Читати книгу - "Давай одружимось, Уляна Пас"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Першою знаходжу саме Ніку. Вона танцює з чоловіком, котрий був з нами за столиком. Прошу її йти за мною на вулицю, адже бажання поїхати додому стає все більшим.
Соня повністю пішла у відрив і спробувала вилізти на барну стійку. Всі, хто спостерігали за цим, почали голосно кричати й аплодувати. Олег, на щастя, також побачив і, сильно нахмурившись, поспішив знімати закохану дівчину зі столу.
- Тут Вадим! - кричу на вухо Ніці й вона одразу оглядається навколо. Я помічаю, як змінюється її погляд і з веселого стає наляканим. Вона бачить когось у мене за спиною, і вже за мить я розумію, хто там.
- Втекти надумала? - гиркає Вадим і знову хапає за руку. Та що ж моя кінцівка так йому не вгодила! Тягне на себе і доводиться скоротити відстань між нами іншою рукою, котра тепер у нього на грудях. Алкогольні випари з його рота допомагають нудоті повернутись і здається, що цього разу так просто втекти не вийде.
- Ти п'яний! - розумію, що зараз говорити з ним немає сенсу, але все одно вирішую випробувати удачу. - Відпусти мене!
- Е, ні! Ти відповіси за все, що зробила! - по-ідіотськи регоче Вадим і тягне мене за собою на вихід з зали.
Хочеться вірити, що Ніка не стоятиме, роззявивши рота, а таки додумається покликати когось на допомогу. Рука шалено болить у тому місці, де Вадим міцно її тримає. Я впевнена: якщо вийду цілою з цієї ситуації, завтра його родичі дізнаються про божевільну поведінку сина. От тоді Вадим зрозуміє, що чіпати мене не варто.
Тільки от це буде завтра, а сьогодні я змушена якось себе врятувати. Вадим виходить на вулицю, тягнучи мене на буксирі, і я починаю розуміти, що він задумав. Якщо зможе запхати у свою машину, шансів на порятунок більше не буде.
- Відпусти її! - чую голос Олега і видихаю з полегшенням. Він разом з Кирилом прямує до нас, а Ніка з Сонею стоять осторонь.
- А ви ще хто такі? - п'яно похитується Вадим. - А тебе я вже згадав! - тицяє пальцем в Кирила.
- А мене? - чую до болю знайомий голос й одночасно з Вадимом повертаю голову в той бік, звідки він лунає. Мені важко повірити власним очам, але це дійсно Коршун і, здається, він щойно з літака. - Тобі не жити, Тарасов! Дружину мою відпусти!
І коли це я говорила, що Макс хороший і милий? Зараз він повністю відповідає своєму прізвищу. Шалено злий, а погляд такий, наче Коршун зібрався вбивати! Напевно, Вадим сто разів подумав би перед тим, як мене торкатись, якби був у тверезому стані, але зараз йому море по коліно.
- А ти забери її у мене! - регоче цей ідіот.
Здається, у Макса закінчилося терпіння. Він кинувся на нас, і все дуже швидко закрутилось. Мою руку Вадим таки відпустив, і я опинилася в обіймах Кирила, а от сам Коршун почав методично гамселити Тарасова.
Я дуже злякалася, що Макс може його вбити, так люто він завдавав ударів. Недовго думаючи, кинулася до чоловіків знову, але саме в цей час з клубу вибігло ще кілька клієнтів, котрі виявилися друзями Вадима.
Зав'язалася бійка, до якої приєднались і Кирило з Олегом. Я ж відійшла до Ніки та Соні, котрі спостерігали за усім з широко розплющеними очима. Напевно, і протверезіли від такої картини.
Я бачила, як Макс відбивався, але і йому прилетіло кілька разів. Від побаченого з очей ринули сльози і стало дуже соромно за те, що Коршун знову в неприємностях через мене.
Все завершилось тоді, коли з клубу повибігали практично всі охоронці. Чоловіків розтягнули і я побачила, що у Макса розбита брова і з губи цівкою тече кров.
Голосно схлипнувши, я кинулась до нього, абсолютно не думаючи про те, як мої дії будуть виглядати збоку. Макс стояв серед натовпу, випльовуючи на асфальт кров. Його біла сорочка порвалась на плечі і зникло кілька ґудзиків.
Він побачив моє наближення, але точно не чекав того, що я зроблю. Та я і сама не чекала, якщо чесно. Просто кинулась в його обійми й міцно обхопила за талію. Моя щока торкнулася його грудей - і голосне схлипування повторилося.
- Пробач, - прошу між риданнями і відчуваю, як Макс глибоко зітхає.
- Олеже, забери мою сестру і Ніку, а ми з Юлею поїдемо, - чую його стриманий голос біля вуха і повільно відсторонююсь. Дивитись йому в очі соромно, тому, опустивши погляд, йду до власного автомобіля.
Коли помічаю валізу Макса на асфальті, мої здогадки про те, що він тільки-но з аеропорту підтверджуються. Здається, він збирався зробити сюрприз, а вийшло все навпаки.
- Дай мені ключі, - говорить сухо і я без слів вкладаю їх йому в долоню. Сама сідаю на переднє пасажирське сидіння, поки Коршун кладе валізу у багажник.
Коли Макс сідає за кермо, відчуваю напруження, яке просто іскрить між нами. Хочеться щось сказати, але не можу підібрати правильних слів. Так і мовчимо, поки їдемо додому. Плакати більше не хочеться, адже Коршун майже в порядку. Тепер потрібно підібрати якісь слова, щоб пояснити йому все.
У квартиру заходжу першою і знімаю туфлі. Макс тим часом заносить валізу і, залишивши її при вході, прямує у коридор.
- Я в душ. Завтра поговоримо, - кидає сухо, на ходу знімаючи з себе сорочку. Помічаю синець у нього на боку і знову хочеться розплакатись.
Ну чому я наче магніт для притягування неприємностей?! Це ж треба було так вляпатись!
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давай одружимось, Уляна Пас», після закриття браузера.