Читати книгу - "Епік"

— Я згоден з Анонімом, — долучив своє слово й Гаральд. — «Епік» давно перестав бути грою. Нині не час досліджувати шляхи пошуку.

Тепер уже заговорили всі одразу, гамір у каюті наростав, аж поки його раптом урвав стукіт у двері.

— Хто там? — підозріло запитав Анонім.

— Свейн Рудобородий. Можна зайти до вас?

— Ні. Йди собі геть, — миттю відповів Анонім.

— Хвилиночку, — мовив Ерік і глянув на батька, що кивнув головою й відступив в один з острівців глибокої чорної тіні в кутках каюти. Переконавшись, що Гаральда не видно, Ерік попросив Свейна зайти. Чорний ельф спохмурнів і, дарма що персонажі не могли битися за межами арени, розслабив меч на поясі.

— Дякую, — вклонився Свейн, тільки-но з’явившись у дверях. — Не побачивши нікого з вас на палубі, я припустив, що ви розмовляєте, й подумав, чи не можу і я стати в пригоді.

— Ми радимось, як дати відкоша піратові, що йде за нами, — пояснив Ерік.

— Атож, герцог Раймонд, — говорив далі Свейн. — Це дуже небезпечний супротивник, його шукають у кожному місті-державі й обіцяють велику винагороду тому, хто вб’є його або візьме в полон. Він нещадно вбиває своїх бранців, окрім тих, за кого можна взяти щедрий викуп. На мою думку, якщо Раймонд знає, що на борту нашого судна є шість багатих драконовбивць, тоді вони — його головна мета.

Цей висновок було оголошено дуже швидко, неначе головний бібліотекар світу хотів справити на них враження авторитетністю своїх знань.

— Я б такого не припускав, — сердито заперечив Анонім. — Звідки ми можемо знати, що це корабель герцога Раймонда? Як на мене, за ним стоїть Центральний Комітет. Вони хочуть знати, що тут діється. Я вкрай обурений, що ти взагалі опинився на борту цього судна, — додав він, повертаючись од Свейна до решти. — Якби не те, що ми не можемо заподіяти йому шкоди, я б наполягав, що його слід убити.

Ерік, хоч і здивувався несподіваному спалахові гніву чорного ельфа, не сумнівався в його бажанні вбити Свейна. Однак за хвилину почервонів, і тільки Попеля приховала сором, що охопив його. Ерік відчув, що не зміг спрямувати розмову в найпродуктивніше русло.

— Ближче до діла, — знов озвався Свейн, не звернувши уваги на ворожі випади проти нього. — Можу запевнити, що Центральний Комітет не має нічого спільного з судном, що йде за нами. «Епік» — гра без ускладнень, яка виходить далеко за межі невеличких територій, де пересуваємося ми, гравці. Ми опинилися в одному з сюжетів гри і повинні реагувати відповідно до нього.

Ерік мовчав, уже не відчуваючи, що він уповноважений керувати подорожжю.

— Я не вірю йому. Вони мали досить інформації, щоб найняти власний корабель, — зумів виразити дивовижний ступінь ворожості на дещо позбавленому рис обличчі чорного ельфа Анонім.

— Може, це й Центральний Комітет, — промовила Інгеборг. — Але в такому разі вони просто пливуть за нами й не можуть заподіяти нам шкоди. Поки що припустімо найгірше: що це справді герцог Раймонд і що в пітьмі ми не втечемо від нього.

— Іншими словами, що нам, можливо, доведеться воювати? — знову загорілися очі BE.

— Так. Мабуть, нам слід обговорити нашу тактику, — відповіла Інгеборг. — У такому випадку ми радо послухаємо Свейнову пораду.

Коло дверей хтось чемно кашлянув.

Усі заціпеніли, в кімнаті ніщо не ворушилось, окрім ліхтаря, що відкидав тривожні тіні, хитаючись разом із рухами корабля. У дверях стояв граф Ілістивостич, блідий, мов кістка, вбраний в елегантні оксамитово-шкіряні шати. Його очі палали пороком і навівали страх, і навіть удома, через посередництво Попелі, Ерік відчував, що він паралізований страхом і бажанням. Він не міг крутнути головою й відвести очей Попелі від тих гіпнотичних очиськ.

— Леді і джентльмени, — мовив той самий підступно прекрасний голос, у якому вчувалося запрошення поділитися знанням про невситиму порочність. — Я не міг не підслухати вас і вважаю, що можу запропонувати найрозумніший варіант дій. Дозвольте мені полетіти до корабля, що переслідує нас, і з’ясувати, хто там на борту.

Вуста вампіра, поки він говорив ці слова, були соковиті, бліді й хтиві.

Звичайно. Цілком розумний варіант дій. Коли граф уклонився, ніхто не заперечив.

— Я невдовзі повернуся. Прошу, почекайте мене.

Якийсь час ніхто не міг вимовити й слова — такі-бо могутні були чари, поширювані присутністю цього вампіра.

— Наші стосунки з цим створінням слід обмежити до мінімуму, — нарешті спромігся подати голос Б’єрн. Усі привітали його слова схвальним бубнінням.

— А втім, а втім, — похитав головою Свейн. — Ми ніколи не матимемо нової нагоди розмовляти з таким могутнім створінням. Тільки-но наші долі розійдуться, підступити до нього буде набагато небезпечніше. І подумайте про знання, які він повинен мати! Адже він жив не одне сторіччя. Він повинен знати відповідь на всі наші запитання!

— Запитання? — миттю втрутився Анонім. — Які запитання?

— Ох, знаєш, це речі, з якими має справу бібліотекар, це тільки збирання інформації про світ «Епіку», — святобливий захват у голосі Свейна поступився ухильним ноткам. Він сів на порожнє місце коло вікна, де сидів Гаральд. Коли він знову заговорив, його голос був не такий напружений: — Ну, і хто цей чорний ельф, що дихає такою злобою на Центральний Комітет? Нас іще не представили одне одному.

— Моє ім’я Анонім.

— І ти теж із Гоупського округу? Я не пригадую зустрічі з тобою під час мого останнього візиту туди.

— Це тебе не обходить.

Свейн тільки стенув плечима.

— А ви знаєте що-небудь про війну на морі? — примирливо запитав Ерік Свейна. Анонім, може, й має слушність, ставлячись до Свейна як до їхнього ворога, але, на щастя чи на лихо, вони на одному кораблі, і їм, можливо, доведеться битися пліч-о-пліч.

— Нічого, і мені соромно признаватись у цьому. Але, мабуть, якщо ми дістанемось на борт, усе навряд чи буде інакшим, ніж на арені?

— Так. Гадаю, нам треба якомога швидше спробувати взяти той корабель на абордаж, — BE схопився за руків’я обох мечів, що випиналися в нього на поясі. — Тобто якщо не втечемо від нього вночі, — додав він і поглядом немов вибачився перед Б’єрном, бо розумів, що той найнесхитніше обстоює мудру думку, що треба уникнути битви.

Якийсь час усі мовчки сиділи, прислухаючись, як порипує, здіймаючись на хвилі, корабель.

Дедалі густіша дрімота, що зависла в повітрі, свідчила