Читати книгу - "Арос.Призначена вогняному дракону, Аніта Мілаєва"

глава 17.2

 

Лія

 

«Я в пастці. Йому вдалося мене знайти. Де ж Деміон, коли він так потрібен? »

Лія кинула погляд на предмети, що знаходилися поблизу, але нічого для захисту не було в зоні досяжності. Кинджал лежав на столі, і дістатися до нього можливості не було.

Дівчина різко випрямила руку, щоб потрапити своєму полонителю в сонячне сплетіння. Але, на жаль, удар не справив враження, а тільки насмішив чоловіка. Через секунду зібравши в удар всю наявну силу, Лія вдарила незнайомця в щелепу, але він спритно перехопив її руку.

-Не витрачай марно сили.

"Ну ні".

Лія ще сильніше стала відбиватися. Вона намагалася звільнити свої руки, хвицнути противника ногою. У підсумку опинилася в ще більш скрутному становищі. Чоловік навалився на неї всім тілом. Її ноги він щільно тримав своїми. Руки завів над головою.

Переслідувач нависав над Лією. Потім, трохи відсторонившись, перехопив її зап'ястя у свою долоню, звільнивши свою праву руку.

Хватка була залізною, що не дозволяло навіть поворухнути зап'ястям. Права рука повільно опустилася уздовж тіла, погладжуючи. Він провів долонею по її талії, потім рука спустилася на стегно.

- Що ви собі дозволяєте? - обурилася Лія. Сказати, що відчуття його дотиків були їй неприємні, вона не могла, але його дії обурювали.

- Точно не те, що ти так хотіла, стрибаючи до мене в ліжко при першій зустрічі, - уїдливо зауважив Рей, продовжуючи рухи рукою.

Інфанту обмацав тверді предмети, що випирали з під її одягу, і сміливо направив свою руку на розпізнавання вмісту її кишень.

Перше, що він дістав, був мішечок з золотом.

-О, ось і мої гроші! - посміхнувся Рей, відкидаючи їх на підлогу і продовжуючи огляд.

Наступним він знайшов мішечок з перлинами.

-Бачу, що ти встигла обчистити когось з вищих варунців, що моїх грошей здалося мало? - з презирством запитав глав верх.

Він висипав вміст на підлогу. Перлин виявилося більше, ніж Рею здалося з першого погляду.

-Чи це плата за ніч? Хоч хтось оцінив твої здібності. - зневажливо сказав Рей, продовжуючи діставати речі з кишень.

-Та пішов ти!

Лія хотіла плюнути йому в обличчя, але, побачивши його погляд, повний злості і готовності її придушити, передумала.

З іншої кишені її штанів він витягнув відмички і, покрутивши в руках, не розуміючи їх призначення, відкинув. І останнє, що він знайшов, була його гербова печатка.

-Як ти змогла її взяти? - запитав Рей, помахавши нею перед обличчям дівчини.

Вона невизначено знизала плечима. Як можна було втриматися, щоб не поцупити таку милу дрібничку. Лія не розуміла, що чоловік мав на увазі гербовий захист друку.

- Де Алатир? - запитав він, закінчивши обшук.

-Який ще Алатир? - не моргнувши й оком, запитала Лія.

-Не прикидайся. Ти знаєш про що я. Де він? Хто послав його вкрасти?

-Я не знаю про що ти. Може, нарешті, відпустиш мене? Чи боїшся, що знову втечу? - скептично запитала Лія, згадуючи, де каміння, які вона вкрала у провідника. Може, як кинджал стали не видимими? Згадавши про зброю, дівчина кинула погляд на стіл. Треба дістатися до нього.

Рей оцінююче подивився на лежачу під ним злодійку. Щось не поспішала вона використовувати проти нього свою магію. Питання чому? Може, як і у нього, її резерв був порожній?

Його погляд затримався на її грудях, які швидко здіймалися, на м'які лінії вигину талії. Що ж, Рей не став дивитися на її губи, інакше дії могли піти в протилежному напрямку від наміченої мети.

Чоловік встав з ліжка, відпустивши свою полонянку. Дівчина присіла, потираючи затерплі зап'ястя.

Лія остаточно прокинулася і оцінювала ситуацію, в яку потрапила. Як же він зміг її знайти? Але ж прикро, і виспатися не встигла, і шансу втекти не дали.

Чоловік взяв стілець і сів навпроти дівчини.

-Хто ти? - запитав він миролюбно. Лія недовірливо подивилася на інфанту. Здавалося, його зелені очі намагалися зазирнути в душу, підняти завісу приховування. Для нього вона загадка, яку необхідно розгадати.

"Дивне питання. Ось як на нього відповісти? Я з іншого світу, тут завдання виконую? »

- Почнімо з іншого боку. Хто підіслав тебе до мене?

- Ніхто. Я випадково опинилася у твоєму домі, - чесно відповіла Лія.

Він зло блиснув очима.

- Випадково в голому вигляді стрибнула до мене в ліжко? Випадково забралася в мій замок, обійшовши полог? Може, ти, навіть, не знаєш хто я? - хмикнув глав верх.

-Не знаю, хто ти. І знати не хочу. Я випадково опинилася у тебе, але, судячи з того, як запитав, ти дуже пишаєшся тим, ким є, - з іронією зауважила вона.

Рей схопив її за підборіддя вказівним і великим пальцем, змушуючи подивитися йому в очі.

Лія ще раз переконалася, що очі у нього зелені, знехотя зазначивши, що, коли він злиться, вони набувають малахітового відтінку.

- Як ти обійшла полог? - запитав він, продовжуючи пильно дивитися в очі.

-А він там був? - іронічно запитала Лія.

-З тобою складно, ну що ж, тоді пройдімося до мене у володіння, там ти станеш більш балакучою.

Рейгалем злився, що в поспіху не взяв кристали для відкриття порталу. Тепер доведеться йти пішки. Хоча в цьому є плюс. Рейгалем заусміхався своїй ідеї і, дозволивши крадійці зібратися, взяв її за руку.

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно