Читати книгу - "Нестерпно ненавиджу (кохаю), Ксана Рейлі"

Мені дуже хотілося зустрітися з Ліною чи Дмитром і поговорити. Та цих два тижні були для мене дуже складними. Через постійні проблеми, я зовсім забула про навчання. Довелося нашвидкоруч доробляти проекти, а також здавати всі недоробки. Залікова сесія нарешті закінчила, але розпочались екзамени. Перші, звісно, були дуже хвилюючими, але здала я їх досить непогано. Сьогодні у нас був останній екзамен. Ну а потім на мене чекає цілий місяць свободи у вигляді канікул. 
— Ми вільні! — радісно закричала Єва і почала розмахувати заліковкою, коли ми вийшли з аудиторії. 
— Нарешті!— сказала я і посміхнулася.
— Ну то що, йдемо святкувати здачу останнього екзамену?— спитала у мене дівчина.
— Навіть не знаю.— розгублено відповіла я.
Все ж таки у нас з мамою зараз не надто хороше становище, щоб я могла дозволяти собі різні святкування. Звісно, мені б хотілося, але я не можу просити в мами грошей, яких у нас просто нема.
— Єво, ну ти ж знаєш, що я зараз у скрутному положенні.— почала відмовлятись я.
— Якщо ти хвилюєшся через гроші, то не варто. Я все заплачу.
— Навіть не думай про це.— відповіла я.— Твоя мама і так нам підшукала квартиру та грошей дала. Я не можу тепер ще й в тебе брати.
— Але як не відсвяткувати першу здану сесію?— ображено сказала дівчина.— Не розумію, чому ти відмовляєшся? 
— Єво, давай так, — мовила я.— Коли у мене будуть свої кошти, то ми обов'язково відсвяткуємо. Можливо це буде на канікулах, а може і пізніше, гаразд?
— Добре. Я просто думала, що ми з тобою так відірвемось сьогодні в клубі!— сказала подруга, коли ми йшли до виходу.
— Ми ще добряче відірвемось, але не цього разу.— відповіла я та посміхнулася.
Але посмішка моя була недовгою. Вже на стоянці я помітила Влада, який стояв біля свого автомобіля. Поруч були Артур та Ігор. Напевно в них теж був сьогодні якийсь екзамен. Я різко обернулася і подивилася на Єву.
— Напевно я сьогодні піду пішки.— повідомила я подрузі.
— Не дурій!— сказала вона.— Я ж обіцяла, що відвезу тебе, значить так і буде. Тобі до вашої квартири годину йти, а зараз ще й так холодно.
— Але там Влад і я не хочу, щоб він мене побачив.
— Тобі не пощастило. Я вже давно тебе помітив.— почула я за спиною голос хлопця. 
— Навіть не знаю, чи радіти мені, що ти за декілька секунд встиг мене побачити.—  відповіла я і повернулася до нього обличчям.
— Нам треба поговорити.— мовив Влад і подивився мені прямо в очі.
— Здається, що я вже все тобі сказала.
— Дано, я вже тобі пояснював і можу ще раз це зробити.
— Не треба!— перебила я його.— Не хочу слухати, як сильно ти хвилювався за свою матір. Я вже це чула і з мене досить! 
— Тобі складно мене зрозуміти?— спитав хлопець і нахмурився.
— А тобі?— різко сказала я.— Скільки раз я говорила, що дуже шкодую про той вчинок, а ти все одно жив лише ненавистю до мене. 
— Це неправда!— заперечив він.
— Помста! Помста! Помста!— закричала я.— Тільки це було в твоїй голові!
— Так!— теж крикнув хлопець.— Спочатку я тебе ненавидів і хотів, щоб ти страждала. Так, в моїй голові були думки тільки про помсту. Але ти зовсім не знаєш, що було в моєму серці.
— Не знаю?— спитала я і гірко посміхнулася.— Пусто... В твоєму серці чорна і глибока дира, а знаєш чому? Тому що в тебе його просто нема! 
— Он значить, як ти думаєш!— він якось ображено подивився на мене.— Тобто ти вважаєш, що в мене нема до тебе почуттів?
— В тебе ні до кого нема почуттів, тому що ти думаєш тільки про себе самого. 
— Справді? Та я весь цей час хвилювався за тебе. Чи ти думаєш, що коли твоя мама запропонувала цю домовленість я одразу ж погодився? Вона була проти наших стосунків та ще й шантажувала, що про все розповість мамі, але я все одно був зі мною. 
— Ти був зі мною, тому що так було потрібно тітці Каті! От і все!— голосно сказала я.
Емоції переповнювали мене повністю. Мені хотілося кричати на весь світ про те, як сильно я його ненавиджу. Але серце зрадницьки нило від важкого болю.
— Це було лише частиною правди. Так, твоя присутність дуже допомогла моїй матері. Але в більшості це все було, тому що я так хотів. Мені потрібно було, щоб ти була поруч.
