Читати книгу - "Кохана злюка. Попелюшка 2, Лада Астра"

- Данні, я все розумію. Ти хочеш мене підтримати і я дісно ціную це. Але не треба, чесно. Твій чоловік…

- Треба, Ліна. І це не обговорюється. Я і так три роки закривала на це все очі. Насолоджувалася своїм щастям і слухала Роберта з його завіряннами, що так треба, що по іншому не можна. Ми помінялися місцями, Ангеліна, але це не правильно. Я дійсно давно вже вибачила тобі все. А після сьогоднішнього твого зізнання зовсім по іншому подивилася на наше з тобою минуле. Я ж ніколи не задумувалася, що тобі теж було не просто. Мені здавалося ти живеш безтурботним життям, - зізналася попелюшка

- Я не розповіла це тобі, щоб викликати докори сумління. Я ж розумію, що могла тоді по іншому вчиняти, але я така яка вже є, тому не треба через це якось змінювати до мене відношення, - стояла на своєму я. Тому що розуміла наскільки не стерпним може зробити моє життя принц Роберт. Він це вчора чітко дав мені зрозуміти.

- А я і не через твої зізнання прийняла своє рішення. Все почалося тоді, коли приїхав Рональд. І попри те, що він дуже жахливо с тобою вчинив, не махай мені тут головою. Я знаю про що кажу. Але він насправді відкрив мені очі на очевидні речі, яких я раніше воліла не помічати. Я не знаю чому Роберт так тебе не навидить. Взагалі то, це єдине що я так і не зрозуміла про нього. Можливо через те, що так сильно мене кохає і сприймає все занадто близько до серця. Він не хоче чепати цю тему, але я так більше не можу. І вчора я все йому сказала. І уявляєш, поставила перед фактом, - мені здалося що попелюшка сама від себе такого не очікувала, а що казати про мене. 

      Та в мене навіть сльози усі повисихали, так мене здивувала ця ніжна квіточка. Є такі квіти, особливо дикорослі, дивишся на них і думаєш, що вони зламаються від легкого вітерця. А візьмешся зірвати, то натреш собі мозолі. От і Данні точно така квіточка.

- Я сказала йому, що віднині ти будеш моєю особистою помічницею, - урочисто заявила Даніелла. 

     У мене відняло мову

- Роберт розізлився звісно, але ж я теж була зла після його вчорашньої витівки.  Ліна, хочу зізнатись тобі.  Я вчора в перше кричала. Він так злякався, що був згодний на все, тільки б мене заспокоїти. Роберт кохає мене Ліна, і з часом я думаю він змириться з моїм рішенням. Але що ж я за принцеса така, що не можу собі самостійно обрати помічницю? 

   Сказати, що вона мене шокувала, це нічого не сказати. Останнє, що я могла уявити, так це Даніеллу, яка кричить на свого обожнюванного принца.

- Взагалі то, я не думаю, що це хороша ідея, -  я просто уявила настільки зараз злий Роберт. Та він точно скоро мене десь прикопає. 

 - Взагалі то, це вже прийняте рішення, а не ідея, - безапеляційно заявила попелюшка, - Ліна, я не залишу тебе в такому стані. Рональд, він… я надіюсь ти ж розумієш що той лист…

- Я розумію, Данні, не маленька. Це просто клаптик паперу, на якому він зробив спробу пом'якшити свій від'їзд, - спокійно пояснила я. 

     Так я це бачила і так буду це сприймати. Я не дозволю хробачку надії залізти до моєї душі. Там терер холодно і зимно. Я пережила найкращю свою весну цієї ночі і назавжди залишу її у пам'яті, але не в душі.

- От і добре. Добре що ти все розумієш. Але ж життя продовжується і ти не будеш більше у ролі помелюшки, в моїй ролі. Я винна перед тобою і не сперечайся що до цього. Я знаю, ти не дуже любила свою маму, але все ж я винна  у її смерті…

- Ой Даніелла, тільки не треба будь ласка і це на себе вішати. Баронесса була жахливою мамою. Настільки жахливою, що ти напевно частіше про неї згадуєш ніж я, її рідна дочка, - перебила я її. Інколи у своїй самовіддачі вона зовсім не відчуває берегів. 

- Ти будеш моєю особистою помічницею, Ліна? - з посмішкою запитала Даніелла, вирішивши напевно не розкручувати тему з баронессою. 

- А в мене є вибір? - з такою ж самою посмішкою відповіла я

-  А як ти думаєш? - хитро запитала вона мене.

- Думаю що нема. Ти виявляється дуже вперта особа, принцесо Даніеллла.

    З моменту нашої розмови у хатинці пройшло два тижні і насправді вони виявилися набагато легшими, ніж я собі уявляла. А все тому, що ми з принцом Робертом недомовляючись випрацювали спільну тактику існування. Коли він тільки з'являвся на горизонті, я прикидалася продовженням інтер'єру і потихеньку забирала своє тлінне тіло з епіцентру пересування його високості.

    От так і жили. Даніелла правда спочатку намагалася зупинити мої боягузливі втечі, але потім махнула на те рукою. Бо я теж була впертою і пересікатися з принцом не мала ніякого бажання. Всі його слова я дуже добре пам'ятала, вони відтиснулись в мені назавжди.

    Принц Роберт, як виявилось,  вміє давити на болючі точки. Кожного вечора я засипала, прокручуючи в голові усі його слова, в надії що хоч цієї ночі мені присниться якийсь кошмар. Наприклад, як принц Роберт в сукні покійної баронесси женеться за мною зі словами “Відчепися від моєї Даніелли!!!”. 

    Та нажаль, кожної ночі мені снилася моя хатинка і зовсім інший принц. І я гірко жаліла вранці що то був далеко не кошмар.

    Сьогодні ми з принцесою Даніеллою влаштувалися у зеленій вітальні. Їх було безліч у замку, щонайменше по три на кожен поверх. Але ця була найсвітлішою і чудово підходила для нашого сьогоднішнього заняття.

    Як виявилося, Даніелла і досі не зовсім звикла до ролі принцеси. Так, у казці там все гарно розповідається, але от у реальності воно трошки не так. Бо насправді, їй досить важко від простої доброї дівчинки вирости у справжню принцесу. Адже це не тільки високий статус, а ще й ціла купа різноманітних обовязків і правил поведінки.