергійного шаха Ісфахан став одним із найелегантніших міст світу. Архітектура, парки і бібліотеки Ісфахана вражали європейців, які ніколи в житті не бачили нічого подібного.

Французький купець-ювелір Жан-Батист Таверньє відвідав Ісфахан на початку 1630-х рр. Він зазначає, що у кожної родини тут був власний садок. Тому Ісфахан нагадував радше сад, ніж місто. Тридцять років по тому інший французький мандрівник Жан Шарден називає Ісфахан найпрекраснішим містом на всьому Сході.

Помічником шаха Аббаса у створенні краси був геніальний архітектор, шейх Бахаї: теолог, філософ, астроном, учитель, поет та інженер. Він був типовим службовцем держави Сефевідів: житель міста, елегантний, обізнаний і благочестивий. Бахаї спроектував розгалужену зрошувальну систему та зручне транспортне сполучення Ісфахана. Для забезпечення громадського харчування поблизу було засновано також торгове місто.

Митці, ремісники й архітектори з Італії, Індії та Китаю були запрошені на допомогу місцевим майстрам. Бічною вулицею з площею сполучався проспект Чахар-Баг («Чотири сади»), оточений парками. Там можна було побачити палаци правлячої династії і житлові будинки вищих верств населення, з пишно прикрашеними панелями й фресками. Проспект проходив прямо на південь і продовжувався мостом Сі-о-Се Поль над рікою Зайенде-Руд. Шлюзи мосту — свідчення технологічної прогресивності Сефевідів. Міст не лише становив витвір інженерного мистецтва. На його верхньому ярусі була пішохідна вулиця і павільйони, звідки відкривався чудовий краєвид на ріку.

За багатством і красою міста стояла його найбільша сила і магнетизм: торгові місця і міська культура, народжувана ними. На головній площі — середмісті за часів династії Сельджуків — Аббас збудував імперський базар, два кілометри завдовжки, з куполоподібним дахом. Цікаво, що слово «базар» походить із перської, або мови фарсі, і позначає критий стаціонарний ринок. Імперський базар Qaisariya Bazaar був величезним. Там можна було побачити торговців шовком і текстильними виробами, ювелірів, торговців дорогоцінним камінням, державний монетний двір,