Читати книгу - "Король Матіуш Перший"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Там демонстрація робітників.
— Робітників? — перепитав здивований Матіуш, пригадавши веселий парад дітей, які виїжджали влітку за місто. — А куди вони виїжджають?
— Нікуди, навпаки, вони недавно повернулися. Вони будували будинки для дітей, а тепер будинки готові і в них немає роботи.
Тут Матіуш сам побачив демонстрацію. Робітники йшли з червоними прапорами і співали.
— А чому в них прапори червоні? Адже наш державний прапор іншого кольору.
— Вони говорять: «Червоний прапор — прапор робітників усього світу».
Матіуш задумався. «Було б добре, щоб у всіх дітей на землі — білих, чорних, жовтих — теж був свій прапор. Тільки ось якого кольору?»
Автомобіль їхав у цей час вузькою запорошеною вулицею. Дивлячись на смутні, сірі будинки, Матіуш пригадав зелений ліс, зелені луки і сказав уголос:
— А не можна, щоб у дітей усього світу теж був свій прапор — зелений?
— Звичайно, можна, — промимрив канцлер.
Матіуш сам не свій бродив палацом, а за ним по п’ятах, як тінь, — сумна Клу-Клу.
«Пора братися за діло! Пора!» — твердив він собі, але робити нічого не хотілося.
— Барон фон Раух, — доповів лакей.
Увійшов Фелек.
— Завтра після літньої перерви — перше засідання Пропара. Ваша величносте, напевно, побажає виступити з промовою?
— А що я їм скажу?
— Королі в таких випадках зазвичай говорять, що раді почути голос народу, і бажають успішної роботи.
— Гаразд, приїду, — пообіцяв Матіуш.
Їхати, проте, не хотілося. Матіуш уявив собі дітлахів, які волають, погляди, спрямовані на нього, і зіщулився.
Але, обвівши поглядом зал, повнісінький дітвори, що приїхала з усіх кінців країни, аби обговорити, як зробити життя цікавим і веселим, і, помітивши в натовпі сільських хлоп’ят, він пригадав недавні ігри, надихнувся й виголосив полум’яну промову:
— Вас, депутатів, багато. А я був один. І хотів зробити так, щоб усім жилося добре. Та хіба може одна людина знати, що потрібно всім? Вам це легко зробити. Одним із вас відомі бажання міських дітей, іншим — сільських. Маленькі знають, що необхідно малятам, дорослі — дорослим. Я сподіваюсь, що недалеко той час, коли з усього світу з’їдуться діти — білі, жовті, чорні — і, як недавно це зробили королі, обговорять свої справи. Наприклад, для чого жителям спекотних країн ковзани, якщо в них не буває зими? У робітників є прапор. Він червоного кольору. Хай буде і в дітей свій прапор. Може, вибрати зелений? Діти люблять ліс, а ліс зелений.
Довго говорив Матіуш. І йому було приємно, що його уважно слухають.
Коли він завершив своє слово, виступив журналіст. Для дітей, сказав він, щодня виходить газета, у якій можна прочитати різні цікаві новини, а хто хоче, може сам писати статті. У кінці промови він запитав: як жилося їм у селі?
Тут здійнявся неймовірний галас: і нічого не можна було розібрати. Фелеку довелося вдатися до крайніх заходів: він викликав поліцію. Лише тоді депутати вгамувалися.
— Крикунів виставлятиму за двері, — пригрозив Фелек. — І взагалі говорити належить по черзі.
Першим узяв слово босоногий хлопчисько в зношеному піджаку.
— Я як депутат заявляю: жилося нам погано. Гратися й гуляти не дозволяли, годували упроголодь, а коли падав дощ, зі стелі лило, як з відра, тому що дахи були діряві.
— І білизну не міняли! — викрикнув хтось із місця.
— І на обід давали не суп, а помиї!
— Як свиням!
— І ніякого порядку не було!
— У комірку замикали без жодної провини.
Знову здійнявся крик.
Довелося на десять хвилин перервати засідання й навести лад.
За двері виставили чотирьох найгорластіших депутатів. Журналіст у короткій, але виразній промові пояснив, що жоден почин не обходиться без недоліків, наступного літа буде краще, і попросив вносити свої пропозиції.
Знову закричали всі одразу:
— Я хочу голубів тримати!
— А я — собаку!
— У всіх дітей має бути годинник!
— Хай нам не забороняють телефонувати!
— Не хочемо, щоб нас цілували!
— Казки хай розповідають!
— Ми любимо ковбасу!
— Зельц!
— Не хочемо рано лягати спати!
— Кожному — велосипед!
— І своя шафка!
— І якнайбільше кишень. У мого тата тринадцять кишень, а в мене лише дві. І нічого не вміщається, а загубиш хустку — лають.
— Свистки хочемо!
— Револьвери!
— У школу на автомобілі їздити!
— Геть дівчат і малят!
— Я хочу бути чарівником!
— Усім — по човну!
— Щодня хочемо ходити в цирк!
— Щоб Великдень був щодня!
— І Різдво!
— Усім дітям — по окремій кімнаті!
— Хочемо вмиватися туалетним милом!
— Напахуватися парфумами!
— Щоб кожен мав право раз на місяць розбивати вікно!
— Дозволити курити!
— Геть контурні карти!
— І диктанти!
— Встановити день, коли дорослі сидітимуть удома, а діти ходитимуть, куди захочуть!
— Хай королями скрізь будуть діти!
— Дорослі нехай ходять до школи!
— Апельсини замість шоколаду!
— І черевики!
— Автомобілі!
— І пароплави!
— І будинки!
— І потяги!
— Гроші! Самі купуватимемо, що нам треба!
— Корову в кожен дім, де маленькі діти!
— І кінь!
— І по десять моргів землі!..
Так продовжувалося близько години. Журналіст посміхався і швидко-швидко записував усе в блокнот. Сільські дітлахи спочатку соромилися, але потім розійшлися і теж стали кричати. Матіуш дуже стомився.
— Ну добре, ось ви все записали, а що далі?
— Треба їх виховувати, — сказав журналіст. — Завтра надрукуємо в газеті звіт і пояснимо, що можна зробити, а чого ні.
Коридором пройшов депутат — противник дівчаток.
— Пане депутат! — звернувся до нього журналіст. — ІІІ, о ви маєте проти дівчаток?
— У нас у дворі є одне осоружне дівча. Нікому життя від неї немає. Сама перша чіпляє, а зачепиш її пальцем, кричить і біжить ябедничати. Ось ми й вирішили покласти цьому край.
Журналіст зупинив іншого депутата:
— Пане депутат, чому ви проти поцілунків?
— Поглянув би я, що б ви сказали, якби у вас було стільки тіток, скільки в мене! Учора був день мого народження. Так вони до того мене всього обслинили, що навіть крем шоколадний в горло не поліз. Хай дорослі лижуться, якщо їм це подобається, а нас залиште у спокої: ми цього терпіти не можемо!
Журналіст записав його відповідь у блокнот.
— Пане депутат, зачекайте хвилинку! У вашого тата і справді стільки кишень?
— Полічіть самі. У брюках дві кишені бокові й одна ззаду. У жилеті чотири маленькі кишеньки й одна внутрішня. У піджаку — дві внутрішні, дві бічні і вгорі одна. Навіть для зубочистки окрема кишенька. А в мене для біти кишені немає! Крім того, у них різні ящики, письмові столи, шафи, полиці. І ще вистачає нахабства хвалитися, що вони нічого не гублять і все кладуть на місце.
Журналіст записав і це.
Тут пройшли два депутати, які
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Король Матіуш Перший», після закриття браузера.