Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

Як тільки я зайшла в будинок батька, то одразу ж помітила його важкий погляд. Він міцно стиснув губи в пряму лінію та похитав головою. Я не знала чи захоче тато прийняти мене назад. Відчувала, що в цій ситуації підставила його теж. Він мовчки кивнув мені. Я зрозуміла це, як запрошення, тому одразу ж побігла до своєї кімнати. Втомлено лягла на ліжко, навіть не роздягаючись. Сльози все ще текли по щоках від невимовної образи. Я довгий час пролежала на ліжку, перебуваючи у своїй самотності. Потім все ж піднялася та зняла з себе пальто. На вулиці вже встигло стемніти. Я декілька хвилин дивилася у вікно, а потім знову лягла на ліжко, накриваючись ковдрою. Мені тут було не зручно. Бракувало м'якого тіла поряд, рідного тепла та запаху. Я важко видихнула і взяла у руку ту машинку. Серце знову боляче стиснулося, коли я пригадала його погляд, повний ненависті. І тепер я теж ненавиділа його не менше. Я вдарила пальцем колесо машинки, і воно покрутилося. Це допомогло мені трохи заспокоїтися, тому я просто лежала і бавилася машинкою, наче маленька дитина. Тихий стукіт у двері змусив мене зупинитися.

— До тебе можна? — спитала Аріна, заглядаючи всередину.

І хоч мені хотілося побути наодинці, я все ж кивнула. Сестра усміхнулася та зайшла до кімнати. У неї в руках була таця з двома горнятками.

— Зробила твоє улюблене какао, — сказала вона.

Аріна поставила тацю на тумбочку біля ліжка, а сама лягла біля мене. Я помітила, що вона була в смішній теплій піжамі з єдинорогами. Сестра простягнула мені горнятко з какао. Я сіла на ліжку, спершись до спинки. Все ж прийняла напій, хоча мені у цей момент зовсім не хотілося нічого. Тепла посудина зігріла мої руки. Я кинула швидкий погляд на машинку, що лежала тепер уже на моїх колінах.

— Що сталося? — спитала сестра. — Він вигнав тебе з дому?

— Сама пішла, — тихо відповіла.

— Це через те, що опублікували ваш договір?

— Він думає, що це я.

— Що? — скрикнула Аріна, не приховуючи свого здивування.

— Мене добряче підставили, — сказала я. — Усе виглядає так, наче я продала цей договір у журнал і підставила цим Гордія. Він повірив у це. Я намагалася пояснити, але все марно. Завтра подам заяву на розлучення.

— Мені шкода, що так сталося. Думала, що між вами кохання.

— Кохання? — Я глянула на Аріну та гірко усміхнулася. — Кохання завжди приносить лише біль. Не закохуйся, Аріно. Краще ніколи не закохуйся.

— Це не в моїх правилах.

Вона підморгнула мені, усміхнувшись. Я зробила ковток какао, яке було занадто солодке. І хоч я завжди любила його раніше, зараз мені хотілося чогось міцнішого. У голові було так багато думок, тому я точно знала, що не зможу заснути цієї ночі.

— І що ти будеш тепер робити? — поцікавилася сестра.

— Не знаю, — відповіла я та знизала плечима. — Розлучуся якнайшвидше, а тоді повністю займуся кар'єрою.

— Ти не будеш шукати того, хто підставив тебе?

— Навіщо? Гордій поставив між нами крапку, а я не збираюся більше виправдовуватися перед ним. Якщо він думає, що це я, то нехай так буде.

— Ти ніколи не здаєшся, Поліно. Чому робиш це зараз?

— Я не здаюся, а всього лише розриваю усі зв'язки з тим, хто зробив мені боляче. І це правильне рішення.

— Гордій теж кохає тебе, — тихо сказала сестра. — Думаю, що йому боляче не менше.

— Якби він справді кохав мене, то повірив би, — сказала я. Мені захотілося перевести тему, тому спитала: — Тато злиться?

— Він шокований, — відповіла сестра. — Йому здавалося, що ваш шлюб справжній. Думаю, що він чекатиме від тебе пояснень.

— Я так сильно втомилася усім усе пояснювати, Аріно. Мене ніхто не чує, ніхто не вірить мені, ніхто не підтримує...

— Я з тобою! — Вона поклала свою долоню на мою руку. — І завжди буду поряд. Навіть сьогодні вночі.

Це змусило мене засміятися. Вона зібралася спати зі мною?

— Як у дитинстві? — спитала я, глянувши на неї.

Аріна усміхнулася та кивнула. Ми допили какао, а після цього обоє лягли разом у ліжко, накриваючись ковдрою. І хоч це було максимально дивно, адже ми уже дорослі дівчата, але з нею мені все ж було спокійніше. Уже через деякий час я почула її мирне дихання. Вона міцно заснула, а я продовжувала дивитися у стелю. Потім я заплющила очі, намагаючись заснути, але Аріна вирішила інакше. Вона спершу сопіла, потім хропіла, а після цього важко дихала просто біля мого вуха. Здається, безсонна ніч мені таки гарантована. І тільки я спробувала знову заснути, як Аріна почала штовхатися своїми ногами в різні сторони. Я втомлено закотила очі та видихнула. Залишити її у своєму ліжку — це явно була помилка.

Наступного ранку я одразу ж почала збиратися, щоб віднести заяву про розлучення до суду. Я надягнула на себе перші-ліпші штани та блузку. В мене не було жодного бажання фарбуватися, тому я вирішила не наносити макіяж. Швидко розчесала волосся та побігла на перший поверх. Мені хотілося якнайшвидше покінчити з цим шлюбом. Треба вирішити все так, щоб процедура розлучення була максимально швидкою. Мене страшенно боліла голова, бо я не спала усю ніч. Я швидко зробила собі каву, щоб хоч трохи зібратися з думками та прийти до тями. Коли сиділа на кухні та пила гіркий напій, то побачила батька.

— Доброго ранку! — привіталася я першою.

Трохи нервувала, бо тато точно не був задоволений тією ситуацією, що склалася.

— Привіт! — сказав він і легко погладав мене по голові.

Я розслабилася від його дотику. Його очі тепло дивилися на мене, наче він розумів мій біль. Можливо, бачив, що я страждаю. Тато опустився на стілець навпроти мене.

— То це все було фіктивно? — спитав батько.

— Так, — зізналася я. — З самісінького початку. На весіллі з Ігорем я випадково підслухала його розмову з Юлею. Дізналася, що він зраджував весь цей час мені з нею, а також був зі мною лише для того, щоб отримати посаду у твоїй компанії. Я розсердилася та втекла з весілля. Дорогою мене підібрав один хлопець. Він запропонував мені фіктивно вийти заміж за Гордія. Йому потрібна була наречена, щоб отримати спадок дідуся, а дівчина кинула його перед церемонією. Я хотіла отримати більше популярності, а також помститися Ігорю. Мені було боляче тоді. Вирішила погодитися, але не встигла розповісти тобі правду про це.

— А потім я відмовився слухати тебе, — сказав тато, а я кивнула. — Мені здавалося, що між вами справді є щось справжнє. Гордій переконав мене у тому, що кохає тебе.

— Коли? — спитала я, глянувши на батька.

— Розмова в моєму кабінеті. Гордій казав, що ти для нього особлива дівчина, що він ніколи не зустрічав таких раніше і що він хоче прожити з тобою все своє життя, створити сім'ю.

— Він брехав.

— Мені так не здалося.

Тато уважно подивився на мене своїми блакитними очима. Його погляд опустився до моїх рук, що надто міцно стискали чашку з кавою. Мабуть, він помітив мою схвильованість.

— З Гордієм тепер уже все покінчено, — сказала я та піднялася зі стільця. — Ми остаточно вирішили розлучитися. На цьому кінець.

Батько кивнув, а я поспішила до виходу. Та все ж совість змусила мене зупинитися. Я оглянулася на тата.

— Вибач, — сказала я, — за те, що весь цей час брехала тобі. Мені не варто було погоджуватися на ту пропозицію з цим шлюбом. Не варто було прикидатися перед тобою. Мабуть, я тепер відплачуюся за свою брехню своїми стражданнями. Це була величезна помилка.

