Читати книгу - "Містичні історії, Вподобайка"

Одного осіннього вечора Марина, студентка з невеликого містечка, випадково знайшла у старій шафі на горищі своїх батьків давню коробку. Коробка була закрита на ключ, який вона швидко знайшла під дерев'яною дошкою на підлозі. Коли вона відкрила коробку, всередині виявилося кілька пожовтілих листів, старий браслет та, найдивніше, фотографія, яка здавалася не схожою на жодну з родинних світлин.

На фотографії було зображено незнайоме сімейство: бліда жінка у старовинній сукні, чоловік із порожнім, неприродним виразом обличчя, двоє дітей, які сумно дивилися прямо в об’єктив, і дівчина-підліток. Усі вони стояли на тлі якоїсь занедбаної садиби. Придивившись уважніше, Марина помітила, що дівчина на фотографії дивно схожа на неї саму. Її охопив незрозумілий страх, але вона вирішила показати фото матері.

Мати лише глянула на фото і здригнулася. "Викинь його," — сказала вона зі страхом в очах. Але Марина не могла так просто відмовитися від загадки. Пізніше вона вирішила віднести фото до місцевого історика, щоб той допоміг з’ясувати, хто на ньому зображений. Історик уважно розглянув світлину і згадав стару легенду про зниклу родину, що жила неподалік від цього міста понад століття тому.

Ця родина, за легендою, раптово зникла однієї ночі. Ходили чутки, що їхній будинок проклятий, і ніхто з сусідів не наважувався туди зайти. Пізніше їхнє обличчя загубилося в історії, а будинок розвалився. Історик припустив, що фото, можливо, залишилося від тих, хто зник, але як воно потрапило до Марининої родини, залишилося загадкою.

Після цього випадку Марині все частіше почали снитися дивні сни, де вона була серед незнайомців і блукала коридорами похмурого будинку. Їй здавалося, що люди з фотографії підходять до неї все ближче, промовляючи щось незрозуміле. Її переслідував ледь чутний шепіт, який лунав у тиші.

Останньою краплею стало те, що одного ранку, прокинувшись, Марина побачила фотографію на столі, хоча була впевнена, що поклала її назад у коробку і заховала в шафу. Тепер знімок виглядав інакше: дівчина на фотографії посміхалася, а її очі блищали темною порожнечею. За нею, ледь помітно, стояла тінь, яка простягала руку до камери.

Налякана до глибини душі, Марина поспішила повернути фотографію до коробки і занести її на горище. Та після цього в домі почали відбуватися ще дивніші речі: чулася тихий дитячий сміх, а в темряві на стінах з’являлися тіні. Мати почала хвилюватися, бо Марина стала виглядати все блідшою і тривожнішою, ніби щось витягувало з неї сили.

Через кілька днів дівчина зникла. Її мати, згорьована від горя, зверталася до поліції, друзів і сусідів, але ніхто не міг знайти слідів Марини. Лише одного вечора, коли вона наважилася піднятися на горище, щоб ще раз переглянути ту злощасну коробку, знайшла в ній фотографію.

На ній тепер було зображено не лише старовинну родину, а й Марину. Вона стояла серед тієї жінки, чоловіка та дітей, а на її обличчі застиг вираз відчаю та страху, ніби вона намагалася закричати, але її голос було назавжди приглушено.

Ніхто більше не бачив ні Марини, ні фотографії. Тільки час від часу в домі лунали кроки і шепіт, ніби хтось шукав вихід із темряви. І лише ті, хто піднімався на горище, могли почути тихий, приглушений голос, який просив про допомогу, щораз сильніше з наближенням опівночі.