— Ти так хотів? Звісно, все має бути так, як ти цього забажаєш. Але тепер ні!— сказала я і розвела руками.— Та твоя тупа гра закінчилася і я більше не хочу тебе бачити. 
— Я лише хотів, щоб ти мене зрозуміла.
— Та я навіть не знаю тебе. Не здивуюся, якщо це ти розповів Ліні справжнє ім'я моєї матері.— сердито сказала я.
— Що?— здивувався хлопець.
— А як по-твоєму Дмитро дізнався про нас? Напевно Ліна розказала, а вона в свою чергу дізналася від тебе.
— Ти хоч розумієш в чому мене звинувачуєш?— голосно закричав хлопець.— Чи ти тепер у всіх своїх бідах будеш шукати мою причетність?!
— Буду, тому що я зовсім не довіряю тобі.— сказала я і відійшла від нього на декілька кроків. — Навіть якщо ти заради мене гори звернеш, я не буду тобі вірити. 
— А знаєш, що? Хай буде так!— впевнено сказав хлопець з якимось розчаруванням.— Навіщо я взагалі ось тут принижують перед тобою? Намагаюся вибачитися? Хочеш гратися в слідчого і нажити собі проблем — грайся! Що хочеш роби, мені байдуже!
— От і добре!— швидко випалила я,— Тому що ми сьогодні з Євою йдемо в клуб!
Я взяла Єву за руку і потягнула до її машини. Весь цей час Влад і його друзі спостерігали за мною. Та і взагалі нашу розмову слухало пів університету. Та мені якось байдуже. 
— Ми дійсно йдемо сьогодні в клуб?— посміхаючись сказала Єва.
— Так, йдемо.— відповіла я.— Як тільки в мене будуть гроші, то я тобі їх віддам.
— Перестань. Поговоримо про це іншим разом.
— Як же він мене вибісив!— сказала я і подивилася у вікно.
— Я бачу, але він тебе кохає, Дано. — заговорила Єва і подивилася на мене.
— Не говори дурниць!— обурилась я.— Він навіть не знає, що це за відчуття таке.
— А ти знаєш?— спитала подруга.
— Що це ти за допит влаштувала?— сердито сказала я.
— Добре, вибач.— відповіла Єва і посміхнулася. 
Коли я прийшла додому, то мами ще не було. Зараз вона довше працює на роботі, щоб хоч щось заробити. Я вирішила приготувати вечерю. Вибір був не надто великий, бо доводиться економити на всьому. Тому я поставила кип'ятити воду на макарони, а також розігріла сковороду для соусу. Приготування не зайняло багато часу і вже за сорок хвилин все було готово. Ці розмови мене так втомили і розлютили, що я ще досі перебуваю під емоціями. Якраз по закінченню приготування повернулася мама. 
— Мммм, як пахне!— почула я її голос з коридору.— Ти щось приготувала?
— Так, щойно.— відповіла я.
— Добренько, я тоді біжу мити руки. В мене для тебе є прекрасна новина.
Останнім часом мама поводилась так, як і раніше. Я була цьому дуже рада, бо встигла скучити за такою її стороною. Здається, вона змирилася з тим, що всі дізналися її правду. На відміну від мене, тому що я досі не можу повірити, що все це така жахлива реальність. Та ще й розлучення батьків. Я думала, що тато оговтається та передумає, але вже через тиждень після переїзду я побачила маму з листком паперу про офіційне розлучення. Мама стримувалась, щоб не заплакати і , вагаючись, підписала, але я все одно знала, що їй боляче. 
Я розкинула вечерю нам по тарілках, і поставила на стіл. Мама повернулася в піднесеному настрої і сіла на стілець.
— Наталя запропонувала мені бути головним дизайнером у її майбутній колекції.— захоплено сказала мама.
— Ого, це чудова новина!
— Так. Я ,звісно, трішки хвилююся, але я така щаслива. В мене ще з дитинства була мрія створити власну колекцію. Вона буде під моїм іменем, уявляєш?
— Я дуже рада.
Мама з такою радістю розповідала про свої плани, а я вперше бачила її такою щасливою. Напевно, весь цей час їй було не так легко, як здавалося. Нарешті вона зможе здійснити свою маленьку мрію. 
— Ну і як там твій останній екзамен?— згодом спитала у мене мама.
— Все добре. Здала на четвірку. Добре, що хоч трійок не було. — відповіла.
— Ти у мене розумничка. Не зважаючи на стільки проблем, все одно не полишила навчання. Я дуже хвилювалася, що ти через це все зруйнуєш своє життя.
— Знаєш, я тут подумала і вирішила влаштуватися кудись на роботу.— сказала я.
Мама здивовано подивилася на мене і невдоволено похитала головою.
— Цього не буде.
— Але чому? Я вже доросла і можу самостійно забезпечувати себе.