— Те, що ти вийшла за нього заміж? — спитав тато.

— Те, що я закохалася в нього, — відповіла тихо та поспішила на вихід.

***

— Де він? — знервовано спитала я та глянула на свій годинник.

Я стояла в коридорі суду та схвильовано намотувала круги. Гордія досі не було, хоча він мав з'явитися ще п'ятнадцять хвилин тому. Коли я подала заяву на розлучення, то суд призначив розгляд на п'ятницю. Він знав про це, бо я вирішила переконатися точно і написала йому повідомлення особисто. Окрім цього мав прийти лист зі суду. То чому тоді його нема?

— Ти можеш перестати маячити перед очима? — сказала Аріна, глянувши на мене. — Мене зараз знудить.

Я закотила очі та поправила свій піджак зеленого кольору. Для такої події я обрала діловий образ. Це ще не було остаточне розлучення, а всього лише розгляд заяви. Якщо обидві сторони домовляться між собою, то розлучення пройде в максимально швидкі терміни. Але Гордія нема! Він просто таки не прийшов. Мабуть, через перегони. У неділю ж останній етап чемпіонату. Звісно, він хвилюється за це більше. Такий зайнятий, що навіть не зміг годину часу приділити нашому розлученню!

— Не можу! — роздратовано сказала я та витягнула свій телефон. — Зараз напишу йому. Безсовісний.

Я відкрила наше з ним листування, надрукувала довжелезне повідомлення з претензіями щодо його відсутності та надіслала йому. У мене все ще була надія, що він таки прийде сьогодні.

— Напевно, Гордій не хоче розлучення, — мовила Аріна. — Інакше б точно уже був тут.

— Не сміши мене, — буркнула я, склавши руки в боки. — Він всього лише пошкодував трохи часу. Мабуть, ганяє десь на стадіоні, бо перегони ж на першому місці!

Я невдоволено бурчала собі під ніс, а сестра втомлено сиділа на лавці. Розуміла, що їй тут нудно, але мені справді хотілося якнайшвидше покінчити з Гордієм. За цей тиждень, що я вдома, він жодного разу не поцікавився моїм життям. Здається, між нами тепер справді велика жирна крапка.

— Даремно ти макіяж наносила, Поліно! — сказала сестра та дивно усміхнулася. — Ще й так причепурилася, одягнулася красиво. Хотіла вразити Гордія, щоб він відмовився розлучатися з тобою?

— Аріно, замовчи! — пригрозила я. — Ти так кажеш, наче я не хочу цього розлучення.

— Бо ти не хочеш.

— Хочу!

Вона закотила очі, а я роздратовано фиркнула. Так, в глибині душі мені справді не хотілося розлучатися з Гордієм. І частинка мене раділа, що він не прийшов, але все ж я була надто ображена на нього. Цей хлопець зробив мені дуже сильно боляче. Таке важко пробачити. Принаймні, я не готова це зробити.

— Він не прийде, — почула за спиною чоловічий голос.

Я здригнулася та швидко оглянулася назад. Переді мною стояв дідусь Гордія. Що він тут робить? Я здивовано подивилася на нього, бо точно не очікувала його побачити тут. Вмить з'явилося відчуття сорому та провини. Я весь цей час брехала йому, прикидалася. Ми з Гордієм грали в дуже нечесну гру, за що обом довелося поплатитися.

— Що ви тут робите? — спитала я, насупившись. — Це він вас прислав?

— Ні. Я сам захотів зустрітися з тобою, Поліно.

— Ем... Мені варто попросити у вас пробачення, — почала я. — Це було неправильно з моєї сторони.

— Що саме?

— Брехати вам, прикидатися перед вами, вдавати, що ми справжнє подружжя. Це здавалося мені цікавою грою, але... Вона закінчилася надто жорстоко для мене ж самої. Як і для Гордія, мабуть.

— О, так! — погодився чоловік. — Він дуже страждає. Я сказав йому, що це я підставив тебе.

— Що? — здивувалася я. Для чого йому захищати мене перед Гордієм? Це було дивно. — Навіщо ви сказали це?

— Бо це правда, — просто відповів він.

