Читати книгу - "Небесний гість, Олександр Романович Бєляєв"

Потім пішла чутка, що Губермани несподівано кудись виїхали. Куди? Чому? Фрей пересвідчився, що через бідних, але відданих людей можна дізнатися про все значно швидше й докладніше, ніж через розшукні агентства. Адже, переселяючись на нове місце, без пакувальників, вантажників, шоферів не обійдешся. І незабаром Фрей узнав, що Губерман переїхав у глухий закуток Тіроля, де провадить досліди, розпочаті Фреєм.

А що ж робити далі самому Фрею? Йому допоміг Фріц. Старий солдат-інвалід, що скуштував страхіть імперіалістичної війни, багато розмовляв з молодим ученим. Згадуючи пережите, зазираючи в майбутнє, він говорив про те, скільки неймовірних страждань, горя, смертей може завдати нове знаряддя винищення — куляста блискавка. І поступово Фрей дійшов до висновку, що треба розшукати Губермана, знищити машину, а можливо, й самого професора.

Попрощавшись з Фріцем і зібравши потрібні відомості, Фрей вирушив на розшуки Губермана. Так після багатьох небезпечних пригод Фрей зявився у хатині лісника Моріца.

Фрей потягся, сховав загаслу люльку і запитав Моріца, чи не зміг би він завтра вранці провести його до замка.

— Дорогу я й сам знайду, — додав Фрей, — але, можливо, мені знадобиться ваша допомога.

— Я весь до ваших послуг, — відповів Моріц. Другого дня об одинадцятій годині ранку, коли, за

розрахунками Фрея, в замку уже всі були на ногах, а Губерман працював у лабораторії, Фрей і Моріц підійшли до вежі. Їм відчинила Марта. Побачивши Фрея, якого вважала покійником, вона голосно скрикнула, голова й руки в неї затіпались.

— Не лякайтеся, добра Марто, — промовив Фрей. — Я не привид. Проведіть мене швиденько до професора Губермана…

— До професора!.. — зойкнула Марта, тремтячи всім тілом. І додала: — Серед білого дня… Покійник приходить до покійника…

Марта стояла, похитуючи головою, як китайський болванчик, а Фрей і Моріц, обминувши її, піднялися на верхній поверх і відчинили двері в лабораторію.

Посеред кімнати на підлозі, широко розкинувши руки, лежав горілиць Оскар Губерман. Його сиве волосся розметалося по кам'яних плитах. На скроні виднілася темно-синя плямка завбільшки з вишню. Біля Губермана стояв навколішках Ганс. Поблизу вікна сиділа Нора і байдуже широко розплющеними очима дивилася поперед себе. Ганка із склянкою в руках умовляв дівчину випити води, але вона не помічала його.

Побачивши прибулих, Ганка підбіг до Моріца і в кількох словах розповів, що сталося тут за кілька хвилин до їхнього приходу.

Та найголовніше було зрозуміло без слів. Куляста блискавка вбила професора Губермана. Фрей мимоволі полегшено зітхнув. Губермана вже немає, лишилось тільки знищити апарат. Якщо навіть у когось зберігаються копії креслень і розрахунків, то без Губермана важко буде наново сконструювати апарат, який даватиме енергію космічних променів.

А що ж робити з Норою? Фрей підійшов до дівчини, взяв за руку, покликав на ім'я. Вона не впізнавала його.

— Коли блискавка вдарила професора, фрейлен Нора впала, — пояснював Ганка. — Я підвів її, посадив на цей стілець. Вона незабаром розплющила очі, але весь час сидить отак — непорушно, не мовлячи ні слова, ніби її громом вразило.

«Бідолашна дівчина! — подумав Фрей. — Вона надто приголомшена. Можливо, свідомість повернеться до неї. Забрати її з собою? Неможливо. Адже я тепер жебрак, утікач, викреслений із списку живих. Якщо мене й відновлять у цьому списку, то тільки для того, щоб викреслити наново, остаточно й безповоротно. Не помилують і Нору, якщо вона піде зі мною. Ні, нам треба розлучитися. І, можливо, це навіть на краще, що Нора зараз в такому стані і не впізнала мене…»

Фрей ще раз поглянув на скам'яніле обличчя коханої дівчини, зітхнув і рішуче піднявся гвинтовими сходами на горище, де мала бути машина космічної енергії. За кілька хвилин з усім було покінчено. Чарівні ворота, через які невпинним потоком линула енергія космічних променів, було зруйновано, перетворено в безформний мотлох. Космос знову став далеким і неприступним. Винахід, який, на думку Фрея, мав принести людству нову щасливу еру, знищено.

Імпульсивний генератор та апарати для створення кулястої блискавки можна не чіпати. Такі речі вже відомі…

Проходячи востаннє мимо дівчини, Фрей зупинився. Хотілося на прощання сказати їй кілька слів, хоча вона й не зрозуміла б його. Пробач. Прощавай!..

Попрощавшись з Гансом та Мартою, Фрей, Моріц і Ганка залишили Відьомський замок.

Моріц запропонував зайти до нього поснідати. До речі, Берта побачиться з Ганкою. А потім… Потім Фрей і Ганка підуть шукати своєї долі. Може, їм пощастить вирватися з цього пекла.

Серед будівель Латинського кварталу ці давні руїни, що лишилися ще з часів римського володарювання Лютецією [2] , справляли дивне враження.

Ряди кам'яних напівзруйнованих лав, на яких колись аплодували глядачі, втішаючись кривавими розвагами, чорні провали підземних галерей, де ричали голодні звірі перед виходом на арену… А довкола такі звичайні нудні паризькі будинки з лісом димарів на дахах, з сотнями вікон, що байдуже споглядають жалюгідні залишки минулої величі…

Подорожні зупинилися.

Їх було троє: Анатоль, хлопчик років десяти, худенький, темноволосий, з сумними допитливими очима, його дядько, Бернард де Труа, «шовковий король», та тітка — Клотільда.

Тільки наполегливість Клотільди примусила її чоловіка покинути всі невідкладні справи і здійснити цю «наукову експедицію» — чергова примха молодої жінки, що захопилася археологією.

Мадам де