Читати книгу - "Врятувати президента, Марчін Цішевський"

Згадані контакти мали мати місце на дійсно високому рівні. Про дату початку війни та черговий замах на Зеленського в Росії знали одиниці. На самісінькій верхівці. Незважаючи запевнення чоловіка, Лєна мусила враховувати, що більше не буде анонімною для росіян.

Він різко загальмував і зупинив машину біля тротуару. Вони знаходилися на вулиці Банковій, за квартал від офісу президента.

- Все ж таки я бажаю тобі всього найкращого, – сказав він. - Дивитися за собою.

- А ти?

- Я виїжджаю. В аеропорту мене чекає літак.

Вона не питала про відсутність охорони та про іржаву машину, яку можна купити в будь-якому магазині секонд-хенду. Охоронців можна підкупити, а лімузин відстежити. Мабуть, чоловік вирішив, що уникне неприємностей, зникнувши в натовпі та довірившись лише собі. Від чого він тікав? Лєна могла тільки здогадуватися. Війна нерідко дає чудову можливість звести приватні рахунки. І співрозмовник точно не міг поскаржитися на відсутність пов'язаних з ним і потужних ворогів.

- Ти теж себе бережи, – сказала вона і поцілувала його в щоку. На секунду той був нібито щиро здивований. Він хотів ще щось сказати, але вона не дала йому можливості.

Як тільки він почав їхати, вона дістала мобільний телефон. Номер Ваймана знаходився під кнопкою швидкого набору, позначеною цифрою один. Після третього дзвінка вона почула мелодійний жіночий голос, який повідомив, що абонент тимчасово поза зоною зв’язку.

- Чорт, – вилаялася вона. Вона глянула на годинник. Вайман і Ференц прибули до штабу Зеленського щонайменше десять хвилин тому. Вони вже пройшли перевірку і, звісно, ​​у них забрали зброю, а також телефони.

Лєна пришвидшила крок. Вона мала прибути до початку засідання.

Чи повірила вона інформації, яку надав олігарх?

О, так.

Вона почала бігти.

Етап 4

Вийшовши зі зміни, Бірнацький помітив, що пара починає вибивати кришку. Він помилився. Після двох годин чергування Вільгат був упевнений, що пара вже давно розірвала не лише кришку, а й увесь котел. І всі навколо починають у шаленому пориві метатися, щоб прибрати наслідки стихії.

По-перше, повітряний простір Польщі над Балтійським морем порушили два російські бомбардувальники. Абсолютно без попередження, з вимкненими транспондерами, вони несподівано опинилися настільки близько від узбережжя, що черговій парі літаків довелося увімкнути форсаж, щоб вистежити їх і перехопити, перш ніж трапиться щось серйозне. Російські пілоти вдавали, що не розуміють сигналів. Лише коли один із польських мігів пролетів перед ними, вони змінили курс. Але напруга залишалася, не кажучи вже про надмірні витрати пального. Люди в кабінеті міністра кожні п’ять хвилин вимагали нової інформації, яка була недоступна, що, очевидно, повністю їх розчарувало, а Вільгат та інші розлютилися, тому що їм набридли і власні проблеми без постійних телефонних дзвінків з міністерства. .

По-друге, щось відбувалося на кордоні з Білоруссю. Нібито не його парафія, але повідомлення не залишали сумнівів: з вечора натиск "переселенців»" посилився в рази. Були численні напади на прикордонників і солдатів, через кордон, тимчасово обтягнутий колючим дротом, витончено названим "концертиною", кидали каміння, гілки і навіть пляшки з бензином. До Польщі залетіли два дрони; після збиття вони виявилися технічно досконалими приладами спостереження, оснащеними китайськими та німецькими компонентами. Звичайно, жоден власник не звернувся, щоб заявити про втрату.

Але найголовніше відбулося секунду тому.

- Українці просять про супровід транспортників, – повідомив начальник комунікацій. Через його руки проходили найважливіші повідомлення ззовні.

- Тут їм нічого не загрожує, – відповів Вільгат. Тему обговорювали ось вже три години. Польська сторона погодилася прийняти у своїх аеропортах парк українських транспортних літаків. Про всяк випадок українське командування ЗСУ хотіло відвести від можливого російського нападу цінні та беззахисні машини. Деталі були узгоджені, важкі літаки "Іл" мали вилетіти з аеропорту Антонов під Києвом.

Начальник зв'язку нервово розвів руками.

– Вони хочуть, щоб ми полетіли в їхній повітряний простір.

У підполковника склалося враження, що він недочув.

- З вами все гаразд? – запитав він оманливо ввічливим тоном. — Вони хочуть нас у себе?

- Прочитайте самі, – грубо відповів зв’язківець. – Просили супроводу наших ефеїв, посилаючись на домовленість 2012 року[18].

Вільгат підніс аркуш паперу з інформацією до очей. Дійсно, до біса.

- Щоб я вірно зрозумів, – пробурмотів він, все ще приголомшений. – Країна, яка очікує нападу Росії, просить запустити наші чи натовські винищувачі у свій повітряний простір під приводом боротьби з терористичною загрозою?

- Так.

- Може, ще й озброєні?

Питання було риторичним, тому начальник комунікацій пропустив відповідь. Він мав лише передати інформацію, хоча Вільґат його не здивував. Начальник зміни часто залишав такі речі в голові.

Вільгат розвернувся на каблуках і рушив просто до кімнати полковника.

- Ви знаєте про вимогу українців?

Начальник зміни підвів очі від своїх паперів.

- Прохання, а не вимогу, – гаркнув він. Його очі були налиті кров’ю, як у алкоголіка після тижневого марафону, який не хотів закінчуватися. – Є зелене світло.

Вільґат відчув, що слух знову його підводить.

- Зелене світло має бути від президента на прохання Міністерства національної оборони.

- Що скажете, пан підполковник.

Він подиву у нього відібрало мову.

– Я хотів би переконатися: чи є у нас зелене світло для місії над територією України озброєних літаків країни-члена НАТО? Адже якщо росіяни залетять у їхній простір і почнуть стріляти... – сказав він наостанок. Він знав, що робить із себе дурня. Саме це сказав шеф, до речі, не радісно. Як і Вільгат, він добре усвідомлював наслідки. Але він виконував накази.

Симптоми похмілля не тільки не зникли, але й склалося враження, що вони почали погіршуватися.

- Не далі Києва. Ми розглядаємо це, відповідно до домовленості, як превентивну місію щодо запобігання теракту.

- Уедем[19] знає?

- НІ. І так воно має залишатися.

Йому це не подобалося. У брехні були короткі ноги. В американців скрізь очі та вуха, купа нетерплячих підлиз у кожній польській формації, а на додачу до всього – AWACS у повітрі. Дізнаються відразу після того, як винищувачі злетять. Скандал, який відбудеться після цього, буде як торнадо у центрі Варшави. Про що, звичайно, знав черговий. Гнів янкі обов'язково добереться і до нього.

- На що ти чекаєш? – уїдливо запитав полковник. — Будь ласка, надавай накази.

Той відкрив рота, щоб запитати про реакцію на можливу атаку росіян (білоруські аеропорти знаходяться в п’яти-семи хвилинах польоту Су-35 або МіГ-31 від Києва), але стримався. Про все домовилися через голову і не питаючи його