Читати книгу - "Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Брати! Щось кричить — людський голос чути. Ходімо, пошукаємо!
Пішли й знайшли того хлопчика — дитинку, понесли до попа й гомонять утрьох, яке йому ім'я дати. Як нас три брати, дамо йому ім'я: Трьом-син Борис. Ну, взяли його до зросту, вигодували утрьох. Тепер він і каже їм:
— Я хочу, батьки, від вас іти.
Вони питають його:
— Що ж тобі дати за те, що ти у нас служив?
— Не хочу, — каже, — нічого у вас. Дайте мені коника.
— Що ж ти, сину, будеш робити з коником? Бери більше!
— Hi, — каже, — не хочу. Дайте мені маленького коня.
— Ну, бери.
Він собі взяв і поїхав, їде лісом і дивиться: щось блищить. Треба поїхати — дізнатися.
— Ах, якби ти мене, конику, хоч трішки підвіз!
Він, бач, усе йшов, заморивсь, а коник малий.
— Е, Трьом-сину Борисе, підожди ще хоч трошки, — відказав коник. — Я тобі скажу сам, коли сідати на мене.
Дійшли до того, що блищало, аж то перо із жар-птиці. От Трьом-син Борис і каже:
— Візьму це перо.
— Ні, — каже коник, — не бери: це не перо, а найперо! Буде тобі за це перо велика вина.
Але він таки взяв його. Дійшли до царського палацу.
Найнявся Трьом-син Борис у царя конюхом, таким, що тільки чистить коні. Усе вночі чистить коні. Там були й такі коні, що ними тільки гній вивозять, — так йому дали на руки їх чистити. Він їх тим пером так почистив, що вони аж сяють. Усі стали тому дивуватись, і ті коні, що під царя підкладали, стали цареві непотрібні, а ті, що гній вивозили, стали підкладати під нього. Цар так полюбив того Трьом-сина Бориса!.. Став його допитуватися:
— Ти, — каже, — до коней щось знаєш, що вони стали гарні.
Став він божитися, що не знає нічого. От інші конюхи стали підглядати за ним і сказали цареві, що в нього є із жар-птиці перо.
— Він, — кажуть, — не тільки дістав із жар-птиці перо, він може дістати й саму жар-птицю.
От цар його й покликав до себе:
— Що, Трьом-сину Борисе? Дістав ти із жар-птиці перо?
— Дістав, — каже.
— Дістань же мені жар-птицю. А як не дістанеш — мій меч, а тобі голова з плеч!
Іде Трьом-син Борис до коня до свого та й плаче.
— Чого ти, Трьом-сину Борисе, плачеш? — питає лоша.
— Як мені не плакати, коли загадав цар таку загадку, що не можна ні мені, ні тобі відгадати.
— А що, — каже, — я тобі казав, що не бери цього пера із жар-птиці! А ти не послухав мене. Ну, не журися: піди скажи цареві, хай дасть четверть горілки та четверть гороху, та горілки найміцнішої.
От він пішов і сказав цареві. Цар дав з радістю. Поїхав Трьом-син Борис у чисте поле і викопав там яму глибоку: так йому порадив кінь. Дав йому цар чотири чоловіки на поміч. Насипав він у яму гороху і налив горілки. Прилетіла жар-птиця, наїлась гороху й напилась горілки. Кінь і каже:
— Гляди, як нап'ється жар-птиця, як перевернеться угору ніжками і так буде тримати — отоді лови!
Він її так і накрив, а вона й кричить:
— Не тобі, Трьом-сину Борисе, малось, та тобі сталось.
Приніс він її до царя, а цар такий радий, такий радий, що не знає, де й діти того Трьом-сина Бориса й де посадити. Дуже, дуже він його нагородив за це.
Стільки там було у тім палаці, — та нікого цар так не любить, як його. От інші заходилися підкушувати Трьом-сина Бориса, зненавиділи його й стали казати цареві:
— Не тільки він міг дістати жар-птиці перо й жар-птицю, він може добути в морі прекрасну дівицю.
Покликав його цар до себе:
— Дістав ти, — каже, — із жар-птиці перо, дістав ти жар-птицю, дістань же ти мені в морі прекрасну дівицю. А як не дістанеш — мій меч, а твоя голова з плеч!
Іде Трьом-син Борис до коня і плаче. А кінь і питає його:
— Чого ти, Трьом-сину Борисе, плачеш?
— Як мені не плакати, коли загадав цар загадку — таку, що ні тобі, ні мені не відгадати!
— Яку?
— Загадав таку, щоб я дістав у морі прекрасну дівицю.
— А що? Я тобі казав — не бери із жар-птиці пера, бо буде тобі велика вина. Ну, не журися! Піди — скажи йому, хай дасть тенета із дзеркалами та хай дасть тисячу суконь та ящик великий.
Пішов той до царя, цар і дав усе. Поїхав Трьом-син Борис і поставив дзеркала навкруг моря і сукні повішав. От вийшла з моря Настася, прекрасна дівиця, одягалась у кожну сукню і в кожне дзеркало заглядала, сама собі здивувалась:
— Ах, яка я собі гарна!
Одягла останню. Тоді її вхопив Трьом-син Борис, а вона й крикнула:
— Ах, Трьом-сину Борисе! Пусти мене з неволі на волю, я тебе нагороджу: дам тобі своє вінчальненьке кільце і будеш ти ним щасливий.
Він її не пустив. От вона порвала на собі дванадцять разків намиста й кинула в море. Він привіз її у царський палац. Цар нагородив його знову і дуже радий був. Стали йому знову всі дивуватися і заздрити, стали знов його підкушувати, що він може знати все, що в світі робиться, але цар ні на кого не потурає. Коли це Настася сказала Трьом-синові Борисові:
— Дістав ти жар-птицю, дістав ти й мене, прекрасну дівицю, — щоб ти дістав і моїх дванадцять разків намиста у морі.
А цар каже:
— Як не дістанеш — мій меч, а твоя голова з плеч!
Він іде до коня й плаче. Кінь і питає:
— Чого ти, Трьом-сину Борисе, плачеш?
— Як мені не плакати? Загадав цар таку загадку, що не можна ні тобі, ні мені відгадати.
— Яку?
— Щоб дванадцять разків намиста із моря дістав, того намиста, що Настася розірвала.
— Піди ж, — каже, — скажи цареві, хай дасть сто бочок м'яса і хай дає сто тисяч чоловік.
Цар дав. От кінь і каже:
— Гляди, як прийдеш до моря, поклади те м'ясо навкруги моря. Як повилазять раки те м'ясо їсти — хапай ти біленького: то їхній цар. Вони будуть у тебе прохати його, а ти не давай, поки намиста
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників», після закриття браузера.