Я відкрила рота, а моя щелепа ледь не відпала. Це жарт такий? Тобто... Я правильно щойно зрозуміла? Це не Діана, не матір Гордія, не Ігор та Юля, а дідусь підлаштував усе?

— Ви ж це несерйозно зараз? — тихо спитала я.

— Абсолютно серйозно, — відповів він. — Чому ти дивуєшся?

Гордій старший повільно опустився на лавку. Аріна ж добряче відсунулася від нього. Вона була не менше здивована, аніж я.

— Ви з самого початку обманювали мене, — почав чоловік, — прикидалися закоханими, намагалися переконати мене у своїх почуттях. Ви вважали мене дурнем?

Дідусь примружив очі, дивлячись на мене. Я могла б відчувати сором за свої вчинки, але зараз я відчувала ненависть до нього.

— Коли ви дізналися? — поцікавилася я різким тоном.

— З самісінького початку. Мені здалося підозрілим те, що на весіллі не було нікого з твоїх родичів, чи друзів. Ви з Гордієм поводилися так, наче незнайомці. З кожною зустріччю з вами я все більше переконувався у цьому. Неважко було пошукати про тебе інформацію. Виявилося, що у той день ти повинна була вийти заміж за іншого, але втекла з весілля. Я довго думав, і дійшов висновку, що у вас таки фіктивний шлюб. Іншого пояснення не могло бути. Я спостерігав за вами. Мені було цікаво, як довго це протягнеться.

— Протягнеться що? Наші стосунки? — холодно спитала я.

— Ваша брехня, — відповів дідусь.

— Ви тому не повернулися до Англії?

— Мені дуже подобалася ваша гра, Поліно. Я чекав, коли ви зламаєтеся. Якби поїхав звідси, то ви б у той же день роз'їхалися по різних домівках.

— І ви чекали більш як три місяці, щоб підставити мене? Чому не дочекалися закінчення терміну?

— Тоді б Гордій виконав нашу з ним домовленість.

— Ох, це ви про свій спадок! — сказала я та засміялася. — Знаєте, я чекала такої підлості від будь-кого, але не від вас. Навіщо було підставляти мене? Ви могли поговорити з нами та впевнено сказати, що усе знаєте. Для чого був цей цирк?

— Цирк — це те, що ви брехали усім стільки часу. Я хотів провчити вас.

— Ви задоволені? — Я гордо підняла голову. — У нас з Гордієм починало складатися по-справжньому, але ви усе зруйнували.

— Це була перевірка, Поліно. Ви говорили про таке неймовірне кохання, але не витримали навіть легкого непорозуміння.

— Легкого непорозуміння? — майже закричала я. — Ви підставили мене! Ви змусили Гордія повірити тим фотографіям... А Ігор? Це теж ваших рук справа?

— Твій колишній наречений виявився дуже ласим до грошей. Він так легко знайшов той договір та ще й дуже ефектно поцілував тебе на камеру.

— Так! Безперечно це шоу було дуже яскраве. Особливо воно сподобалося Гордію. Я розумію, що вас зачепило це, але ви не мали права гратися нашими долями, вирішувати за нас!

— Я нічого не вирішував за вас, — спокійно сказав чоловік. — Ви могли поговорити та розібратися в усьому, але ви вирішили, що краще буде звинувачувати одне одного.

— А як би ви зробили в такій ситуації? — спитала я, ледве стримуючи свою злість. — Ви б повірили своїй дружині, якби її так підставили? Вислухали б?

— Можливо, спробував би.

— Можливо, — повторила я та кивнула головою. — Чоловіки у вашій сім'ї, мабуть, дуже люблять робити боляче жінкам. Тільки знаєте, не я мала б страждати в цій ситуації. Моя помилка лише в тому, що я погодилася на цей шлюб та ще й закохалася у Гордія. Ось це проблема!

— Він страждає не менше. Я б міг помилятися, але бачу точно, що він кохає тебе.

— Як мило! Тільки мене це вже зовсім не цікавить. Я ненавиджу його. І вас! Вас теж ненавиджу. Чому він не прийшов сюди? Я хочу розлучення якнайшвидше.

— Сумніваюся, що Гордій захоче розлучатися з тобою, — сказав чоловік.

