Читати книгу - "У нетрях темнолісу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Але ж бодай щось ти можеш зробити? — закричав Сліво. — Не розумію досі, чому спершу загула вниз ота триклята каменюка?
— Бо в неї влучила блискавка, — пояснив Стоуп.
— Йолопе, я й сам це знаю! — урвав його Сліво. — Але...
— Холодний камінь підіймається, гарячий — падає, — терпляче пояснив Стоуп. — Науковий факт. А зараз я наведу тобі ще один науковий факт. Те, що нагрівається, має здатність охолоджуватись. І якщо ваше збіговисько за якийсь час не знайде того літай-каменя, він полетить від нас на віки вічні. А зараз, даруйте мені ласкаво, я мушу братися до направи швартової люльки — я хочу, щоб ви побачили її такою, як їй і належить бути, — і з цими словами його голова знову щезла в рясному листі.
Сліво закусив губу. Кров відринула від його обличчя.
— Ви чули, що він сказав, — прохрипів пірат. — Шукайте літай-каменя!
Дозорець і Камбаломорд повернули кругом і кинулися на пошуки. Камінний Штурман почвалав за ними. Тільки Тем Човновод не зрушив з місця.
— Ну? — підступив до нього Сліво.
— Я міг би сказати тобі, де лежить камінь. За однієї умови. Коли він знову стоятиме на місці, ми таки дочекаємося нашого капітана.
— О, ну звісно ж! — запевнив Сліво. — Даю тобі слово, — він подався вперед і став трясти Темові руку.
Зі свого сховку в підліску Живчик бачив, як друга керманичева рука ковзнула за спину. На ній бракувало двох пальців, а подряпини видавалися свіжими. Два зацілілі скарлючені пальці були переплетені навхрест.
Тем кивнув.
— Я хочу мати певність, що ти триматимеш слово, — сказав він і обернувся. — Живчику! — гукнув він. — Ти тут, хлопче? Вийди, хай я тебе бачитиму.
Живчик звівся і ступив крок уперед.
— Нишпорка! — просичав Сліво.
— Свідок, — поправив його Тем. — Свідок того, що ти дав слово, — він повернувся до Живчика. — Ти знаєш, де впав літай-камінь? — запитав він.
Живчик не знав, що казати. Він ковзнув поглядом по Сліво Спліту.
— Усе гаразд, — заспокоїв його Тем. Живчик кивнув головою.
— Так, знаю, — відповів він. — Я бачив його. Він був схожий на падучу зірку. Ну, на зірку, коли та падає з неба. Метеор…
— Годі! — різко урвав його Сліво.
Живчик почервонів. Він розбалакався аж надміру. Однак хлопець нічого не міг із собою вдіяти. Дух пригод, яким віяло від грубих, суворих піратів, змушував частіше калатати його серце і з доброго дива розв’язав йому язика. Хлопець відвернувся, не витримавши важкого погляду Сліво, і рушив у ліс.
— Це тут, — показав він.
— Гей, ви, — покликав Сліво Дозорця, Камбаломорда і Камінного Штурмана. — Гайда за нами.
Живчик знову повів піратську ватагу через ліс. У чиїйсь руці погойдувався ліхтар, вихоплюючи з темряви уже знайому хлопцеві дорогу. Спершу Живчик почув гудіння, а потім побачив дерикущ, із якого линув звук. Хлопець підійшов до нього, розсунув гілки. Камінь лежав на місці, вгрузлий у землю. Він світився густим жовтим світлом.
— Тоді він був білий, — зауважив Живчик.
— Він вичахає, — пояснив Тем. — Уся штука в тому, щоб занести його на корабель, поки він ще досить легкий, аби дати себе підняти, і досить важкий, аби не шугонути в піднебесся.
Сліво повернувся до Камінного штурмана.
— Ти відповідаєш за його доправу, — сказав він.
У відповідь із глибин гостроверхого Штурманового ковпака почулося бубоніння. Пірат незграбно нахилився до каменя, присів і обхопив його своїми широченними ручиськами.
Рукави та передня частина його вогнетривкого плаща потріскували. Живчик принюхався.
У повітрі запахло смаленим багном. Камінний штурман узявся за камінь, натужився, скельця на його ковпаку затуманились. Та літай-камінь навіть не зворухнувся.
— Випорожніть на нього свої баклаги, — порадив Тем.
— Слушно, — підхопив Сліво, згадавши про свої нові обов’язки. — Випорожніть на нього свої баклаги, — і він сам, а з ним і решта заходилися лити воду на сяйний камінь. Потрапляючи на нього, вода шипіла, а сам камінь ставав у тому місці оранжевим.
— Ще! — скомандував Сліво.
Пірати кудись мотнулися і невдовзі повернулись із повними посудинами. Потроху, потихеньку камінь прибрав темно-червоної барви. Стінки земляної ями вже не облягали його так щільно. Штурман знову взявся за камінь. Цього разу скеля із сичанням вийшла із землі.
Сопучи та погойдуючись під її вагою, Штурман поплентався назад на поляну. Інші потягли за ним. Через жар, яким пашів камінь, користі з них не було ніякої, крім хіба що підохочувань та цінних порад.
Показався облавок корабля.
— Ми знайшли його, Стоупе! — гукнув Тем. — Ми знайшли літай-камінь.
— У мене вже майже все, — відгукнувся Стоуп Рипуча Щелепа, і Живчик знову почув у його голосі деренчливі нотки. — Я тут саме перевіряю кріплення абордажних гаків і якоря. Не дуже б то хотілося, щоб корабель полетів без нас.
Забурчав Камінний Штурман. Вистигаючи, камінь загрожував вирватися з його рук будь-якої миті.
— Ти полагодив люльку? — крикнув Сліво.
— За кого ти мене маєш? — відповів роздратований голос. — Звичайно, полагодив! Я взяв трохи залізного дерева. Воно не таке летюче, як світляк чи кривавник, але менше боятиметься вогню — в разі, якщо камінь ще дуже гарячий.
Камінний Штурман нетерпляче буркнув.
— Він підіймається! — вигукнув Дозорець.
З листя вигулькнула голова Рипучої Щелепи.
— Ти зможеш зійти з ним нагору? — запитав він.
Камінний Штурман похитав головою і важко
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У нетрях темнолісу», після закриття браузера.