Читати книгу - "Агент 2601 та 1/2, Тетяна Олiйник"

І справді, всі машинки виявилися в рожевих тонах, від великої до найменшої, на деяких були навіть візерунки з квіточками.

- Ось дивись, ця велика машинка для Барбі та Кена, - пояснила дівчинка, - а ця для їхніх доньки та синочка. Он та для песика і кішки. А в цій, маленькій, свинка Пепа катається.

- Оце воно! Ось у таке я грррати вмію! Давай покатаємо твоїх ляльок, - запропонував Віталік.

- Давай! - заплескала в долоні Елка.

- І я з вами, - долучився до гри Макс.

Дівчинка розсаджувала іграшки, а хлопчики катали їх по колу і возили до "салону краси", де Елла-перукар робила їм неймовірні зачіски.

- А давай влаштуємо перегони? - запропонував Макс.

Дівчинка з радістю погодилася, вона любила грати з братом, а зараз гравців побільшало і від цього гра ставала ще цікавішою.

Машинки з ляльками-гонщиками вишикувалися на старті. За командою Елли стартували перегони. На першому ж колі машинка з ляльками Барбі перекинулася і вибула зі змагань. За перемогу відчайдушно боролися гонщик Пепа і гонщик Собачка. Машинки випереджали одна одну по черзі, намагаючись зіштовхнути конкурента з траси. Глядачі, представлені плюшевими зайцями і ведмедями, кричали на трибунах і підбадьорювали гонщиків. Ось машинки вийшли на фінішне коло. Хто ж стане переможцем? Інтрига наростала... Глядачі затамували подих в очікуванні. Машинки наближалися до фінішу. І... у заїзді перемогла свинка Пепа!

- Ура! - закричала Елка. - Моя Пепа чемпіон!

Хлопчики так захопилися грою, що не помітили, як швидко пролетів час.

- Я й не знав, що з малюками так весело грати, - здивувався Віталік.

- Це що, ти не знаєш як моя сестра ховається! З нею цікаво в хованки грати, - повідомив Макс.

Мама покликала всіх на чай. Елла влаштувалася поруч із гостем, їй подобався новий друг брата, він був великим і добрим.

До чаю мама подала цукерки, печиво і смачний яблучний пиріг, спечений за сімейним рецептом.

Плохіш виглядав так, ніби потрапив до раю! Він пожирав очима солодощі ще до того, як вони потрапляли до нього на тарілку. Тато ледь встигав покласти шматок пирога, як він зникав у роті гостя, мабуть, навіть не пережований. Усе виглядало так, ніби хлопчик наїдається про запас, як верблюд,   до наступного візиту.

- Віталіку, ти ж луснеш! - здивувалася дівчинка. Весь цей час вона спостерігала, як солодощі осідали у великому животі гостя.

- Та нi! Я ще більше можу з'їсти! - похвалився він.

Мама з сумом спостерігала за хлопчиком із неблагополучної сім'ї, їй було дуже шкода дитину:

- Віталіку, приходь до нас частіше, - запропонувала вона, - ми завжди будемо раді бачити тебе в нашому домі.

- Угу!.. - закивав головою гість, дожовуючи печиво. - Обов'язково прийду, навіть не сумнівайтеся! - відповів він із набитим ротом.

Коли настав час іти додому, Віталіка проводжали всією родиною.

- А що, хлопці, може, нам завтра махнути в мотузковий парк над Віслою? - запропонував тато, - Неділя все ж таки!

- Ура! - зраділа Елка, яка ще не могла лазити по мотузках, але із задоволенням каталася на гойдалках під наглядом мами.

- Чудова ідея, тату! - підхопив Макс.

- Віталіку, ти з нами?

- А можна? - з надією в голосі запитав він.

- Звичайно, можна! - підтвердив тато. - Зрозуміло, якщо тебе батьки відпустять.

- Вони ніколи не питають, де я ходжу, - відповів хлопчик. - Татко каже, що чим рідше я буваю вдома, тим менше з'їм.

- Господи! - жахнулася мама і приклала руку до серця.

- М-да... - вимовив тато.

- Віталіку, почекай-но... - попросила мама і кинулася на кухню.

За хвилину Плохiш вийшов із гостей із повними кишенями цукерок і печива та зі згортком яблучного пирога, що залишився.

- Бідний хлопчик, удома не доїдає, - сумно зауважила мама.

- Може, дивлячись на нього, і в наших дітей апетит з'явиться, - додав тато.