Читати книгу - "Війна Калібана"

Вона посміхнулася Голдену масними вустами і відкусила ще один шматок. Крізь сморід власного поту, коридорів Ґанімеда він відчув аромат добрячої піци з сиром і пепероні. Це змусило його шлунок болісно забурчати. Пракс навів свій пістолет на жінку, але його руки так тремтіли, що вона скоріш за все не вважала ботаніка серйозною загрозою.

Амос кинув на нього боковий погляд, неначе запитуючи «що тепер, шефе?».

У Голденовій голові кімната перетворилась на тактичну проблему з майже відчутним кліком. Одинадцять потенційних комбатантів стояли трьома групами. Ніхто з них не мав видимої броні.

Майже з повною вірогідністю Амос покладе чотирьох найлівіших одним пострілом автоматичного дробовика. Голден майже ймовірно вколошкає трьох прямо перед ним. З іншими чотирма доведеться мати справу пінквотеру. На Пракса краще взагалі не розраховувати.

Він скінчив підрахунок потенційних жертв за долю секунди і вольовим рухом пальця перевів зброю у повністю автоматичний режим.

Це не ти.

Дідько.

- Ми не повинні цього робити, - почав промову Джим заміть того, аби відкрити вогонь, - нікому не потрібно сьогодні помирати. Ми шукаємо маленьку дівчинку. Допоможіть нам її знайти і всі просто розійдуться.

Капітан побачив що бравада і пиха були лише маскою. Позад цього, проступала стурбованість, за розміри втрат в команді проти ризиків вступити в переговори і побачити куди вони заведуть.

Голден посміхнувся їй, і кивнув допомагаючи вирішити. Поговори зімною. Ми всі тут раціональні люди.

Але не всі.

- Де Мей? – завищав Пракс, тикаючи в бік жінки пістолет, так, наче рух міг передатися через повітря, - Скажіть мені де Мей!

- Я, - почала було відповідати вона але Пракс знову закричав, - де моя маленька дівчинка? - і взвів цинґель.

Мов при уповільненій зйомці, Джим побачив як одинадцять рук потягнулися до кобур на поясах.

Холєра.

Розділ сімнадцятий: Пракс.

У фільмах і іграх, які сформували основу Праксового розуміння взаємодії з жорстокими людьми, взведення цинґеля більш знаком пунктуації, аніж погрозою. Агент безпеки починає допит з погроз і ляпасів, проте коли він піднімає зброю, це означає що настав час ставитися до нього серйозно.

Менґ не замислювався над цим серйозніше ніж над вибором пісуару у непорожній чоловічі вбиральні, або над процедурою входу-виходу з вагону транспортної «труби». Це був природній етикет надбаної мудрості. Ти репетуєш, ти лякаєш, ти взводиш цинґеля і потім люди говорять.

- Де моя маленька дівчинка? – зарепетував він.

Він взвів цинґеля.

Реакція була майже миттєвою: різкий, переривчастий звук, немов зламався клапан високого тиску але значно гучніший. Він відскочив назад, майже випустивши зброю. Помилковий постріл? Та ні, палець курка так і не торкнувся. Повітря пахло гостро, кисло. Жінка з піцою зникла. Ні, не зникла. Вона лежала на підлозі і з її щелепою страпилося щось жахливе. Поки він спостерігав, її рот ворушився, намагаючись щось сказати, та Пракс чув лише високе скиглення. Чи не пошкоджено його барабані перетинки? Жінка з розтрощеною щелепою зробила довгий, дрижкий вдих і більше їх не робила. З почуттям відстороненості, він помітив що вона витягла пістоля. Зброя все ще була затиснута у її руці. Він пропустив момент, коли вона встигла його дістати. Танцювальна музика в пристрої змінилася наступною піснею яка ледь-ледь пробивалась крізь дзвін у вухах.

- Я в неї не стріляв, - вимовив ботанік. Голос прозвучав мов у частковому вакуумі, коли повітря затонке для підтримки енергії звукових хвиль. Але дихати можна. Він знову подумав, чи не порвано йому барабанні перетинки від пострілів. Огледівся. Всі пішли. В кімнаті був він один. Або ні, всі були під прикриттям. До Пракса дійшло що й йому було б варт прикритися теж. Проте ніхто не стріляв і було не зрозуміло куди рухатися.

Голденів голос, здається, долинув здалеку:

- Амосе?

- Га?

- Чи не міг би ти вже забрати його пістолет.

- Працюю над цим.

Здоровило підвівся позаду одного з ящиків під стіною. На грудях його марсіянської броні з’явилася довга темна подряпина і два білих кола прямо під ребрами. Амос прошкутильгав до нього.

- Пробач, док, - сказав він, - дати його тобі було моїм невдалим вибором. Можливо, наступного разу, еге?

Пракс подивився на долоню механіка і акуратно вклав в неї зброю.

- Венделе? – запитав Голден. Пракс все ще не розумів де капітан, але звук походив зблизька. Можливо його слух повертався. Кислий присмак повітря змінився на щось більш мідне. Це нагадало йому кислу купу компосту: тепла, органічна і бентежлива.

- Один готовий, - відповів Венделл.

- Ми викличемо медиків.

- Чудова думка, але не на часі, - відповів чоловік, - закінчуйте місію. Ми вклали майже всіх, проте двоє-троє втекли через двері. Вони здіймуть галас.

Один з пінквотерівців підвівся, по його лівій руці текла кров. Ще один лежав на підлозі з відсутньою частиною голови. З’явився Голден, масажуючи правий лікоть, на лівій скроні шолома був помітний свіжий шрам.

- Що сталося? – запитав Пракс.

- Ти почав стрілянину, - відповів кеп, - окей, рушаймо вперед, поки вони оборону не вибудували.

Вчений почав помічати інші тіла. Чоловіки і жінки, які їли піцу і слухали музику. В них були пістолети, але голденівці мали автоматичні дробовики, штурмові гвинтівки і броню, схожу на військову. Різниця у наслідках була помітна неозброєним оком.

- Амосе, ти першим, - підкоряючись наказу Джима, кремезний рушив крізь двері у невідомість. Пракс пішов, було, слідом але командир пінквотерівців ухопив його за лікоть.

- Чому б тобі не залишитись зі мною, професоре?

- Так. Я буду… добре.

З іншого боку дверей, характер приміщень змінився. Це точно були старі тунелі Ґанімеду. На стінах лишилась павутина мінералізованої паморозі, зі стелі світили ЛЕДи у старих плафонах, сірі стіни мали місцини розтанувшого роки чи десятиліття тому від вибриків кліматичної системи льоду. Але крок через одвірок був кроком з землі мертвих до чогось живого. Повітря було теплішим, воно пахло тілами, свіжим ґрунтом і тонким але гострим ароматом фенольного дезінфектанту. Широкий хол у який вони увійшли міг бути спільним будь-якій з десятка лабораторій, в яких працював Пракс. На далекій стіні троє металевих офісних дверей стояли зачиненими, ролета ж вантажного проїзду навпаки, була відкритою. Амос з Голденом пішли до трьох зачинених. Механік штурхав кожні по черзі. Коли треті відчинилися, капітан щось прокричав, але слова потонули у гавканні пістолетних пострілів. Амос відповів