Читати книгу - "Місто кісток"

Саймон злегка здригнувся.

– Мені тут не по собі, – прошепотів він. Клері згадала, як прокинулася тут вранці. Все було таке чуже й знайоме водночас. Для Саймона, очевидно, не було нічого знайомого, все таке дивне, чуже й вороже.

– Ти не мусиш залишатися зі мною, – сказала вона, хоча й сперечалася з Джейсом у потязі, вмовляючи його взяти Саймона із собою та доводячи, що за три дні спостережень за Люком той міг помітити щось важливе, що знадобиться під час обговорення деталей.

– Мушу, – сказав Саймон і відпустив її руку, оскільки вони вже дійшли до кухонних дверей. Величезна кухня, на відміну від решти частини Інституту, була обладнана по-сучасному: сталеві робочі поверхні, засклені полиці з рядами посуду. Поруч із червоною чавунною плитою стояла Ізабель з круглою ложкою в руці, її темне волосся було зібране на потилиці. Каструля парувала, а довкола лежали інгредієнти страви: помідори, дрібно нарізані часник і цибуля, пучки темно-зелених трав, купки тертого сиру, трохи полущеного арахісу, кілька оливок і ціла рибина, що дивилася на стелю скляними очима.

– Я готую суп, – сказала Ізабель, махаючи Джейсу ложкою. – Голодний? – Вона помітила позаду нього Саймона та Клері. – О Боже, – підсумувала вона. – Ти приволік сюди ще одного приземленого? Годж уб’є тебе.

Саймон відкашлявся.

– Я – Саймон, – представився він.

Ізабель проігнорувала його.

– Джейсе Вейланде, – сказала вона, – поясни, що відбувається.

Джейс втупився в кота.

– Я ж казав, щоб ти привів мене до Алека! Зрадливий Юдо!

Черч перекинувся на спину та задоволено муркотів.

– Не звинувачуй Черча, – промовила Ізабель. – Це не його провина, що Годж уб’є тебе. – Вона знову занурила ложку в каструлю. Клері стало цікаво, який на смак арахісово-рибно-оливково-томатний суп.

– Я мусив привести його, – сказав Джейс. – Ізабель, сьогодні я побачив тих двох, що вбили мого батька.

Плечі Ізабель напружилися, але коли вона обернулася, то виглядала радше засмученою, ніж здивованою.

– Не схоже, що він один з них? – перепитала вона, вказуючи ложкою на Саймона. На подив Клері, Саймон змовчав. Він захоплено витріщався на Ізабель, роззявивши рота. Клері відчула різкий укол роздратування. Саймону подобалися дівчата такого типу: високі, ефектні та красиві. Якщо подумати, то такі дівчата подобаються кожному. Клері перестав цікавити смак арахісово-рибно-оливково-томатного супу, дівчина вже міркувала, що станеться, якщо вона виллє вміст горщика на голову Ізабель.

– Звичайно, ні, – відказав Джейс. – Думаєш, він був би ще живий?

Ізабель байдуже глянула на Саймона.

– Гадаю, ні, – сказала вона, неуважно впустивши шматок риби на підлогу. Черч жадібно на нього накинувся.

– Не дивно, що він привів нас сюди, – процідив Джейс з відразою. – Я не можу повірити, що ти знову підгодовуєш кота рибою. Він став таким опецькуватим.

– Черч чудово виглядає. Крім того, ви всі ніколи нічого не їсте. Цей рецепт мені дав водяник з торгового центру «Челсі Маркет». Казав, що надзвичайно смачно.

– Якби ти вміла готувати, може, і я б поїв, – пробурмотів Джейс. Ізабель небезпечно завмерла з ложкою.

– Що ти сказав?

Джейс підійшов до холодильника.

– Я сказав, що пошукаю щось поїсти.

– Я так і подумала, – Ізабель повернулася до супу. Саймон продовжував витріщатися на Ізабель. З незрозумілих причин Клері розлютилася, кинула свого наплічника на підлогу і пішла за Джейсом до холодильника.

– Я не можу повірити, що ти їси, – прошипіла вона.

– Що я маю робити замість цього? – спокійно запитав він.

Усередині холодильник був заповнений молоком, придатність якого закінчилася кілька тижнів тому, та пластиковими контейнерами з наліпками, підписаними червоним чорнилом: «Годжове. Не їсти».

– Ого, він мов божевільний сусід по кімнаті, – зауважила Клері, відволікшись на мить.

– Хто, Годж? Він просто любить порядок, – Джейс узяв один із контейнерів з холодильника і відкрив його. – М-м-м…. Спагетті.

– Не перебий собі апетит, – крикнула Ізабель.

– Саме це я і збираюся робити, – сказав Джейс, зачинив ногою холодильник і схопив виделку з шухляди. Він подивився на Клері. – Хочеш трохи?

Вона похитала головою.

– Звичайно, що ні, – сказав він з набитим ротом, – це ж ти з’їла всі ті канапки.

– Їх було не так багато, – Клері подивилася на Саймона, якому таки вдалося розговорити Ізабель. – Може підемо і знайдемо Годжа?

– Ти гориш бажанням піти звідси.

– А ти не хочеш розказати йому про те, що ми бачили?

– Я ще не вирішив, – Джейс поставив контейнер на стіл і задумливо злизав із пальця соус для спагетті. – Ну, якщо ти так сильно хочеш…