Читати книгу - "Темрява для Шамана, Владислава Раф"

Почувши запитання, чоловік нічого не відповів, ніби зважуючи, що саме потрібно сказати. За вікном вже розійшлася гроза і, схоже, погода сьогодні повністю відображала стан свого демона.

– І давно ти знаєш? – зрештою усміхнувся демон.

– З першого дня, – відповіла, стираючи сльози рукавом власної сукні. Лад виглядав задумливим та не відводив погляду від полум'я навпроти.

– Тому жодного разу не позвала мене?

– Якщо зватиму за справжнім ім'ям... я не хочу, щоб це було наказом.

Він зітхнув у відповідь на мої слова, а потім неголосно сказав:

– Знаєш, що мене дивує найбільше? Ти постійно ризикуєш собою, а до інших ставишся так... бережливо. Скарлет, якщо я назвав тобі своє справжнє ім'я, то тільки тому, що хотів знову чути його через стільки століть.