Читати книгу - "Оповідь Артура Гордона Піма (збірник)"

мають однакові права громадянства і влаштовують свої гнізда там чи там, де знайдеться місце, хоча менші птахи ніколи не намагаються селитися поміж більшими. Здалеку пташині базари являють собою дивовижне видовище. Застилаючи небо, над ними постійно чорніють хмари альбатросів (разом з дрібнішим птаством), які то вирушають на полювання в море, то повертаються зі здобиччю додому. Водночас можна спостерігати юрми пінгвінів – одні простують туди-сюди по вузьких стежечках, інші, маршируючи з особливою, майже військовою виправкою, розгулюють по алеї, що тягнеться вздовж мурів, які оточують колонію. Одне слово, при пильному спостереженні доходиш висновку, що немає нічого дивовижнішого, ніж оця замисленість пернатих істот, і жодне явище не примусить так задуматися кожну нормальну людину, як видовище пташиного базару.

Вранці наступного дня, після того як ми кинули якір у затоці Різдва, перший помічник капітана містер Паттерсон звелів спустити на воду шлюпки і, хоча сезон не розпочався, вирушив на пошуки тюленів, залишивши капітана і його юного родича на голій косі на захід від затоки; їм треба було в якихось справах пробратися в глиб острова, але що то були за справи, мені не вдалося розвідати. Капітан Гай узяв із собою пляшку із запечатаним у ній листом, і від того місця, де ми його висадили, подався на найвищий на острові пагорб. Мабуть, він хотів залишити на вершині листа для якогось судна, що мало прийти сюди після нас. Як тільки вони зникли з виду, ми (я і Петерс були в шлюпці помічника капітана) вирушили навкруг острова в пошуках тюленів. Цьому ділу ми присвятили мало не три тижні, ретельно досліджуючи кожну бухточку, кожен закутень не лише на Землі Кергелена, а й на сусідніх острівцях. Наші труди, одначе, не увінчалися скільки-небудь помітним успіхом. Ми бачили багато котиків, але вони виявилися надзвичайно полохливими і ціною неабияких зусиль ми змогли добути лише триста п’ятдесят шкурок. Рясно було і морських слонів, а надто на західному узбережжі головного острова, але забили ми всього штук двадцять, і то з великими труднощами. На малих острівцях ми натрапили і на тюленів, але не стали їх тривожити. На шхуну повернулися одинадцятого числа. Капітан Гай з племінником були вже там – внутрішні райони острова, який вони назвали одним з найпохмуріших і найпустельніших закутнів на землі, справили на них досить безрадісне враження. Через непорозуміння з другим помічником, який забув послати по них шлюпку, їм довелося провести дві ночі на острові.

Розділ п’ятнадцятий

Дванадцятого листопада ми підняли вітрила і, знявшись із якоря в затоці Різдва, взяли курс назад, на захід, залишаючи по лівому борту острів Маріти з архіпелагу Крозе. Потім проминули острів Принца Едуарда, він теж залишився ліворуч – і, відхиляючись трохи на північ, за два тижні дісталися до островів Трістан-да-Кунья, розташованих на 37°8́ п. ш. і 12°8́ з. д.

Ця група, нині добре досліджена, складається з трьох круглих островів; відкрили її португальці, згодом, у 1643 році, там побували і голландці, а 1767 року – французи. Три острови утворюють майже правильний трикутник і лежать один від одного на відстані миль у десять, отже, між ними вільно пропливає будь-яке судно. Здіймаються вони над морем високо, а надто сам Трістан-да-Кунья. Цей найбільший з трьох островів має по периметру п’ятнадцять миль і такий високий, що в ясну погоду його видно з відстані вісімдесяти-дев’яноста миль. Частина північного узбережжя здіймається майже прямовисно на тисячу футів від моря, утворюючи рівне плоскогір’я, яке тягнеться до середини острова, а в центрі плоскогір’я височить конічна гора, схожа на Тенеріфський пік.[52] На її нижніх схилах ростуть великі дерева, але верхня половина – це голісінька скеля, огорнута хмарами й покрита снігом протягом більшої частини року. Навколо острова немає ні мілин, ні підводного каміння, береги там дуже круті, а вода глибока. Лише на північно-західному узбережжі є затока з пологим піщаним берегом (пісок там чорний), де при південному вітрі можна легко причалити на човні. Там-таки можна роздобути чудової прісної води і наловити на вудку тріски та іншої риби.

Другий за розмірами острів лежить на заході й носить назву Неприступного. Його точні координати 37°17́ п. ш. і 12°24́ з. д. Він має сім-вісім миль по периметру, круті й обривчасті береги надають йому похмурого вигляду. Посеред острова лежить рівне й пустельне плато, на якому ростуть лише окремі кущики миршавого чагарнику.

Солов’їний острів, найменший і найпівденніший, має координати 37°26́ п. ш. і 12°12́ з. д. Понад його південним узбережжям тягнеться ланцюг крихітних скелястих острівців; ще кілька таких острівців розкидані також на північному сході. Місцевість на острові пагориста й безплідна, почасти перерізана глибокою долиною.

У відповідний сезон береги цих островів густо вкриті морськими левами, морськими слонами, тюленями, котиками та всіляким водяним птаством. Багато тут і китів. Оскільки полювання на цих островах було раніше справою легкою, то з часу їх відкриття сюди навідувалося чимало суден. У давнину тут переважно промишляли голландці та французи. 1790 року сюди прийшов на судні «Старанність» капітан Паттен із Філадельфії й прожив на острові Трістан-да-Кунья сім місяців (від серпня 1790-го до квітня 1791 року), заготовляючи тюленячі шкури. За цей час він добув їх не менше як п’ять тисяч шістсот і запевняв, що без особливих труднощів міг би за три тижні навантажити тюленячим жиром великий корабель. Коли він сюди прибув, на островах не водилися чотириногі, крім кількох диких кіз, а нині на острові живуть безліч свійських тварин, завезених сюди згодом.

Якщо не помиляюся, то десь відразу після експедиції Паттена біля головного острова кинув якір американський бриг «Бетсі» під орудою капітана Колкхауна для відпочинку команди і поповнення припасів. Капітан Колкхаун посадив на острові цибулю, картоплю, капусту і багато інших овочів, які ростуть там тепер досить рясно.

У 1811 році на Трістан-да-Кунья висадився такий собі капітан Хейвуд з «Нерея». Він зустрів тут трьох американців – вони жили на острові, добуваючи тюленячі шкури та жир. Один з них, Джонатан Ламберт, вважав себе губернатором острова. Він розчистив близько шістдесяти акрів землі й на цій ділянці заходився вирощувати кавове дерево та цукрову тростину, якими постачив його американський посол у Ріо-де-Жанейро. Зрештою, одначе, це поселення спорожніло, і в 1817 році острови були оголошені власністю британської корони, – для цього англійський уряд послав туди з мису Доброї Надії військовий загін. Одначе англійці недовго втримували острови, хоча після евакуації звідси британських військових сил дві чи три англійські родини поселилися тут як