Читати книгу - "Межа Фундації"

— Безперечно.

— За цих умов геометрія Всесвіту є такою, що подорож, подібну до нашої, неможливо здійснити за менший час, ніж це зробить промінь світла. І якщо ми зробили б це зі швидкістю світла, то наше відчуття тривалості не збігалося б з тим, що насправді сталося у Всесвіті. Якщо ця точка була б, скажімо, за сорок парсеків від Термінуса, то, діставшись сюди зі швидкістю світла, ми не відчули б плину часу, але на Термінусі та в усій Галактиці минуло б сто тридцять років. Проте зараз ми подорожували не зі швидкістю світла, а в тисячу разів швидше за неї, і не відбулося ніякого руху часу. Принаймні я на це сподіваюся.

— Не очікуйте, що я пояснюватиму вам математичні розрахунки гіперпросторової теорії Оланьєна, — відповів Тревіз. — Усе, що я можу сказати: якби ви подорожували зі швидкістю світла через звичайний простір, час рухався б зі швидкістю 3,26 роки на парсек, як ви описували. Так званий релятивістський Усесвіт, який люди розуміли ще в найдавніші з відомих нам періодів стародавньої історії — хоча, думаю, це вже ваша парафія — залишається, і його закони ніхто не скасовував. Але під час стрибків крізь гіперпростір ми робимо дещо за межами тих умов, за яких діє теорія відносності, тому тут працюють інші правила. З погляду гіперпростору, Галактика є крихітним об’єктом — в ідеалі безвимірною точкою — і тому тут немає ніяких релятивістських ефектів. Насправді в математичних формулюваннях космології є два символи для позначення Галактики: Gr для «релятивістської Галактики», де швидкість світла є максимумом, і Gh для «гіперпросторової Галактики», де швидкість насправді нічого не означає. З погляду гіперпростору, значення всієї швидкості дорівнює нулю і ми не рухаємося відносно самого простору, швидкість нескінченна. Навряд чи я зможу пояснити це детальніше. Хіба що можу додати: це одна із чудових пасток теоретичної фізики — поставити символ або величину, що має значення у Gr, у рівняння, що стосується Gh, або навпаки і залишити студента розбиратися. Можна з величезною ймовірністю сказати, що студент потрапляє в пастку й зазвичай там залишається, пітніючи й задихаючись, аж доки хтось старший люб’язно не витягне його звідти. Колись мене саме так і спіймали.

Пелорат серйозно обдумував це, а потім спантеличено вимовив:

— Але ж яка Галактика тоді справжня?

— І та, й інша залежно від того, що ви робите. Якщо ви на Термінусі, то можете скористатися автівкою, щоб здолати відстань на суходолі, і кораблем, щоб здолати її морем. Умови різні, тож який Термінус справжній: море чи суходіл?

Пелорат кивнув.

— Аналогії завжди неоднозначні, — сказав він, — але я радше погоджусь із цією, ніж ризикуватиму своїм психічним здоров’ям, розмірковуючи про гіперпростір. Зосереджуся на тому, що ми зараз робимо.

— Розглядайте те, що ми зробили, — відповів Тревіз, — як нашу першу зупинку на шляху до Землі.

«І хотілося б знати, до чого ще», — подумав він.

2

— Чудово, — сказав Тревіз. — Я змарнував день.

— Справді? — Пелорат відірвався від ретельного каталогізування своєї бібліотеки. — Як саме?

Тревіз розвів руками.

— Я не довіряв комп’ютеру. Не наважився зробити цього, тому звірив нашу поточну локацію з тією, куди ми планували дістатися за допомогою стрибка. Різницю неможливо було виміряти. Жодної помітної похибки.

— Це ж добре, чи не так?

— Це не просто добре. Це неймовірно. Я ніколи про таке не чув. Я здійснював стрибки й спрямовував їх в усі можливі способи й із усіма видами пристроїв. У школі мені довелося розрахувати один такий стрибок за допомогою ручного комп’ютера, а тоді відправити гіперреле для перевірки результатів. Звичайно, я не міг відправити справжній зореліт, бо, якщо не брати до уваги витрат, міг легко розмістити його десь посеред зірки на іншому кінці маршруту. Звичайно, я нічого аж настільки поганого не зробив, але завжди була чимала похибка. Вона завжди є, навіть в експертів. Вона просто має бути, бо в розрахунках стільки змінних. Скажімо так: з геометрією космосу дуже складно впоратися, а гіперпростір поєднує всі ці складнощі з власною складністю, на розуміння якої ми не можемо навіть претендувати. Ось чому ми маємо йти кроками, замість того щоб зробити один великий стрибок звідси до Сейшелла. Похибки погіршуються з відстанню.

Пелорат сказав:

— Але ви сказали, що цей комп’ютер не зробив жодної помилки.

— Це він так показує. Я наказав йому звірити нашу фактичну локацію з передобчисленою — те, що є, з тим, про що просили. Він сказав, що ці дві позиції ідентичні, і я подумав: «Що, як він бреше?»

До цього моменту Пелорат тримав принтер у руці. Тепер він поклав його, і з обличчя було видно, як він приголомшений.

— Жартуєте? Комп’ютер не може брехати. Хіба що ви мали на увазі, що подумали, ніби він вийшов з ладу.

— Ні, це не те, що я подумав. О космосе! Я думав, що він бреше. Цей комп’ютер такий просунутий, що я не можу думати про нього по-іншому, окрім як про людину — може, навіть надлюдину. Як про істоту достатньо людську, щоб мати гордість і, можливо, брехати. Я дав йому вказівку — розрахувати курс крізь гіперпростір до місця біля планети Сейшелл, столиці Сейшеллського Союзу. Він це зробив і накреслив курс із двадцяти дев’яти кроків, що є неймовірною зарозумілістю.

— Чому зарозумілістю?

— Похибка в першому стрибку робить другий стрибок не таким надійним, потім додається ще одна похибка, яка робить третій стрибок дуже хитким та ненадійним, і так далі. Як можна відразу прорахувати двадцять дев’ять кроків? Двадцять дев’ятий може закінчитися казна-де в Галактиці, узагалі казна-де. Тож я наказав йому зробити лише перший крок. Щоб потім перевірити, перш ніж продовжувати.

— Обережний підхід, — з теплотою у голосі сказав Пелорат. — Схвалюю!

— Так, але, може, після цього першого стрибка комп’ютер образився на мою недовіру до нього? Чи не змусило це його рятувати свою гордість, сказавши мені, що жодної похибки немає? Може, для нього виявилося неможливим визнати помилку, зізнатися в недосконалості? Якщо так, то можна вважати, що комп’ютера в нас немає.

На довгому та лагідному обличчі Пелората з’явився сум.

— І що ми можемо тоді зробити, Ґолане?

— Те, що я й зробив, — змарнувати день. Я перевірив розташування кількох навколишніх зірок найпримітивнішими з можливих методів: спостереженням у телескоп, фотографуванням та ручним вимірюванням. Я порівнював кожне фактичне розташування з очікуваним, чи не було ніде похибок. Ця