Читати книгу - "Мобі Дік, Герман Мелвілл"

Небо було чисте; сходило сонце. Незабаром почав збиратись екіпаж - по двоє, по троє. Метушились такелажники, кричали помічники капітана, і кілька портових робітників ще вносили на палубу всяку всячину. А капітан Ахав усе лишався невидимий, замкнений у своїй каюті, мов у святилищі.

22
З ВЕСЕЛИМ РІЗДВОМ!

Нарешті десь перед полуднем, коли з корабля вже пішли всі майстри і «Пеквода» відбуксирували від причалу, коли й невсипущо-дбайлива Харита відпливла човном на берег, вручивши свої останні подарунки - нічний ковпак Стабові, другому помічникові капітана та її швагрові, і ще одну Біблію стюардові,- після всього цього з каюти вийшли два капітани, Білдед і Пелег; обернувшись до старшого помічника, Пелег сказав:

- Ну, містере Старбак, ви певні, що все в порядку? Капітан Ахав уже готовий - я з ним щойно розмовляв. Вам більш нічого не треба з берега? Ну що ж, тоді скликайте команду. Вишикуйте їх на кормі, грім би їх побив!

- Нащо ці блюзнірські слова, Пелегу, хоч би як ми поспішали! - дорікнув йому Білдед.- Та йди вже, друже Старбак, зроби те, що ми просили.

Та що це! Навіть у ту хвилину, коли вже починається плавання, капітан Пелег і капітан Білдед порядкують на судні, немов це вони мають удвох командувати ним у морі так самісінько, як командували в гавані. А капітана Ахава й досі не видно, тільки кажуть, що він у каюті. Отже, як видно, присутність його була непотрібна ні під час спорядження корабля, ні при випроваджуванні його в море. Та й справді, виводити корабель з порту - це діло не капітанове, а лоцманове; а що до того ж капітан Ахав, як казали, ще не зовсім видужав, то він і залишався в каюті. Все це здавалося досить природним; тим паче, що й у торговельному флоті капітан часто не показується на палубі ще довго після того, як піднімуть якір, а сидить за столом у каюті, весело прощаючись із друзями, які покинуть судно тільки разом із лоцманом.

Та довго думати про це мені не довелося, бо капітан Пелег почав виявляти велике завзяття. Говорив і командував більше він, ніж Білдед.

- Гайда на ют, сякі-такі діти! - зарепетував він, побачивши, що матроси ще метушаться біля грот-щогли.- Містере Старбак, женіть їх на ют!..

- Приберіть оцей намет! - пролунала наступна команда. Як я вже згадував попереду, той курінь з китового вуса розставляли на палубі тільки під час стоянки в порту, і вже років із тридцять на «Пекводі» всі добре знали, що наказ прибрати намет завжди передує команді підняти якір.

- До кабестана! Сто сот чортів! Ворушіться! - загриміло знов, і матроси кинулись до гандшпугів.

Коли судно виходить з гавані, лоцман, як правило, перебуває на носі. Тож тепер Білдед - а він (як і Пелег), треба вам знати, на додачу до інших своїх обов’язків, був ще й офіційно затвердженим портовим лоцманом, і люди навіть підозрювали, що він виклопотав той лоцманський патент, аби не наймати в нентакітському порту платного лоцмана на всі кораблі, в яких він мав пай,- інших кораблів він ніколи не виводив з гавані,- тож тепер Білдед, стоячи на кормі, пильно стежив, як піднімається з води якір, і час від часу мугикав якийсь тужливий псалом, щоб підбадьорити матросів біля кабестана, які завзято горлали хором пісеньку про дівчат із Пропащої вулиці. А проте не далі як за три дні перед цим Білдед тлумачив їм, що ніяких сороміцьких пісень на палубі «Пеквода» не дозволено, особливо під час виходу з гавані; а Харита, його сестра, поклала на койку кожному морякові гарно видану книжечку - збірку духовних пісень Вотса. 26

Тим часом капітан Пелег, який наглядав за всім іншим на судні, розорявся та лаявся на кормі так, що аж у вухах лящало. Я вже побоювався, що своєю блюзнірською лайкою він потопить «Пеквода» перше, ніж ми встигнемо підняти якір, і мимовільно перестав налягати на гандшпуг, та й Квіквегові порадив так зробити, думаючи про небезпеку, на яку ми наражаємось, розпочинаючи рейс із таким чортякою замість лоцмана. А втім, я зразу втішив себе думкою, що нас порятує своєю побожністю Білдед - дарма що той хотів призначити мені сімсот сімдесят сьомий пай; коли це, раптом щось сильно стусонуло мене під зад, і я, озирнувшись, перелякався, бо побачив капітана Пелега, який саме опускав ногу. Отак я дістав першого в житті копняка.

- Оце так піднімають якір на торговельних суднах? - загорлав Пелег.- Ворушись, бовдуряко, ворушись, хоч і в’язи собі скрути! Квіквегу, ворушись, і ти, з рудими баками, і ти, в шотландському береті, і ти, в зелених штанях, ворушіться! Ворушіться, кажу, щоб вам і очі рогом лізли! - З такими словами він ходив навколо кабестана, раз у раз щедро роздаючи копняки, тим часом як незворушний Білдед і далі мугикав свої псалми. Я подумав, що капітан Пелег того дня хильнув чогось міцного.

Нарешті якір підняли, вітрила напнули, і ми почали віддалятись від берега. Був короткий, холодний день різдва Христового, і коли почало рано, як то буває на півночі, смеркати, ми вже були, власне, в зимовому океані, і його бризки, замерзаючи, одягали корабель у кригу, наче в полірований панцер. Довгі ряди зубів на фальшбортах блищали в світлі місяця, а з носа, наче білі ікла якогось велетенського слона, звисали довжелезні загнуті крижані бурульки.

Кощавий Білдед, як лоцман, мав командувати першою вахтою, і щоразу, коли старе судно глибоко заривалось у зелену хвилю, що захлюпувала палубу пронизливим холодом бризок, під завивання вітру та бриніння снастей лунав його твердий голос:

Нам зеленіє пишний лан

За грізним океаном.

Так іудеям Ханаан

Відкрився за Йорданом.

Ще ніколи ці чудові слова не звучали для мене солодше. Вони були сповнені надії і обіцянки. Хоч над буремною Атлантикою залягла крижана, вітряна ніч, хоч ноги в мене промокли, а бушлат іще дужче, та попереду, гадав я собі, чекало мене ще багато веселих гаваней; чекали луги та галявини, такі вічновесняні, що трава, виросла