— Ще краще! — Я вдарила долонями по своїх ногах. — Ви знущаєтеся з мене? Чи може, він планує ще три місяці тримати мене в заручниках того договору, щоб стати вашим спадкоємцем?

— Він відмовився від спадку, — мовив Гордій старший. — І від мене тебе. Мій внук дуже розлючений через те, що я нібито зруйнував йому життя. У пориві емоцій він сказав мені, що більше не хоче знати мене. Мабуть, ти таки для нього багато значиш, Поліно.

— Як же мене це дістало! — втомлено сказала я та похитала головою. — Вся ваша сім'я огидна мені.

— Ти маєш право так думати. Та все ж я тепер знаю точно, що не даремно зробив таку провокацію.

— Що ви маєте на увазі?

Я примружила очі, а на його обличчі чомусь з'явилася задоволена усмішка. Виявляється, весь цей час він грав у свої ігри, про які ми з Гордієм навіть не здогадувалися.

— Тепер я впевнений у ваших почуттях одне до одного, — відповів чоловік, — у тому, що мій внук заслуговує стати моїм спадкоємцем, адже він навіть готовий відмовитися від нього. Я завжди хотів, щоб він знайшов у житті інші цінності, аніж гроші та автомобілі. Ти змінила Гордія, Поліно. Він став таким, яким я хотів його бачити завжди.

— І так ви віддячили мені? Підставили мене та змусили його розбити мені серце?

— Я всього лише провчив вас. Наслідки цього мене не стосуються. Як я говорив раніше, ви могли інакше вирішити цю проблему, але ви ще поки надто молоді.

— Думаю, що розмову можна завершувати, — сказала я. — Дякую за те, що зруйнували моє життя. Я тепер ненавиджу вас не менше, аніж Гордія.

— Ненависть здебільшого стоїть на рівні з любов'ю. То яка чаша ваг таки переважає, Поліно?

Я замовкла, дивлячись на нього. Мені не вірилося, що цей чоловік зіграв з нами у таку жорстоку гру. Ми недооцінили його. Він весь цей час був гравцем, а ми з Гордієм — всього лише фігурки на шаховій дошці, які навіть не зрозуміли, як вибули з гри.

— Розгляд заяви перенесли на наступний тиждень, — заговорила біля мене Аріна.

Я вже і забула про її присутність. Я кивнула їй, а тоді подивилася на Гордія старшого.

— Чули? Передайте цю інформацію своєму внукові, будь ласка, — серйозним тоном мовила я. — Якщо він не прийде наступного разу, то я вимагатиму від нього розлучення вже у суді. На цьому все! Сподіваюся, що ми більше з вами ніколи не побачимося.

Я розвернулася на підборах, щоб якнайшвидше піти геть звідси. Старий ідіот, який зробив нас з Гордієм ще більшими ідіотами.

— Ти не прийдеш на фінал чемпіонату? — спитав він за моєю спиною.

Це змусило мене зупинитися. Якщо він думав, що я пробачу йому чи Гордію, то дуже сильно помилявся. Ця історія рано чи пізно закінчиться в залі суду, коли ми обоє підпишемо акт розлучення.

— Навіщо мені туди приходити? — байдуже спитала я.

— Може, тому що ти хвилюєшся за нього? — Гордій старший підняв одну брову. — Хіба це не так, Поліно?

— Не так! — впевненим тоном сказала я. — Мене це більше не стосується. Навіть якщо він розіб'ється на тому заїзді, мені буде все одно. Я більше не хочу його у своєму житті.

Він декілька секунд уважно дивився на мене, примруживши очі, а потім просто кивнув. Цей старик точно знав, куди тиснути. Як би сильно не старалася переконати його у своїх словах, знала, що не змогла. Це не було правдою. Після всього, що сталося, я все одно хвилювалася за Гордія, наче божевільна. Та все ж, моя гордість не дозволяла мені піти на той чемпіонат. Я востаннє глянула на чоловіка, високо підняла голову, розвернулася та впевнено попрямувала до виходу. Занадто багато болю мені завдали Гордій та його дідусь. І того разу я повинна вийти з цієї гри переможницею.