Читати книгу - "Орхідей для міс Блендіш не буде, Джеймс Хедлі Чейз"

— Але спробувати можна, — озвався Феннер, запалюючи сигарету.

Вони чекали.

За десять хвилин двері розчахнулися, і детектив знову привів Анну. Він змушений був підтримувати її, бо обличчя жінки було бліде, мов смерть, а очі розширені від жаху. Вона безсило впала на стілець, закривши обличчя руками.

— То ти можеш підтвердити, що це тіло Райлі? — запитав Бреннан.

Вона зіщулилася.

— Ви — сучі сини! — промовила вона. — Як ви могли таке зі мною зробити?

Феннер підійшов до неї.

— Не дуже приємне видовище, чи не так? Це зробила з ним банда Ма Ґріссон. Ми знайшли усіх трьох: Райлі, Бейлі та старого Сема. Чудовий вихід для Ма Ґріссон; і як же, певно, сміявся Едді, коли ти повірила, що Райлі тебе кинув! На Райлі навішали все — а він давно вже лежав у землі! Чи отримала ти хоч щось із викупу? Гадаю, що ні. Усе, що ти отримала, — це роботу в дешевому стриптиз-клубі та синці він Едді. Ну, тепер у тебе є нагода зрівняти рахунок. То як ти на це, мала?

— Забирайся від мене! — скрикнула Анна. — Я нічого не знаю!

— Будь розумницею, — наполягав Феннер. — На тебе зараз нічого немає, тож тримайся від усього цього подалі. Якщо будеш із нами співпрацювати, то й ми не дамо тебе скривдити. А тепер слухай: ми хочемо знати, чи справді дівчина в клубі. Гадаємо, що так воно і є, однак маємо знати напевне. Вона ж у зачиненій кімнаті нагорі, чи не так?

Бліда і тремтяча, Анна вирячилася на нього.

— Шукайте її там самі!

— Постав себе на місце тієї дівчини, — сказав Бреннан, перехилившись через стіл. — Як би тобі було: наодинці з таким кретином, як Ґріссон? Ну ж бо, Анно, якщо ти хоч щось знаєш, скажи нам. За це передбачена винагорода в п’ятнадцять тисяч, і я подбаю, щоб ти її отримала.

— Краще застрелься! — злобно озвалася Анна. — Я ніколи не доносила копам — і ніколи цього не робитиму!

— Залиште нас на п’ять хвилин з цією малою, — попросив Феннер.

Бреннан завагався, та потім звівся на ноги — часу було обмаль. Він вийшов із кабінету, кивнувши головою двом детективам, і ті рушили слідом.

Анна звела очі на Феннера.

— Ти марнуєш свій час, — зронила вона. — Мені нічого тобі сказати.

— Гадаю, що є, — зауважив Феннер. — Так чи інакше, я маю тобі дещо повідомити. Я перевірив тебе. Бреннан не знає, що ти знімала номер у готелі «Палас» у ту ніч, коли був застрелений Елвін Хейні. Він також не знає, що ти володієш автоматичним пістолетом 25-го калібру, але він знає, що саме з такої зброї було вбито Хейні. Йому не потрібно буде багато часу зв’язати це одне з одним і видати ордер на твій арешт за звинуваченням у вбивстві — якщо я розповім йому те, що повідав тобі. У тебе було все: мотив, можливість і зброя. Якщо ти допоможеш мені, то я триматиму язик за зубами. Інакше лише натякну Бреннанові на те, що ти була в готелі тієї ночі, — і він вже займеться тобою по-справжньому.

Анна відвела очі.

— Як тобі таке? — перепитав Феннер. — Ми втрачаємо дорогоцінний час. То що, донька Блендіша у клубі?

Анна повагалася трохи, а тоді сказала:

— Не знаю напевно, але якась дівчина таки перебуває в тій кімнаті. Ніколи її не бачила, тож не знаю, вона це чи ні.

Феннер підійшов до дверей і прикликав Бреннана.

— Вона передумала, — пояснив Феннер. — Знає, що у зачиненій кімнаті тримають якусь дівчину, але ніколи її не бачила.

— А звідкіля ти знаєш, що дівчина там, якщо ніколи її не бачила? — запитав Бреннан.

— Чула, як хлопці про це балакають, — похмуро озвалася Анна. — І бачила, як Ма заносить туди постільну білизну. І ще бачила, як Слім заходить туди з пакунками із магазинів жіночого одягу.

— А тепер напруж свої мізки, — звернувся до неї Бреннан. — Як нам туди проникнути, щоб не зашкодити дівчині?

Анна здвигнула плечима.

— Самі думайте — я ж не працюю у вашій смердючій поліції. Це вже ваша робота.

— Коли клуб відчиняється, чи є якісь шанси проникнути туди сторонньому? — поцікавився Феннер.

— Жодного. У них там все дуже чітко організовано. Кожного члена клубу знають в обличчя. Доки вас не упізнають, двері не відчинять.

— Чи нема іншого входу?

— Принаймні мені про це невідомо.

Бреннан із Феннером перезирнулися. Феннер знизав плечима.

— Гаразд, — сказав Бреннан, тоді підійшов до дверей та окликнув наглядачку.

— Відведіть її в кабінет Дойла і побудьте там із нею.

— Агов! — вигукнула Анна, схоплюючись на ноги. — Ви не маєте права тут мене тримати! Послухайте...

— Ти перебуватимеш тут, поки ми не розшукаємо дівчини, — озвався Бреннан. — Виведіть її звідси!

Голосно протестуючи, Анна вийшла з кімнати. Коли її крики нарешті стихли, Бреннан зауважив:

— Вона практично нічого нам не сказала.

— Окрім того, що в зачиненій кімнаті таки тримають дівчину, — проказав Феннер, — а це може бути лише донька Блендіша. Але як ми туди потрапимо?

— Якщо маємо намір туди проникнути, — сказав Бреннан, — то мусимо бути певні, що в клубі нема відвідувачів. Тож маємо оточити клуб і не дати можливості нікому з гостей туди увійти. Клуб відчиняється десь о десятій, — Бреннан поглянув на годинник. — А зараз ще немає й восьмої. Якби нам вдалося захопили когось із банди Ґріссонів, то, може, нам би пощастило його розговорити. У клубі повинен бути інший вхід — окрім тих сталевих дверей.

Він зняв телефонну слухавку.

— Це ти, Дойле? Мені потрібен хтось із банди Ґріссонів — причому негайно. Ні, мені байдуже, хто. Якщо зможеш — привозь їх усіх, проте можна й когось одного, але швидко. Гаразд, — і повісив слухавку. — Якщо хтось із тих щурів зараз у місті, то ми їх розшукаємо. А поки нам залишається тільки чекати.

— Було б добре повідомити Блендішу, що затівається, — зауважив Феннер. — Як не як, а це його донька.

Бреннан завагався, потім махнув рукою у бік телефону.

— Гаразд, повідом йому.

Едді Шульц