Читати книгу - "Пограємо в любов, Зоя Лістрова"

Ми з Германом не спали, думали як би їх красивіше викрити.

- Герман, тобі завтра треба використати всю свою чарівність і дізнатися все про Ліду. А мені завтра треба на об'єкт. Тож розраховую на тебе.

- Навіщо їм такі труднощі? Мені здається тато всім справедливо все розподілив. Климу взагалі могло нічого не обломитися.

- Але поки що ніхто не знає кому скільки. Не просто вони осіли в будинку.

- А може, їм все ж таки підіграти?

- Тільки не заграйся.

- На що ти натякаєш? - Грайливо запитав і став обіймати.

- На те, що вже раз пограли, - крізь поцілунки відповіла.

-  І мені сподобалася ця гра.

Мені теж подобається гра в кохання, ніжна, пристрасна, коли забуваєш про все на світі. А потім на мить все зупиняється і відчуваєш блаженство.

Настав ранок.

- Як діємо?

- Германе, ми через твої пестощі, нічого не придумали.

- Гаразд, тоді за обставинами, а ввечері придумаємо.

- Придумаємо, як сьогодні?

- Ну це як вийде, - загадково посміхнувся.

- Мені на об'єкт, а ти все-таки не дуже захоплюйся блакитноокою.

- Ти таки ревнуєш.

- Я турбуюся про наш шлюб.

- Лізонько, я люблю і любитиму тільки тебе. Ти в мене єдина та неповторна.

Ага, а очі горять на інших. Але так хочеться вірити в те, що він каже.

Ну чому мені завжди згадується минуле, коли він не звертав на мене уваги. Може те що між нами, це обман. Обман, в який ми вдвох повірили. Але нам добре разом і я відчуваю, що йому теж добре зі мною. А може я просто так хочу, щоб було.

Я вирішила поспостерігати, як тепер він реагуватиме на Ліду.

Ми спустилися на сніданок, на нас дивилися Клим та Ліда. Вони так дивилися, наче чекали від нас вироку. Мені хотілося все висловити, але побачимо, що вони затіяли.

- Я хотів би поїхати в офіс.

- Клим, тобі взагалі лежати треба, а ти скачеш.

- Лізо, мені дуже треба.

- Климе, ти можеш з дому працювати. Якщо тобі так хочеться. Я відпочив би на твоєму місці, – сказав Герман.

- На моєму місці? Поламай ногу і радуйся, - зло відповів.

- Що тобі привезти задля роботи, я привезу.

– Нічого, - крикнув.

- Чого кричиш? Я поруч. Нічого так нічого.

Якось дивно він зреагував.

Я приїхала в офіс і насамперед пішла до його кабінету подивитися що ж там таке він залишив. При поверхневому огляді нічого не знайшла. Одна скринька була закрита на ключ. Ламати її я не збиралася. Я пішла, мені треба було на об'єкт. Але мене не залишала цікавість, що там. Коли звільнилася, зателефонувала Тетяні Вікторівні дізнатися, що роблять підопічні. Вона сказала, що Клим хвилин тридцять поїхав, куди не знає. Я поїхала до офісу. Двері в кабінет Клима були відчинені, я зайшла. Він якраз відчинив ящик і дістав пістолет.

- Так ось навіщо тобі так треба було сюди?

- Як ти зайшла?

- Двері треба зачиняти, коли в такі іграшки збираєшся грати.

- Це, - він не знав що сказати.

- Я знаю що це. У тебе є дозвіл?

- Дозвіл, це не обов'язково, щоб мати таку штуку.

Не обов'язково, якщо задумав щось погане. Зрозуміло, що він не скаже, що задумав. Якось не по собі стало. Може, він у нас ховається від когось.

- Тобі загрожує небезпека?

-  Ні. Лізо, не вигадуй чого немає. Я прошу тебе не казати про це Германові. Але ж ти йому розповіси. Можливо ми якось домовимося?

- Чому я маю мовчати, якщо ти в наш дім принесеш зброю.

- Я його завезу до себе додому. Ми можемо разом поїхати, щоб ти переконалася.

- Чому б тобі не забрати Ліду і самому теж залишитись у своєму будинку?

- Ти ревнуєш її? А, да ти не довіряєш своєму Германові. Я казав, що він тобі зраджує.

- Це наша справа, і тебе не торкається. Ти уникнув відповіді.

- Добре, завтра переїдемо.

Мені хотілося сказати, що можна і сьогодні, що в неї з ногою все гаразд. Але я промовчала. Йому дуже треба щось у домі. А мені потрібно терміново поговорити з Германом. Трубку він не брав.

 Я поїхала до кафе, дуже захотілося тортика. Проїжджаючи біля торгового центру, побачила Германа з дівчиною, вони заходили, він її тримав за талію. Я згадала Клім мені не раз казав, що Герман мені зраджує. Нісенітниця, це тільки торговий центр. Я припаркувалася. Йти за ними це низько. Але в той же час хотілося подивитися з боку, як він з нею спілкується, і взагалі, що їм там треба. А якщо він побачить, що скажу. Випадково проходила. Але слова Клима «він тобі зраджує» підштовхнули мене і я рішуче попрямувала до торгового центру. Коли зайшла, зрозуміла, що це була погана ідея, бігати по всіх поверхах і всім магазинам я не збиралася. Я піднялася на четвертий поверх у кафе. Я сиділа насолоджувалася смачним тістечком і з'явилися вони. Вони мило посміхалися один одному, і він щось казав їй на вухо. Він навіть не дивився на всі боки, тільки коли шукали столик він побачив мене. Посмішка з його обличчя зникла, а з'явилася розгубленість. Все-таки добре вийшло, що я прийшла до кафе. Я помахала йому рукою. Він мабуть сказав їй що я їх побачила, тому що вона теж перестала посміхатися і хотіла піти. Схоже, Герман розгубився, а мені стало смішно. Міг би підійти, збрехати, зустрів однокласницю, я типу повірила б. Він не знає, що я його підозрюю. А раз він так повівся, то ймовірно Клим правий. Ситуація виникла напружена. Я допила чай, взяла мобілку, приклала до вуха. Коли підійшла до Германа, стала на носочки та поцілувала його в щоку.