Читати книгу - "Атомний вогонь над океаном"

Джек Кальман навіть не зміг одразу відповісти. Слова сина сповнили його гнітючим страхом. Барн має рацію: спроби за короткий час сполучити з допомогою металевих парів звільнені нейтрони і зробити їх нешкідливими не дають бажаних наслідків. Але в міру того, як Барн розвивав свою думку далі, в душі Кальмана зростала лють. Адже наукову проблему, над якою він працює, висунув Стефсон. «Мабуть, Стефсон передав мені свою ідею, — думав Кальман, — щоб скомпрометувати мене! А тепер ще й підбурив проти батька сина». Кальмана охопило почуття ненависті до Стефсона. Він узяв сигарету, хоч ніколи не курив.

Докори Барна призвели до зовсім протилежних наслідків. Спочатку Кальман завагався, але потім ще більше розлютився.

— Дякую, — сердито відмахнувся батько, коли Барн подав йому сірники, і запалив сигарету від електричної запальнички. Він кілька разів затягнувся і, оглянувши сина з голови до ніг, глузливо сказав: — Дуже добре, сину. Я недооцінив Стефсона, а тебе переоцінив. Ти говориш, немов обвинувач на суді. Певно, тебе надихала чарівна донечка Стефсона! — Кальман аж тремтів від гніву. — Ти чудово вивчив текст напам'ять, дуже добре. Ти вже й сам можеш так думати! Але це небезпечні думки, мій хлопчику. — Кальман ще раз кинув погляд на сина, рвучко обернувся і вийшов з кімнати.

Лише почувши, як грюкнули двері, Барн зрозумів, що батько пішов з дому. А тепер що? Він хотів попросити батька, щоб його залишили в атомному місті, не посилали на «Ізабеллу». Тепер це неможливо. Між ним і батьком — прірва.

Барн сів у крісло біля письмового стола і схилив голову на руки, його мучила думка, чи правильно він поводився з батьком.

Утретє за останні кілька тижнів у Мехіко-Занді завили сирени. В лабораторіях, робочих приміщеннях і конторах темно-червоні світлові сигнали кричали: «Тривога! Тривога! Тривога!» Гучномовці наказували негайно спуститися в сховища. За кілька хвилин атомне місто спорожніло.

Барн Кальман прямував підземними коридорами до сховища центрального будинку. Він сподівався зустріти там Біт.

У бункері В-15 молодого вченого хтось гукнув. Бари озирнувся і біля одного з столів побачив Тедда О'Брайєна, який привітно махав йому рукою, запрошуючи підійти. Кальман помітив біля того ж стола і Гаррімана. Досі Барн не мав можливості зустрітися з ним. Тепер випала нагода поговорити з науковцем.

Барн привітався з Теддом, потім з Гарріманом. Третій був той будівельник і вартовий, про якого недавно розповідав Тедд. Біля стола сиділи ще два чоловіки. Тедд відрекомендував їх:

— Фред Боттом і Джо Фоггі.

О'Брайєн сказав, що вони працюють на монтажі. «Мабуть, інженери», — вирішив Барн.

Коли Кальман сів, Гарріман кинув йому:

— Пробило швидкий нетрієвий інкубаторний реактор.

Барн висловив надію, що не сталося нічого страшного. Потім звернувся до Гаррімана:

— Нарешті, ми зустрілися. Кілька днів тому я заходив до вас у лабораторію.

— Я так і подумав. Тільки місце ви тоді обрали не підходяще. Вам, мабуть, Браун порадив зайти до мене?

— Я вчора був у нього, — втрутився в розмову Боттом. — Йому вже краще. Він мені… — Боттом запитливо глянув на Тедда О'Брайєна.

— З містером Кальманом, — пояснив Тедд товаришам, — ми зустрілися в містера Брауна. Пізніше містер Браун сказав мені, — звернувся він до Барна, — що на вас можна покластися. Ми віримо містеру Брауну.

Барн зрозумів: ці люди говорять про таке, що можна чути не всім.

— Якщо ви вірите Хрісу Брауну, будь ласка. Більше я нічого не можу сказати про себе. Я ж не знаю…

— Ми не згодні з тим, що за останні кілька тижнів коїться в Мехіко-Занді, — тихо промовив Гарріман. — Досліди, які тут провадяться, небезпечні. Ми це добре знаємо, бо самі їх робимо.

— Той, хто підписав контракт з пеклом, не може сподіватись потрапити в рай, — зауважив Фред Боттом.

— Декому це вже вдавалося, Боттом, звичайно, якщо вважати, що є райський сад для панів, — з усмішкою сказав Тедд.

— Йдеться про нову конструкцію вашого батька, Кальман, — знову заговорив Гарріман.

— Я проти цих експериментів.

– Ну добре, якщо Х-10 небезпечна річ, то воднева бомба ще небезпечніша. А в нас уже починають монтувати і таку бомбу. Фоггі і Боттом — інженери з монтажного корпусу.

Говену цей вступ здався занадто довгим. Робітник повернувся до перерваної приходом Барна розмови:

— Грошова допомога потерпілим від аварії дуже мала. Після того, як злетів у повітря корпус 37, допомогу вдвічі зменшили. Коли комусь щастить видряпатися, як Тедду, і повернутися на свій електрокар, то він замість долара одержує тепер лише п'ятдесят центів. А що буде далі, ніхто не знає. Згадаймо подружжя Бредлі…

Тедд О'Брайєн помахом руки перервав приятеля.

— Ви монтуєте водневу бомбу? — спитав Барн у інженерів.

Фоггі кивнув головою.

— Це перша, але досить велика, — відповів інженер.

— Розумієте, Кальман, — знову заговорив Гарріман, — ми тут обмірковуємо справу, яка стосується нас усіх. Треба використати всі наявні можливості. Вимоги підвищити грошову допомогу бере на себе профспілка. Це ваша справа, О'Брайєн. Профспілка має також поставити вимоги щодо безпеки праці. Аварію з натрієвим інкубаторним реактором можна було передбачити заздалегідь. По-перше, ним важко керувати, по-друге, його не дуже часто ставили на регенерацію. Стефсон і Метіус кілька разів попереджали про це. Але після вибуху в корпусі 37 пани вирішили поповнити втрачені запаси тритію і за всяку ціну збільшити виробництво цього матеріалу. Тепер ми маємо, очевидно, таку ж історію, як тоді, коли Хріс Браун накликав на себе смерть.

— Ну, він ще живий, — пробурмотів О'Брайєн.

— Під життям розуміють щось інше, — зауважив Боттом.

— Отже, — розвивав Тедд думку Гаррімана, — другий пункт вимог профспілки такий: реактори треба ставити на регенерацію через короткі проміжки часу, незважаючи ні на які обставини. Безпека праці — насамперед.

— Так вони й погодяться, — вставив Говен. — Їх цікавлять передусім гроші. А реактори дають великі прибутки.

Барн