Читати книгу - "Бездоганна наречена, або Страшний сон проректора, Ольга Обська"

— Він завтра повернеться до академії, — Тереса знала це напевно.

— Чудово. Головне якомога швидше обручку знайти.

— Ти тут, у вежі, саме для цього? Ти її тут загубила?

— Це найімовірніше місце.

— Виходить, ти тут раніше бувала?

— Бувала ... — очі Габі наповнилися тугою.

— Але як? Зазвичай викладачі замикають вежу на магічний замок.

— Один з них дав мені код. Я знаю, як відімкнути вежу.

— Дав код? Навіщо?

Тересі здалося, вона знає, якою буде відповідь.

— Він призначав мені у вежі таємні побачення. Ми тут із ним зустрічалися.

Таємний наречений Габі — один із викладачів академії? Оце так-так.

— Я шукала обручку в кімнаті з каміном. Думаю, впустила її саме там... Коли втрачаєш голову, неважко й обручку загубити...

У голосі Габі знову проскочили сумні нотки.

— Я думала, сьогодні у вежі буде безлюдно, — продовжила вона. — Вежа порожня майже завжди, чи не так? Але мені не пощастило. Саме сьогодні тут багатолюдно. Коли зрозуміла, що хтось іде, сховалась до шафи. Зважилася вийти, лише коли всі звуки стихли. Але вийти не встигла — щось зачепила і підлога зникла з-під ніг.

Габі розповіла, як спочатку кликала на допомогу, але невдовзі зрозуміла, що звуки з підвалу навряд чи хтось почує. Тоді вирішила насамперед обмацати стіни — здогадалася, що десь має бути вимикач. Не може бути, що таємна кімната не обладнана світлом.

А Габі — молодець, відважна. Не розгубилася, не впала в паніку. І це при тому, що в неї не було, як у Тереси, впевненості, що нічого поганого статися не повинно.

Удвох їм тим паче було не страшно. Тереса розповіла про Луказа, який блукає десь у вежі. Рудий пройдисвіт, хоч би яким зазнайкою не був, хлопець надійний. Чомусь Тереса була в цьому певна. І якщо досі він не впав до них, значить, робить інші, більш дієві, спроби допомогти.

Якийсь час Тереса та Габі просто чекали. Але чекати і нічого не робити — заняття невеселе. Тож вони знову почали штовхати спинами двері. Ну а раптом пощастить? Вони давили щосили, упираючись ногами в підлогу. Хоча що для масивних дверей, зачинених, імовірно, на магічний замок, дві мурашки?

Проте раптом двері взяли і з легкістю відчинилися. Як? По інерції вони обидві полетіли спинами в отвір, що утворився.