Читати книгу - "Примхлива мрія, Agrafena"

Стіл швидко відсунули від стіни, і господиня дому розставила на ньому кілька приладів. Вона метнулася в іншу кімнату і винесла блюдо з фруктами та глибоку тарілку з... чимось. Потім ще кілька тарілок зі смаженим м'ясом і тарілку з кульками у білому соусі.

У повітрі піднялася запашна пара. Пахло так апетитно, що в мене ледь не потекли слинки. І це при тому, що ми нещодавно вечеряли.

Через відчинене вікно влетіли з десяток світлячків і розсілися по кімнаті. Стало світло і затишно.

Павло сів біля мене і з усмішкою спостерігав, як Іреїм метушилася по кімнаті, тільки п'яти її виблискували. Міка, схопивши зі столу кульку або пончик (я ще не розпізнала, що це), швидко запхала її в рот і енергійно зажувала. Бабуся, що пробігала повз, легенько ляснула її по потилиці, але дівчинка не звернула на це уваги.

Пустунка підбігла до дивану, де ми сиділи, і впала на підлогу. В ту ж мить замість дівчинки перед нами з'явилося біле звірятко. Тепер зрозуміло, чому на підлозі таке щільне покриття..

Все йде за звичним сценарієм: мить, і біля ніг красеня-блондина опиняється чергова жінка. Хоч і невелика.

Господиня будинку саме виставляла на стіл пузату прозору пляшку, коли двері відчинилися, і ввійшов Тоніро. Він притримав двері, пропускаючи вперед високу смагляву жінку в чорній накидці з пакунком у руках.

Павло раптово напружився і, сердито примруживши очі, підвівся з дивана. Втягнув повітря і злобно прошепотів:

– Що вона тут робить?

Жінка спокійно пройшла через кімнату і, зупинившись за три кроки від Пашки, стала на одне коліно, потім опустила очі і простягла співрозмовнику пакунок.

– Я прийшла просити тебе стати особливим батьком мого сина.

Павло відсахнувся і мало не впав на сидіння, з якого щойно підвівся.

Оце так поворот! А як же той факт, що у перевертнів діти народжуються тільки від істинної пари? Ще один міф? Хоча про що це я? Одне моє існування спростовує цю теорію. А може, Вероніка – не моя мати? Можливо, Павло помиляється, і я зовсім не... ну не та, ким він мене вважає?

А потім сталося щось зовсім для мене принизливе: Пашка ступив уперед і взяв пакунок, в якому була дитина, як уже всі зрозуміли. То він вирішив визнати цього малюка? Зараз? Невже іншого часу не вибрав?

Образа блискавкою вразила мене. І це він мені казав, що в цьому місці ніхто не намагатиметься навіть відбити в нього пару? Яка ганьба!

Чому він так зі мною вчинив? Тепер я вже шкодувала, що не скористалася можливістю повернутися у свій світ, а прийшла сюди.

Хоча я ніколи раніше не бачила цих людей і, ймовірно, більше їх не побачу, мені було дуже соромно, що вони стали свідками цієї сцени.

На щастя, ніхто не звертав на мене уваги. Всі дивилися на Нарідіса, який, тримаючи згорток однією рукою, простягнув іншу руку матері дитини і допоміг їй піднятися.

– Хто? – промовив він лише одне слово.

Жінка усміхнулася і озирнулася назад. Уся моя увага була настільки зосереджена на молодій матері, що я не помічала нічого іншого. Павло, мабуть, теж. Тому тільки тепер, коли жінка обернулася, стало зрозуміло, що в кімнаті є ще один персонаж. Широкоплечий чоловік середнього зросту з привабливим молодим обличчям і сивим волоссям стояв, спершись на двері, і уважно дивився на Пашку, ніби сто років його не бачив і не сподівався більше зустріти.

Пашка кілька хвилин уважно розглядав чоловіка біля входу.

– Дорога, – нарешті промовив він хрипким голосом, – візьми нашого особливого сина, – і, не повертаючи голови в мій бік, простягнув мені дитину.

Я спочатку навіть не ворухнулась. Лише кинула здивований погляд на Пашку. Чи мало кого він може називати дорогою?

– Віка, візьми дитину, будь ласка, – нетерпляче повторив він.

Я зістрибнула з диванчика і обережно взяла пакунок. Не розумію, що тут відбувається, але сподіваюся, що зараз не отримала дитину у подарунок. Хоча хто знає, які у них тут порядки? Мамулька моя безсоромно кинула мене на свого чоловіка. Може, й на чужу людину кинула б, якби батько не залишив мене собі.

Павло повільно, як сонний, попрямував до дверей. Сивий чоловік, помітно накульгуючи, рушив йому назустріч. Потім зупинився, посміхнувся і сказав:

– Ну, привіт, брате.

Ці прості слова наче розбудили Пашку. Він кинувся назустріч чоловікові і, обхопивши його за плечі, притиснув до себе. Потім відсторонився, ляснув його по плечу і видихнув:

– Еландор, слава богам і первородній матері-вовчиці, я вже не сподівався зустріти тебе на цьому світі.

– Та знаю, як ти не сподівався, – засміявся чоловік, – казали мені, який скандал учинив, вимагаючи шукати мене. Все твердив, що відчуваєш, що живий.

– Тому й усунули від пошуків, щоби дров не наламав.

– Яких ще дров? – здивувався Еландор.

– Такий вислів є у світі моєї дружини. Означає, що поспішністю можна більше шкоди завдати, ніж користі. Або щось подібне.

Павло уважно оглянув Еландора з голови до ніг.

– Так, друже мій, ось і виповнилося твоє бажання блондином бути, як я.

– Виконалося, – задумливо промовив Еландор, – правда, кульгавим і сліпим на одне око я стати не мріяв.

– Серйозні пошкодження були, чи довго не міг обернутися?

– Мене одразу біля порталу захопили, коли вибух стався. Потім машина підірвалася, якою везли. Не думаю, що вони збиралися знімати з мене зашморг Грослена, – похмуро посміхнувся віднайдений друг.

– Це моя вина, – майже зі скреготом промовив Павло, – потрібно було тебе затягнути всередину.

– Хто ж міг знати, що так станеться? Ти й так мене витягав.

– Недостатньо, якщо не дотягнув.

– Що це за петля? – розсіяно пробурмотіла я, відхиливши край ковдри, що прикриває обличчя дитини. Малюк – як малюк.

Вії дитини здригнулися і піднялися. Чорні оченята з цікавістю дивилися на мене. Ймовірно, зараз злякається та заплаче.

Але малюк кліпнув очима і раптом усміхнувся на весь беззубий рот.