Читати книгу - "Злодійка, яка плюнула Фортуні в добре око, Майкл МакКланг"

-- А докладніше, простромити його серце двадцяти метровим прутом зробленим з небесного металу. Але він каже, що це була не його ідея, а її.

-- Хай там що, якимось чином це повинно було надати Королю-Чарівнику елемент необхідний, щоб перетворити його в безсмертну, всемогутню істоту. Церемонія відбувається в його святилищі й передбачає ритуальне самогубство всіх членів хорунда. Він очікує, що відродиться з другого боку озера, за багато кілометрів від святилища. В цьому місці знаходиться обсидіянова брила, або вівтар.

-- Оболонка не мала на собі слідів. Себе він не збирався вбивати. Може він мав намір піти до брили пізніше, щоб завершити церемонію.

-- Може, -- коли він говорив, то щипав траву, чоло в нього було насуплене. – Атагос не вдається вбити свого брата, замість цього вона прибиває його на століття до вівтаря. Йому не вдається звільнитися від прута, що простромлює його. Атагос з‘їхала з глузду – хоча не обов‘язково від свого вчинку. Церемонія Короля-Чарівника зіпсована, замість того, щоб перетворитися в якогось бога, він розколюється на три окремих істоти – Полум‘я, Короля Тіней і фізичну оболонку.

-- Гарно ти все підсумував, але як це нам допоможе?

-- Ти казала, що Полум‘я розповіло тобі, що воно частка, якої позбулися під час проби, правильно?

Я кивнула.

-- Старий чарівник намагався якимось чином добитися дзеркального ефекту. Це тип надпотужної симпатичної магії. Та-Агот повинен був померти, того, що стало Полум‘ям, він хотів позбутися. На кілька коротких миттєвостей смерть його хордуна повинна була дати потужний сплеск неприборканої енергії. Але чи було ще щось? Чи повинно воно було якось поєднатися з потребою вбивати, яку відчуває Атагос?

-- Обмін смертями, -- обізвалася, на наше велике здивування, нерівним голосом Руікі. Вона повернулася і глянула на Хольгрена.

-- Що?

-- Обмін смертями. Древній ритуал. Вже кілька століть його ніхто не проводив. Ніхто не має такої сили. Таким чином маг позбувається своєї душі, і притягує душу того, хто щойно помер. Мага це вбиває.

-- Гадаєш, старий чарівник знищив свій хордун, щоб провести якусь версію ритуалу по “обміну смертями”, -- запитала я. – Навіщо?

-- Щоб скерувати душу Та-Агота до брили, -- сказав Хольгрен. – Він збирався спіймати її там і якимось чином використовувати в своїх цілях. Ти маєш рацію, Руікі. Здається, ми щось намацали.

-- Проте Та-Агот не помер, -- я маю хист вказувати на очевидне.

-- Саме так. Церемонія вимагала, щоб у брилі знаходилася душа. Король-Чарівник вже заклав основу для трансформації – він і так збирався позбутися частинки своєї душі, частинки, яка стала Полум‘ям. Те, що залишилося, перетворилося в Короля Тіней і його засмоктало у в‘язницю, приготовану для Та-Агота.

-- Тож нам потрібно знищити ту чорну брилу.

Руікі видала з себе скрипучий, здавлений звук і за мить до мене дійшло, що це сміх.

-- Що тут смішного? – запитала я її.

-- Запитай його.

Я повернулася і глянула на Хольгрена.

-- Та брила – це не просто камінь. На неї наклали шар за шаром захисних заклять. На землі не існує сили, здатної хоча б подряпати її поверхню.

-- Звідки ти це знаєш?

-- Я намагалася, коли Король Тіней поневолив мене. Я жбурнула в неї всю силу, до останньої краплини, яка в мене була. Це було, як кидати галузку в Стіну Хавака. Якщо ваш вихід – знищити брилу, то у вас немає виходу.

-- Тільки тому, що ти не могла зробити це, використовуючи Мистецтво, не означає, що це неможливо зробити. Або якщо ми не можемо знищити брилу, ми можемо спробувати за дня відтягнути її й кинути в озеро…

-- Ти питала, звідки в мене рани, -- промовила Руікі. – Я скажу тобі. Я намагалася знищити її, з магією і без. Його це бавило. Я зазнала невдачі. Мене було покарано.

Я обдумала її слова. Подумала про інші варіанти, але, здавалося, не було жодних. Хай там що, Короля Тіней потрібно знищити, а у відчайдушному становищі доводиться вживати надзвичайні заходи. При всьому небажанні, мені довелося змиритися з єдиним планом дій. Іншого виходу я не бачила.

-- Чорна брила – це ключ, -- сказала я. – Я в цьому впевнена. Якщо ми не можемо знищити її, потрібно заручитися підтримкою когось, хто може. Хоча, не думаю, що йому сподобаються наші методи.

-- Сьогодні не існує мага настільки потужного, щоб тягатися з Королем Тіней, - сказав Хольгрен. – До того ж ми в пастці.

-- Не маг, -- відповіла я. – А бог. Та-Агот. Придумай, як зробити мене глухою, Хольгрене. Ми відправимо Атагос Королю Тіней. А тоді відправимо за нею брата.

Розділ 8

-- Ти хочеш звільнити Атагос і Та-Агота. Ти дійсно вважаєш, що це розумно? – Хольгрен дивився на мене так, немов я молола якусь дурню.

-- Ні. Не вважаю. Правду кажучи, я думаю, що по-своєму Та-Агот нічим не кращий від Короля Тіней. Але в нас немає вибору. Як тільки ми звільнимо Атагос, то відразу втратимо наш єдиний вихід з Тагота, а саме намисто. Вона не дозволить нам мандрувати поряд з нею через смертельні землі. Швидше за все вона спробує вистежити нас. Єдиним безпечним місцем буде зал Та-Агота. Тільки він має силу, щоб стримати її.

Я провела пальцями по брудному волоссі й продовжила.

-- До того ж він єдина істота, яку я знаю, настільки сильна, що може поборотися з Королем Тіней. І чесно кажучи, якщо доводиться обирати між світом, яким правитиме Та-Агот і світом, який знищить Король Тіней, я обираю Та-Агота. Принаймні, наскільки я знаю, в його баченні майбутнього немає смерті й розрухи. До