— Я знаю, що таке працювати у вісімнадцять років і ,повір мені, це не так легко, як здається. Тобі прийдеться обирати: або навчання, або робота. — сказала мама і пильно подивилася на мене.— Я хочу, щоб ти вчилася і здобувала професію, а не думала, як забезпечувати себе. В мене зараз багато робити і я буду старатися. В нас будуть гроші, тому не навіть не думай про це. 
— Але ж ми стільки винні Наталії і у мене цього семестру не буде стипендії. 
— Гроші в Наталі брала я, значить віддавати теж буду я.— сказала мама.— Тим більше в мене має бути зарплата за грудень. Та ще й твій батько сьогодні дав гроші.
Вона витягнула з сумки якийсь конверт і передала мені. Я подивилася в його вміст і там була значна сума.
— Ти бачилась з ним?— спитала я.
— Ні, Кіра приходила до мене на роботу і принесла. Я хотіла віддати їй їх назад, але потім подумала, що може тобі знадобляться. Твоєму батьку стало соромно за те, що вигнав дружину і доньку без копійки, тому і вирішив поділитися з нами. 
— То може ми віддамо борг?— запропонувала я.
— Ні. Ці гроші твої і я не буду їх чіпати. Свій борг я віддам зі зарплати. 
— Мені не потрібна така сума!
— Це тобі зараз непотрібно! А згодом може і знадобиться. От ти сьогодні йдеш з Євою святкувати здачу екзамену, то і візьми собі.
— Звідки ти про це знаєш?— здивувалась я.
— Я бачила сьогодні Єву. Вона заходила до нас в салон. Сказала, щоб я проконтролювала тебе і перевірила, що ти точно підеш. — сказала мама.
— Але я не можу. Ці гроші— це якось...
— Тобі дав їх батько,тому можеш сміло витрачати. 
— Добре.
Не хотілося мені вибиратися в клуб, але Єва змусила мене одягнути плаття. Не знаю чому, але сьогодні я взяла яскраво-червону сукню. Довелося довго посидіти з макіяжем, бо вперше за довгий час я фарбувала чорні стрілки. Спочатку мені ніяк не виходило, але після декількох спроб я любувалася тим, які вони у мене рівні. 
Мама оцінила мій образ і сказала, що я буду сильно привертати увагу. Я лише фиркнула на її слова і попрощалася.
Єва чекала мене під будинком, але була на таксі. Ми сіли в машину і поїхали в місцевий клуб. 
Коли ми приїхали, то людей вже було досить багато. Спочатку Єва запропонувала випити, а потім потанцювати. Після декількох шотів я відчула себе більш розкуто. Ми пішли на середину зали і я повністю віддалася музиці. 
Через деякий час я помітила, що біля мене почав крутитися якийсь хлопець. Він виглядав досить непогано, тож я посміхнулась йому. Напевно для нього це була згода, бо вже в наступний момент ми стали танцювати разом. Єва теж не відставала і знайшла собі якогось хлопця. Вже на наступній пісні вони почали цілуватися, а я швидко відвернулася. Не люблю дивитися на таке. Коли я повернула очі, то побачила Влада. Він стояв трохи далі в темному куточку, але я впізнала його. Чи то може вже мої п'яні очі придумали його образ? Звідки він би дізнався, що ми тут? Напевно прийшов розважитися з якоюсь дівкою. Мій кавалер теж захотів мене поцілувати, але я культурно відмовила, витягнувши руку. В один момент мені хотілося з ним поцілуватись, щоб Влад приревнував, але я вирішила не опускатися до такого рівня. Хлопець зрозумів, що не зможе нічого від мене отримати, тож знайшов собі нову пасію. Я побачила, як до Єви підійшов розлючений Артур і вирвав її з хватки того хлопця. Вона великими очима дивилася на нього, а він потягнув її за руку. Той хлопець вирішив втрутитися і вже в наступний момент лежав на підлозі. Артур почав його бити, але Влад відтягнув його. Єва з жахом витріщалася на цю бійку, а я аж відкрила рот від здивування. Артур ще крикнув декілька нецензурних слів тому хлопцеві, а потім потащив Єву до виходу. Я залишилась стояти під прискіпливим поглядом Влада. Я думала, що він мені щось скаже, але хлопець лише похитав головою і пішов геть. Схоже мені сьогодні доведеться додому добиратися самій. Добре, що я хоча б послухала маму і взяла гроші батька. Спочатку я захотіла піти у вбиральню, але коли зайшла, то відразу ж пошкодувала про це. Біля дзеркала стояла Світлана і фарбувала свої губи червоною помадою. 
— Ох, а я все думала, коли ми з тобою ще раз побачимось?— сказала дівчина і подивилася на мене у відображенні. 
— У мене нема ніякого бажання з тобою розмовляти.— відповіла я.
— Прийдеться, дорогенька.— мовила Світлана.— Бо я дуже сильно хочу відкрити тобі очі...