Читати книгу - "Заміж? Не піду!, Енжі Собран"

Брат пішов, недбало кинувши тіло принцеси на ліжко, подумки взявши з мене обіцянку, що я все розповім ввечері. Ледь за гостями зачинилися двері, Фоксі відкрила свої дивовижні схожі на шматочки застиглого бурштину очі:

- Хто це був?

- Мій брат, - не стала викручуватися я. - Трей тебе не видасть, можеш не переживати. А тепер розповідай, як ти опинилася в цій чоловічій обителі.

Історія виявилася простою і банальною для цього світу. Фоксі було вже двадцять три і, побоюючись її резонансу з кимось не з вищого роду, батько домовився про династичний шлюб, не поцікавившись думкою дочки і запевняючи, що він краще знає, що їй потрібно. Може й так. Тільки виходити заміж за незнайомця і жити з нав'язаним чоловіком Фоксі не збиралася. Досить, надивилася на батьків, які за ввічливо-відстороненими посмішками приховували низку нескінченних коханців. Інша річ тітка з дядьком, невидиме тяжіння між якими буквально іскрилося. І нехай в їхньому шлюбі не було дітей, але вони були щасливі.

Ось і зараз засмучена Фоксі знайшла порятунок в тітчиних обіймах. Виявилося, що в їхній родині здавна від матері до дочки передається амулет, подарований їм богинею Ніктією, яка закохавшись в простого смертного і відмовившись від шлюбу з богом, була вигнана батьком з ширяючого острова Вальхра. Ніктія з Дарелвусом знайшли притулок в будинку далекої прабабусі Фоксі та за однією з версій стали родоначальниками нової гілки роду, до якої дівчина і відноситься. Як би там не було, але роки пройшли, а амулет, що дозволяє дівчині прийняти образ хлопця, залишився. Був у амулета і один істотний недолік – ілюзія була незмінною.

Продзвенів гудок, командуючи відбій і перериваючи нашу розмову, що загрожувала затягнутися на всю ніч.

Ранок настав несподівано рано і знову під лякаюче виття сирени. Прийняла швидко душ, згадуючи вчорашню розмову з Фоксі, і лаючись на те, що не могла передбачити таку дрібницю. Навіть не подумала про заковику в цьому питанні. Хоча, здавалося б, варто було. У нашому світі у мене виникла б та ж проблема.

Папа ростив мене бійцем та маленькою принцесою одночасно. Тренування, змагання і красиві сукні - все це наповнювало моє життя з перших днів. І нехай я не завжди з цим мирилися, а іноді відверто протестувала, не розуміючи, навіщо мені, яка так мріє бути схожою на батька, всі ці рюші та реверанси. Проте варто було татові сказати: «Ти ж моя принцеса!» і я танула та з захватом вивчала абсолютно непотрібний, як мені здавалося підручник. Може, це і призвело до того, що я упустила ось цю саму сторону свого розвитку, обмежившись підручником анатомії, уроками сексуального виховання, які у нас велися від випадку до випадку, та одним єдиним фільмом для дорослих - необхідним атрибутом табірної піжамної вечірки. Тільки замість того, щоб дивився на те, що відбувається на екрані, я стежила за обличчями товаришів по нещастю, так і не зумівши зрозуміти, що цікавого в «цьому» вони знаходять...

Включила холодну воду, відганяючи спогади та спантеличуючись виглядом тієї самої деталі, що бовтається між ніг хлопців.

Кілька хвилин напружено згадувала картинки, намагаючись відтворити хоч щось схоже. Тільки зараз зрозуміла своє маленьке упущення, якщо не брати до уваги бачених в музеях статуй та підручника з анатомії, всі інші картинки не відносилися до спокійного стану цього самого органу, а хлопці тоді відверто іржали над розміром цього самого у Давида і Аполлона. Спливла в пам'яті картинка фільму, була відметена як неспроможна – відтвори я це саме в такому вигляді та  мене точно неправильно зрозуміють.

На п'ятнадцятій спробі створити ілюзію потрібного розміру та форми я здалася. Махнула рукою, вирішивши, що раз хлопці гідністю постійно міряються, то краще більше, ніж менше. Правда, тепер від цього немислимого неподобства, що випирає зі штанів, страждало моє почуття прекрасного, нагадуючи, балерунів в трико, які так вразили мене в дитинстві. Так, і ходити було незручно, але це так... дрібниці.

Не знаю, як працює ця ілюзія, але почуття було таке, ніби цей відросток сформувався з моєї плоті та крові, а не був простим оманним зображенням. Все тренування я ловила себе на бажанні почухати незручний орган, який заважав бігати. Тонку шкіру натирала несподівано жорстка тканина, викликаючи хворобливі відчуття, а ходити доводилося буквально виставивши вперед яйця. Н-да, нелегке та непоказне життя простого мужика...

До кінця тренування всі мої думки були тільки про цей самий відросток, що несподівано виявився таким проблемним. Я навіть зрозуміла, чому чоловіки ходять розчепіривши ноги та тільки в крайніх випадках б'ють один одного по яйцях – це реально боляче. Весь спектр відчуттів змогла пізнати, впавши на колоду та побіжно зачепивши це саме. Мало не завила від спалаху фантомного болю, але вчасно нагадала, що як би там не було, а нервових закінчень я там собі не споруджувала і боляче мені бути не повинно. Не повинно, я сказала!

Холодний душ кілька протверезив, але голова настільки перейнялася співчуттям до бідних хлопців, що я навіть цікавості до їх оголених фігур не виявила.

Вийшовши з кабінки, зіштовхнулася з кимось в дверях.

- Дивись куди преш, - пирхнув незнайомець, утримуючи мене двома сильними руками.

Очі швидко пробігли по м'язистому тілу, відшукали об'єкт вивчення, що найбільше тривожив мене в цей момент.

- Треба ж маленький, як..., - пробурмотіла подумки, розуміючи, що свій уявний атрибут я неабияк перебільшила і з приголомшуючий незручністю почула свій бас та гучний глузливий регіт на всі боки. - Упс, прости, задумався, - підняла очі, стикаючись поглядом з уже знайомим переростком, що не давав проходу Фоксі в їдальні. І готовий був розірвати мене на шматки зараз: - А ... це ти. Не чекав, не чекав…, - скрушно похитала головою. - Це так трагічно ..., - додала проникливо та співчутливо, не встигнувши вчасно прикусити язик, що вирішив потренуватися в словесних дуелях, - що ми постійно стикаємося.