Читати книгу - "З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни, Віталій Масловський"

«Ініціатором цієї дивізії, — як, зрозуміло, був інформований Гайке, — був губернатор Галичини д-р Отто Вехтер, який за допомогою створення української дивізії хотів активізувати українське питання і приєднати українців до тіснішої співпраці з німцями». 206

В той час як націоналістичні вербувальники дурили політично несвідомих юнаків Галичини, рошифровуючи «SS», як «січове стрілецтво» чи «січові стрільці», Гайке виразно зазначав:

Гайке тут же додає:

Спочатку, згідно розпорядження начальника головного управління СС обергурппенфюрера СС Ганса Юттнера відповідальність за формування дивізії покладалася на бригаденфюрера СС Шімана. Шіман був на цьому посту до 19 листопада 1943 р. Від 20 жовтня того року до кінця існування дивізії її командиром був оберфюрер СС Фріц Фрайтаг, якого 20 квітня 1944 р. підвищено до рангу бригаденфюрера (генерал-майора) військ СС.

Спочатку основний кістяк дивізії вишколювався в «Гайделягері», що неподалік м. Дембіци (Польша), а з кінця лютого 1944 р. — в стаціонарному військовому таборі в Нойгаммері (Сілезія, Німеччина).

І хоч 28 квітня 1943 р., в час проголошення декрету губернатора і дистрикту «Галичина» Вехтера, дивізія представлялась як стрілецька дивізія військ СС, гітлерівське командування, а вірніше управління військ СС, перший набір «добровольців» послано було в поліцейські частини («охоронні» війська СС). Саме це старанно приховують усі націоналістичні і навіть іноземні автори і дослідники історії дивізії.

Гайке свідчить:

Тому від самих початків існування горезвісної дивізії розпочалася тривала і завзята боротьба УЦК (і самого губернатора Вехтера) з вищими військовиками вермахту і чиновниками управління військ СС за те, щоб перетворити дивізію з поліцейської формації в польову (фронтову) дивізію СС з новим комплектом тогочасного озброєння. Ця боротьба тривала аж до весни 1944 р., при тому без жодних результатів. Дивізія на той час продовжувала вишкіл як поліцейська. Однак питання про зміну призначення досі не було вирішено. Керівництво СС маневрувало та хитрувало, бо п'ять (хоч і малокомплектних, але все ж таки) поліцейських полків, призначених для служби в «охоронних» військах СС, продовжували формуватись окремо, а основний кістяк дивізії (призначення якої ще не було визначене) перебував спочатку в «Гайделягері», а затим переведений в стаціонарний табір Нойгаммера. В дивізію, зазначає Гайке, прибув 20 жовтня 1943 р. її командир, оберфюрер СС Фріц Фрайтаг, також поліцейських чин.

Цікаво представляє Гайке свого командира. Ф. Фрайтаг — колишній старшина німецької охоронної поліції (Schutzpolizei). Перед призначенням в дивізію був командиром полку в єдиній у німецьких збройних силах поліцейській дивізії (Polizei-Panzergrenddier Division). «Його фахове знання, доповнене фронтовим досвідом, було трохи вище песічного рівня німецьких офіцерів…»

І далі:

Така характеристика, зрозуміло, була відвертою і визначала суть командира дивізії, одним із керівників якої був і сам автор.

І ще:

Ці характеристики особистості генерала СС Фрайтага, подані так безпосередньо Гайке, доволі суперечливі як логічно, так і психологічно. На наступних сторінках своєї книги автор рідко зупиняється на постаті свого командира. Однак, два моменти, подані далі, доволі вражаючі в розумінні тієї атмосфери, в якій перебувала дивізія СС «Галичина».

Коли ж у липні 1944 р. дивізія була розгромлена під Бродами на Львівщині, а її рештки оточені радянськими військами, генерал Фрайтаг впав у прострацію. «Генерал Фрайтаг повідомив, — пише Гайке, — … що він не в стані командувати дивізією, бо не має над нею жодного контролю…». Генерал Ліндеманн, командир сусідньої дивізії, яка також була в оточенні, прийняв під своє командування рештки 14-ої гренадерської дивізії СС «Галичина», але залишив Фрайтага у розпоряджені свого штабу.

Наприкінці книги Гайке розповів про ще один курйозний факт. В останні дні війни дивізія спішно покинула бойові позиції проти радянських військ і кинулась назустріч англійським військам, щоб здатися їм у полон. В містечку Тамсвег, де проходила колона дивізії, англійці утворили пропускний пункт, в якому затримували «чужонаціональні частини та всі частини зброї СС». Довідавшись про такий пункт, Фрайтаг остаточно здрейфив і застрелився, — оповідає Гайке про кінець дивізії та її командира.

Такий фінал. Але ми ще подамо чимало матеріалу про дивізію галицьких есесівців.

Переговори між губернатором дистрикту «Галичина» группенфюрером СС Вехтером і УЦК, з одного боку, і керівництвом військ СС, — з другого, про те, якою бути майбутній дивізії — польовою військ СС чи поліцейською («охоронною») військ СС — затягувались. А тим часом маховик формування був запущений і діяв з німецькою пунктуальністю: зброя, різна амуніція, а, головне, старшинські і підстаршинські кадри (а це були переважно німці), поступали з усіх кінців Німеччини.

Гайке: «Німецький персонал дивізії походив з поліції; його відряджено з єдиної в німецьких збройних силах поліційної дивізії», тої самої дивізії, в якій майбутній командир 14-ої дивізії СС «Галичина» Ф. Фрайтаг служив командиром полку.

Гайке досить негативно характеризує німецьких старшин і підстаршин, які прибували в дивізію:

Та й не було новиною, що всі ці поліцейські кадри старшин — звичайнісінький людський набрід, здатний лише на здійснення екзекуцій.

Характеризуючи процес формування дивізії, Гайке зазначав, що вже на початку її існування ряд підрозділів, особливо поліцейські полки, використовувались «у поборюванні большевицьких партизанів».

На початку лютого 1944 р. в дивізію надходить термінове розпорядження з управління військ СС генерал-губернаторства про сформування на базі дивізії «бойової групи» для боротьби з радянськими і польськими партизанами. «Бойова група» в складі одного батальйону і батареї легких гармат протягом доби доби відправлена в райони Чесанова, Любачева, Тарнограду, Білограю і Замостя (Польша). Через кілька днів була відряджена друга «бойова група» «для боротьби з большевицькими партизанами» в напрямі північно-західному від Львова. Гайке відзначив, що обидві групи «діяли досить успішно». Однак про ті «успіхи» Гайке не розповідає. Друга група, як добре відомо, діяла в Гуті-Пеняцькій, поблизу Золочева на Львівщині, проти польського населення і групи радянських та польських партизанів.

Гайке відзначає тут і таке:

Так наївно пояснював Гайке причини «поганої поведінки» молодих галицьких есесівців.

Що «накоїли» есесівці із каральних «бойових груп», добре відомо. Ми ще повернемось нижче до цього питання.

Отже, по суті, дивізія СС «Галичина» з липня 1943 р. була абсолютно поліцейською: з поліцейським генералом на чолі, з п'ятьма поліцейськими полками, з командним складом недавніх поліцейських формувань. Та й виконували підрозділи дивізії, що ще не встигла остаточно сформуватись, чисто поліцейські