Читати книгу - "У країні ягуарів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Найбільше виснажує мене, безумовно, малярія. Через її приступи я і схуд. Правда, поки що вона не турбує мене. Але чи надовго? Борода, вуса і чуприна, що швидко ростуть, завжди мокрі від поту. Та і весь я майже завжди мокрий. Воно й не дивно: сила-силенна води, яку щодня випиваю, повинна ж кудись діватись! Гамак теж завжди вогкий, бо тут дуже вологе повітря. Температура повітря вдень близько сорока градусів. Цим і пояснюється все. Іноді, коли в джунглях удень не знаходжу води, організм працює з перебоями, і тоді в мене болить голова. Та струмкова вода і таблетка кофеїну ввечері виліковують мене.
Я вже заплутався в своєму незвичайному календарі-жердині, на якій щодня роблю по одній зарубці. Можливо, пропустив кілька зарубок, і тепер не знаю, який день: неділя, четвер чи понеділок. Але це не так важливо. Поняття часу тут не має ніякого значення. Про те, що час минає, нагадує мені інший календар — запаси їжі, які постійно зменшуються. Ця деталь фіксує час краще за найточніший хронометр.
Гамак витрушую щодня, бо ввечері вже кілька разів знаходив у ньому скорпіонів, жуків, а оце недавно — навіть дохлого маленького зеленого папугу завбільшки з горобця. Звідки він узявся, невідомо. Змія парелхейра, що повзає по ліанах, поїдає цих папуг. Можливо, вона вкусила птаха, і той упав під навіс. Черевики, одяг теж щоразу добре витрушую перед тим, як надіти, бо непрохані «гості» залазять і туди.
А скільки таких прикрих випадків у моєму «дикому» житті! Про всі і не розкажеш. Вони заповнюють весь день, інколи навіть ніч. То полюю на змію, а вона візьме та й зникне між корінням, то, шпортаючись у землі теркадо, переріжу велетня павука. А то ще, буває, в дуплі дерева шукаю змію сурукуку, несу для неї на плечах важкий ящик, а дупло виявиться порожнім. Доводиться повертатися ні з чим.
Іноді годинами блукаю у гущавині, а здобичі немає. В такий час увага послаблюється, а це дуже погано, бо вже хоч і побачиш якого звіра, поки приготуєшся стріляти, він зникає. Адже звірі в джунглях — не застиглі мішені.
З фотографуванням теж халепа. Так економлю плівку, що навіть рідкісні кадри не знімаю. Може, будуть ще кращі.
Усе це дрібниці — сірі сторінки в щоденнику. Але сірий колір теж належить до гами кольорів, і щоб вона була повна, додаю і сірі сторінки. Бо не завжди ж буває свято!
Небезпечне гніздо орхідеї
Настала тропічна зима — задушлива, волога, жарка пора. Третій день не припиняється злива. З покрівлі суцільною завісою спадає вода. Круг хижі вона вимила глибокий рівчак і збігає ним у струмок. Здається, небо прорвалося. Такої зливи я ще не бачив.
До ранку випало близько трьохсот міліметрів опадів.
Вчора по обіді, під зливою, я знову натрапив на боа констриктора. Це втретє за подорож. Красивий екземпляр. Я вбив гада. Застрілив також і жовто-чорну змію папаову.
На світанку приніс з мокрого лісу оберемок пальмової кори, щоб кілочками з неї розіпнути шкури боа констриктора та папаову. Пальму поколов на трісочки ще в лісі, бо під навісом для цього немає місця: все заставлено речами, які я позносив сюди, ховаючи від дощу. Деякі комахи почали пліснявіти. Тому, наливши міцного розчину марганцівки в порожню консервну банку, я щодня обмиваю в ньому комах.
На перекладині, що підтримує покрівлю з пальмового листя, висять на мотузках згорнуті в рулони, шкури диких звірів. До кожної мотузки я причепив шматки вмоченої в карбід вати, щоб мурашня не добралася по мотузці до шкур. Білого смердючого карбідного порошку бояться не тільки комахи. Навіть звірі тікають від цього запаху. Перегорілий карбід з ліхтаря висипаю на одну купку. Він теж відганяє од хатини небажаних «гостей».
Десь перед обідом я впорався з усім. Шкуру боа констриктора розіпнув на стовпах навісу, а голову ще й цвяхом прибив.
Закінчивши роботу, йду до струмка помитися. Човен до половини залито водою. Добре помився у відрі, та ще й облився водою. Проте з рук не сходить запах сирої шкури боа. Ну та нічого: поки вичерпаю з човна воду, руки перестануть смердіти.
Під навісом у казанку тим часом вариться в'ялена риба піраруку. Юшка буде пісненька, зате смачна.
Поки вичерпував з човна воду, небо на сході посвітлішало. Швидко пливуть легкі хмари. Дощ вщухає. З-поміж хмар уже виглядає сонце. Джунглі оповиваються туманом від випарів. Дихати важко. Здається, дихаєш не повітрям, а водою. На невеличкій галявині цілковитий штиль. Немає навіть слабенького вітерця, який хоч трохи освіжив би цю жахливу задуху.
Сьогодні збирався, коли закінчу обробку шкур боа і папаову, полатати свій рваний одяг, який зберігаю в гумовому мішку. Тепер передумав. Попливу краще на той берег.
Разів три-чотири наліг на весла, і ніс човна врізався в зарослі. Вчепившись за нависле гілля, я тримаю човен, щоб сильна течія не знесла його вниз. Лівою рукою з допомогою теркадо прорубую шлях до берега. Заважає навіс човна: він чіпляється за чагарник.
Нарешті, після впертої боротьби з густими хащами, причалюю до берега. Влітку, в суху пору року, висота берега досягає тут метрів три. Тепер вода настільки піднялася, що я вільно ступаю з човна прямо на землю.
З собою беру рушницю, рюкзак і теркадо. Весло кидаю на дно човна і крізь вузьку протоку оглядаю свою стоянку. Дим, що здіймається вгору з-під навісу, справляє враження затишної домівки. Моє житло з цього берега здається оазисом серед дикого, небезпечного для людини пралісу. Так, небезпечного. Іноді джунглі здаються мені дуже небезпечними й жорстокими, бо тут на людину кожну мить чигає смерть. Але такі настрої перемагаю швидко, як і отруйних змій, комах, диких лютих звірів. Крім того, мені здається, що я поза владою небезпеки.
Я ніколи не боюся, що не переможу противника в джунглях. До самотності теж звик. Навіть сам не помітив, як
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У країні ягуарів», після закриття браузера.